46. Літературно-критичні виступи б.Грінченка.

Основне завдання української літератури Б.Грінченко вбачав у пробудженні національної і соціальної свідомості народу, причому в поняття "народ" він включив, на відміну від народників, не тільки селянство, а й інтелігенцію та інші суспільні групи.Важливим завданням письменства критик вважав консолідацію простолюду й інтелігенції для боротьбі за майбутню вільну і демократичну Україну. Б.Грінченко прагнув, щоб його творчість "громадську працю складала". Найповніше це прагнення втілювалося у літературно-критичній діяльності, потяг до якої, як свідчить письменник в "Автобіографії”, виник у нього дуже рано, ще в підлітковому віці. Про перші свої "критичні розправи" він відгукується з певною самоіронією, а про пізніші, вже "дорослі", - з гіркотою, бо видавці галицьких журналів не тільки не хотіли їх друкувати, а й навіть не відповідали на листи автора. Жанровий діапазон літературно-критичних праць письменника досить широкий: рецензії, проблемні статті, полемічні виступи в дискусіях, популярні нариси про окремих письменників, естетичні декларації у збірниках і альманахах, статті в "Большой энциклопедии", літературні матеріали в "Земском сборнике Черниговской губернии" та просвітницьких книжках для народу, відгуки про художні твори в листах до друзів і знайомих тощо. Особливо слід відзначити ґрунтовну працю Б.Грінченка "Перед широким світом", де вперше в історії українського літературознавства здійснено соціально-психологічне дослідження різних типів читачів з народу. Грінченкова мрія про те, щоб українське письменство сягнуло рівня найрозвиненіших літератур світу, виявлялася у його літературно-критичній діяльності як висока вимогливість, акцентування уваги на недоліках і аналізі їх причин. Вадою української літератури в цілому критик вважав незначну кількість творів про життя інтелігенції та невиразність позитивних героїв з цього середовища. Аналізуючи образи Сагайдачного у повісті П.Куліша "Майор", Павла Чубаня у драмі М.Старицького "Не судилось", Радюка в романі І.Нечуя-Левицького "Хмари", Петра у комедії Панаса Мирного "Перемудрив", він з гіркотою констатує: "Ті ж вишивані сорочки й широкі шта-ни(...), те ж безпредметне народолюбство..."3 Розглядаючи твори І.Нечуя-Левицького про інтелігенцію, критик відзначає, що вони "грішать в концепції", а герої в них бліді й невиразні насамперед тому, що в реальному житті "власне тип позитивний українського інтелігента ще й не виробився до пуття".

47. Народницькі ідеали в романах і.Нечуя-Левицького «Хмари», «Над чорним морем».

У постановці суспільних проблем у творах І.Нечуя-Левицького найбільш болючою і актуальною була проблема національних відносин у тогочасному суспільстві, стан розвитку українського народу як нації і розвитку його національної культури. Боротьба за право на національне самовизначення була найбільшою потребою часу. Особливо гостро такі питання порушувалися у творах з життя інтелігенції («Хмари», «Над Чорним морем»). Носії української ідеї у повісті «Хмари»— Дашкович і Радюк душею вболівають за долю України. Однак, погляди головних героїв «Хмар» виявляються у дискусіях, у їхніх просторих самороздумах — практичної ж реалізації задумів, наприклад, Радюка у творі не показано. Більше того, ентузіалістичний герой, злякавшись осуду місцевих панів і панночок, негайно виїжджає на Кавказ. Не логічним здається такий вчинок патріота Радюка, але лише тоді, коли розглядати його вчинок поза тогочасною історичною епохою і політичною ситуацією в Україні. Тоді карали за українське слово, за українську книжку, за все українське. Письменник відчував прірву між мріями Радюка і реальним станом селянства.Дашкович відірваний від життя, від національних інтересів народу, перетворюється на кабінетного вченого — схоласта, повністю поринувши в індійську філософію. Нечуй-Левицький помічав розбіжності між гаслами й справами інтелігенції, суперечності між теорією і практикою життя. Все це стало об’єктом осудження у повісті «Хмари». Розкриттю програмових завдань, які ставила перед собою українська інтелігенція в період розгортання народницького руху, підпорядковані і зміст, і форма роману І. Нечуя-Левицького «Над Чорним морем». Один з головних героїв роману учитель Комашко, розповідаючи про своє життя, формування свого світогляду, вироблення громадянських переконань, відзначає зростання національної свідомості..Учитель Кишинівської гімназії за будь-якої нагоди викладає свою програму громадського обов'язку інтелігенції перед народом. Комашко доводить що саме народне слово в освіті, навчанні буде зрозумілим для широких мас, саме воно й забезпечить успіх у простуванні селян до загальнолюдської культури.Звичайно, програма Комашка типово народницька: він мріє засіяти рідні лани «золотим насінням просвіти», прагне присвя¬тити себе праці для добробуту «краю й народу». Вчитель розуміє, що особливо важким є початок, але ж комусь треба це зробити: патріотична праця дасть свої наслідки, виростуть нові люди, постануть нові діячі. З роману не видно практичної реалізації виголошуваних Комашком ідей, проте й за розмови він поплатився посадою в школі.Далі пішли й діла охранки: жандарми проводять на квартирі вчителя трус, забирають «усі українські книжки, навіть українські ноти», а Комашка висилають в Архангельську губернію, де йому довелося відбути чотири тяжкі роки. Ідейні шукання інтелігенції постають також через з'ясування поглядів і певних дій інших персонажів. Саня Навроцька, обдарована гострим аналітичним розумом, виступає насамперед як діячка-феміністка і в розмовах, і в учительській праці, її особливо втішив альманах «Перший вінок», виданий галицьким жіночим товариством. Надія Мурашкова, незадоволена ліберальними розмовами в колі своїх знайомих, «йде в народ», важко працює в сільській школі. Переслідувана властями, втрачає здоров'я і повертається в материну оселю смертельно хворою на сухоти. Так правдиво показується крах теорії «малих діл», оскільки вона не спиралася на соціальне оновлення дійсності.