81. Проза ю. Федьковича ( тематика, образи, використання фольклору)

Юрій Федькович написав понад 60 прозових творів — повістей, оповідань, казок, жартів. У цих творах знайшли відображення родинно-побутові проблеми буковинських селян; безправ'я пригнобленого чиновниками, куркулями трудового народу; трагічна доля гуцулів — жовнірів цісарської армії. У кращих своїх творах письменник підносив голос протесту проти соціальної і родинної нерівності, возвеличував волелюбство, опоетизував гордих і сильних людей. Герої Федьковичевих творів — це волелюбні, горді і чесні люди, які не терплять ніякої наруги над собою і своїми почуттями; люди високої моральної чистоти і внутрішньої краси, сильні і вольові характери готові кожної хвилини збройно виступити на захист своєї честі, усіх скривджених і принижених, за правду стати. В його прозових творах ми не знайдемо героїв пасивних, слабосильних, як приміром, у ранній поезії. Це пояснюється тим, що кращі оповідання і повісті написані в так званий путилівський період, коли остаточно сформувався світогляд Федьковича, а в його поезії з’явились образи народних героїв — Олекси Довбуша, Лук’яна Кобилиці, Юрія Гінди.  Однак образів народних ватажків Федькович у прозі не створив. Тут виступають гуцули, сам народ, на плечі якого падає весь тягар тогочасного соціального гніту з такими атрибутами, як рекрутчина, солдатчина, несправедливі війни, голод покинутих родин, загублене особисте і сімейне щастя. Другу групу прозових творів становлять казки, гуморески, короткі афористичні дотепи, «житія святих» та легенди. Як відомо, в народних казках відбились заповітні мрії простої людини про соціальну справедливість, про досягнення щастя, про торжество правди над неправдою. Найчастіше героєм казки виступає проста людина, селянин; він відрізняється мудрістю, кмітливістю, правдолюбством та іншими позитивними рисами. Його антиподом виступає простакуватий, а то і просто дурнуватий представник панівного класу.  Для своїх казок Федькович черпав матеріал з двох джерел; з рідного українського фольклору і з епічної творчості інших народів. На основі поширених серед українського народу переказів, легенд чи повір’їв Федькович написав казки: «Дурний гуцуляк», «Хлопчик-сирота і єго котик», «Чудатий кінь», «Як виряджав Петро Конарюк своїх синів у найми», «Від чого море солоне!» та інші. Обробляв він також німецькі казки із збірника братів Грімм («Чортівська бочка», «Золота кісочка», «Нікс», «Хитрик кравець», «Мудра жінка»), переробляв казки Г. Андерсена («Іголка-угорка претонесенька», «Підмінче», «Адам і Єва»). Серед відсталих темних верств народу мали поширення легенди, вірування і перекази апокрифічно-релігійного змісту. Федькович брав до уваги і цей матеріал, написавши на його основі такі твори, як «Житіє святого великомученика Юрія (Георгія)», «Фармазони, або як то тридцять Срібнарівських господарів записалося чортові і як то они за сім літ, сім місяців і сім неділь дуже забагатіли», «Казка за одного стрільця та й за одного опиря», «Провід божий» та ряд інших. Ці твори виходили окремими виданнями або включалися у збірки, призначені для народного читання.