102. Стаття о. Гончара «Перший симфоніст української прози»

Саме Панаса Мирного О. Гончар називає «першим симфоністом української мови». Його постать вражає своєю внутрішньою цільністю, силою духу, непохитністю митця, що зберіг до кінця своїх днів вірність творчому обов'язку, покликанню, яке він розумів як безкорисливе, самовіддане служіння народові. Не заради слави трудився Панас Якович — до слави він ставився спокійно. У статті Панас Мирний, однозначно, змальовується як свідомий патріот, котрий зберігає глибоку любов до свого народу та своєї культури. Серед всієї великої спадщини письменника Олесь Гончар виокремлює драму «Лимерівна», яка яскраво розкриває ідею задуму статті своєю гармонічністю та фольклорністю. Активно працюючи з різними жанрами, найбільших кар’єрних вершин Панас Мирний досяг у жанрі соціально-психологічного роману. Епоха скажених заборон, дискримінацій, переслідувань не щадила передову думку: кожен з творів Панаса Мирного з величезними труднощами пробивався до читачів. Перше його оповідання «Лихий попутав» (1872) було надруковане у Львові (завдяки сприянню Івана Франка), а перший роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», що його Панас Мирний написав у співавторстві з братом, після довгих поневірянь вийшов 1880 року в Женеві і тільки звідти, нарівні із забороненою літературою, міг з неабиякими труднощами потрапити в межі імперії, на Україну. А деякі інші твори взагалі лише частково опубліковані за життя автора, серед них і широковідомий тепер читачам роман «Повія». З появою романів і повістей Панаса Мирного в українську художню прозу ринула повінь народного життя з усім розмаїттям людських характерів, із істинністю народного мислення, з незвичайно багатим емоційним світом простих людей.

103. Стильовий діапазон лірики Якова Щоголева

Творчість Якова Щоголева посідає винятково своєрідне місце в українській поезії другої половини XIX ст. Провідні тенденції її розвитку поет підтримав у свій власний, тільки йому притаманний спосіб: розгортаючи своє розуміння світу, зокрема часоплину, намагаючись поетично відтворити світ у багатстві предметних подробиць, урізноманітнюючи форми вияву ліричного почуття. У віршових художніх творах окреслилася й відповідна естетика автора — з непоквапливістю щодо "злоби дня" та з очевидною схильністю не в риторичному аргументуванні, а в довершеності поетичного вислову вбачати мету творчості. Яскраве заманіфестування таких характеристик у межах індивідуального творчого набутку безперечно збагатило тогочасну панораму українського поетичного слова, а Щоголева відразу висунуло в ряд авторитетних майстрів та залишило значне поле діяльності для дослідників, що пізніше пропонували свої інтерпретації творчості поета. Ще гімназистом Щоголів пробує сили у поетичній творчості, пише російською мовою (перший вірш — елегію "Раздумье" — надруковано в петербурзькій "Литературной газете" 1840 р.). Уже в перших двох десятках поетичних творів, із тих, що відомі на сьогодні, Щоголів виявляє примітне багатство мотивів, способів викладового компонування, стильових підходів. Все це стало вагомим ядром для нарощення творчості, хоча й не вичерпало собою всіх напрямів її наступного розвитку. У подальшому в поетиці Щоголева дещо пригасає орієнтація на зразки народнопісенного ліризму (яка, певна річ, і від початку не була єдиною з орієнтацій), у сфері фольклору поет більше зацікавлюється народними переказами та баладними елементами, тобто мотивами й конструкціями повістувальними. У творчості поета, в тих наступних текстах, якими було виповнене "Ворскло", та тих, які далі склали "Слобожанщину", особливо потужно виявлено епічну складову, поет сильний у зображеннях, описах і повістуванні, безперечно, завжди пронизаних тим чи тим ліричним настроєм. Лірика ж суто самостійного жанрового статусу, того зразка, що твориться невловимо — ліричним, емотивним, а не зримо повістувальним сюжетом, у Щоголева немовби відходить на задній план, представлена не так великим числом зразків, — і все-таки саме в цій сфері з'являється, можливо, найяскравіша перлина його творчості — вірш "Листопад".Пейзажні описи належать до кращих сторінок творчості поета. В багатьох випадках жанрово виокремленні, усвідомлені як достатня основа самостійного твору, вони розвивають, а багато в чому й формують жанр вірша-пейзажу в поезії національній. Жодної пори року не оминає Щоголів у любовному змалюванні рідних степових ландшафтів, виявляючи тут неабияку спостережливість, настроєво-наснажуючи свої малюнки ("Зимовий ранок", "Зимній шлях", "Весна", "Травень", "Літній ранок", "Степ", "Осінь" та ін.).