32. Нечуй-Левицький про шляхи емансипації жінки за романом "Над Чорним морем"

Звертає увагу відносно широка освіченість молоді, причому ця особливість яскраво виявляється в розмовах дівчат, які цікавляться питаннями жіночої емансипації, дискутують на теми навчання й виховання в школах. У численних розмовах, які ведуться в середовищі молоді навколо злободенних суспільних, морально-етичних питань, зринають імена не тільки Анакреона, Байрона, Золя, Гоголя, Дарвіна, Спенсера, Майн Ріда, а й Шевченка, називаються його поеми «Катерина» і «Наймичка», згадуються образи героїв з «Гайдамаків» і «Тараса Бульби» Один з головних героїв роману учитель Комашко, розповідаючи про своє життя, формування свого світогляду, вироблення громадянських переконань, відзначає зростання національної свідомості: «Я знайшов свою Феваїді, свою Америку – то мій рідний край. Уважний читач помітить, що романіст, показуючи відносно широкі літературно-освітні обрії нової молоді, відзначає й винятки. Це дуже помітно в освіченості сестер Навроцьких: якщо Саня обізнана з літературою, з популярними філософськими ідеями часу (а цьому сприяло навчання в класичній гімназії та клопітка самоосвіта), то Маня, яка вчилася в приватному пансіоні, крім засвоєного практичного курсу французької мови, більше ні в чому не розбирається, виявляє повну безпорадність у питаннях зі сфери культурно-мистецького життя. Коли, наприклад, зайшла мова про Шевченків «Кобзар», дівчина прямо сказала, що через заборону матері цю книжку не читала, бо вона написана «мужицькою мовою». Обмеженість вихованки пансіону кричуща: в розмові з Комашком вона виявляє нерозуміння елементарних істин, почутий образний вислів про «книгу людського серця» сприймає буквально, гадаючи, що вона, мабуть, «не французька, а англійська, бо так чудно зветься».

33. Іван Франко - критик та теоретик літератури

На думку І. Франка, літературна критика лише тоді буде відповідати своїй суті, коли керуватиметься естетичними принципами. Вона повинна входити в обсяг психології і мусить послуговуватися тими методами наукового досліду, якими послуговується сучасна психологія. Виходячи з такої тези, І. Франко показав цілковиту очевидність її і водночас наголосив на нез'ясованості багатьох питань, пов'язаних з психологічною природою естетичних чуттів і почувань. Він розглянув їх у певній послідовності і схарактеризував як враження ("змисли"), котрі виникають у читача поетичного твору внаслідок сприймання його. Це насамперед зорові враження, запахові, смакові і дотикові, які І. Франко називає "нижчими змислами", а кожне з них пов'язане з різними видами мистецтва, тобто "вищими змислами": музикою, живописом (малярством), архітектурою та іншими образотворчими мистецтвами. Література (поезія) перебуває з ними в найтісніших зв'язках, оскільки в них — єдина психологічна основа. Музика, наприклад, близька до поезії своїми ритмомелодійними характеристиками, але для неї неприступне, як для поезії, "царство думок і рефлексій, абстрактів, крайобразів, руху і ділання"; живопис споріднений з поезією зоровими відчуттями, але він не може, як поезія, апелювати до всіх просторово-часових "змислів", а тільки до одного, просторового.

Як теоретик використовував антропологічний підхід до аналізу творів.