Порівняльна характеристика внутрішнього і зовнішнього боргів

Внутрішній борг	Зовнішній борг
Повернення його і виплата відсотків не зменшують фінансового потенціалу держави.	Обумовлює відплив капіталу з держави.
Гарантується всім майном, що перебуває у власності держави	Гарантується всім майном, що перебуває у власності держави
Платоспроможність за внутрішніми позиками забезпечується за рахунок внутрішніх джерел.	Платоспроможність залежить, насамперед, від валютних надходжень.
Граничні розміри державного внутрішнього боргу України, його структура, джерела та строки погашення встановлюються Верховною Радою одночасно з затвердженням державного бюджету України на наступний рік. Рахункова палата здійснює контроль за утворенням і погашенням внутрішнього боргу України.	Можливості у погашенні зовнішнього боргу визначають сальдо торговельно-го балансу; його позитивне сальдо характеризує ресурси, які забезпе-чують платоспроможність держави і дають змогу тим самим урегулювати платіжний баланс. Погашення зовнішньої політики зале-жить від здатності економічної програ-ми уряду стабілізувати соціально-економічну ситуацію в країні, резуль-тативності діалогу з міжнародними фінансовими інститутами, співпраці зі світовим товариством щодо реструктуризації зовнішнього державного боргу.

Класифікація державного боргу представлена на рис. 11.1.

На рис. 11.2 подано основні структурні елементи державного боргу України.

Рис.11.1. Класифікація державного боргу

Рис.11.2. Основні структурні елементі державного боргу

Переважання застарілої технологічної бази та уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб'єктивні чинники пов'язані з ситуативними прорахунками в тактиці впровадження реформ і відсутністю стратегії розвитку фінансового ринку.

11.2. Управління державним боргом

Ефективність використання державних запозичень залежить від системи управління боргом — комплексу заходів, що здійснює держава в особі уповноважених органів з визначення умов залучення коштів, їх розміщення, погашення та забезпечення платоспроможності держави. Метою управління державним боргом є одержання ефекту від фінансування за рахунок запозичених коштів, уникнення макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому.

Під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність державних заходів, що пов’язані з випуском і погашенням державних боргових зобов’язань, визначенням ставок процентів і виплатою доходу за державними цінними паперами, встановленням ліміту боргу, підтриманням курсу державних зобов’язань, визначень умов випуску нових державних цінних паперів. Управління державним боргом передбачає ефективне використання коштів запозичення, пошук коштів для виплати боргу, нейтралізацію негативних наслідків державного боргу.

Принципи управління державним боргом представлено у табл.. 11.3.

Таблиця 11.3

Принципи управління державним боргом

Принципи	Призначення
безумовності	забезпечення безумовного виконання державою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами;
єдності	урахування в процесі управління державним боргом всіх видів зобов'язань, емітованих як центральним урядом, так і місцевими радами;
зниження ризиків	розміщення і погашення позик таким чином, щоб максимально знизити вплив коливань кон'юнктури світового ринку капіталів і цінних паперів на ринок державних зобов'язань;
оптимальність структури	підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань держави за строками обігу і погашення, пом'якшення "піків" платежів;
збереження фінансової незалежності	підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами, поступове заміщення зовнішнього запозичення внутрішнім;
зниження вартості обслуговування державного боргу	за рахунок дострокового викупу боргових зобов'язань держави;
прозорості	дотримання повної прозорості запозичень, починаючи від розгляду їх доцільності до остаточного погашення, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічне становище в країні-позичальнику.

Процес управління державним боргом включає основні етапи:

• залучення коштів;

• розміщення запозичених коштів;

• повернення боргу і виплата відсотків.

В процесі управління державним боргом виділяють наступні напрямки:

• планування: визначення у вигляді щорічних директив цілей управління: запровадження в адміністративному порядку з урахуванням кон’юнктури світових фінансових ринків показників стану заборгованості; розміру відсоткових ставок і платежів; валютної структури боргу та його терміновості; співвідношення між боргом, утвореним на умовах фіксованої та плаваючої відсоткових ставок; обсягів залучення нових кредитів;

• оцінка операцій: систематичне проведення фінансово-економічної оцінки фактичних результатів проведення кожної операції у сфері залучення кредитів і управління боргом, стану боргового портфеля. За кордоном використовують кілька методик оцінки: метод базових вартісних оцінок, аналіз розриву та дюрації, довершений попередній аналіз, моделювання за схемою «вартість проти ризику»;

• відстеження кон’юктури: постійне відстеження розвитку кон’юнктури на окремих кредитних ринках в розрізі контролю за зміненням валютних курсів та відсоткових ставок. При цьому можливе використання таких методик, як: складання кривих форвардних операцій і кривих прибутковості облігаційних позик; кореляція відсоткових ставок і валютних курсів. Правильне розуміння інвестиційного попиту, урахування показників розвитку світової економіки забезпечує ефективне управління борговим портфелем;

• підтримка контактів з кредиторами: представлення реальної інформації про потреби країни в позикових коштах у контексті ухваленої стратегії розвитку економіки;

• активне управління боргом: перехід від формального виконання зобов’язань за кредитними угодами до активного управління борговим портфелем. Після визначення цілей та проведення аналізу стану фінансових ринків доцільне застосовування методів цільового впливу на структуру та терміни боргового портфеля. Вибір позикових інструментів та часу здійснення емісії має бути орієнтований на використання оптимальних ринкових умов. При активному управлінні боргом нормою є застосування “попереджувальних” позик, забезпечення високої ліквідності позик, зворотний відкуп власних боргових зобов’язань;

• управління ризиками: моніторинг кредитних ризиків є однією з обов’язкових умов ефективного управління боргом. Потрібна добре поставлена система оцінювання та управління ризиками, а також застосування жорстких вимог до рівня кредитних рейтингів інвесторів (кредиторів). Крім того, має бути розроблено юридичну процедуру нейтралізації таких ризиків;

• формування еталонного боргового портфелю: оцінка ефективності проведених операцій щодо залучення нових позик і управління боргом. Найбільш поширений метод — це формування “еталонного” боргового портфеля, з яким має постійно порівнюватися наявний. Цей метод необхідно використовувати спільно з дотриманням принципу своєчасної та всеосяжної звітності. Крім оцінки власної діяльності бажано систематично також оцінювати і роботу партнерів;

• розподіл відповідальності: прийняття на себе ризиків залучення позик і кредитів і подальший аналіз стану боргового портфеля в розрізі його підлягання ризикам, що може бути досягнуто шляхом зосередження цих операцій в уповноваженому банку за умови здійснення аналізу і контролю за ризиками з боку Міністерства фінансів;

• кадрове і технічне забезпечення: підготовка кадрів, відповідні комп’ютерне і програмне забезпечення, рівень оплати праці персоналу − важливі складові успіху. Вважається, що “інвестиції” в систему управління державним боргом є одними з найбільш “прибуткових”, оскільки забезпечують істотне скорочення витрат щодо обслуговування заборгованості й зменшення ризиків;

• мотивація: стимулювання новаторства серед персоналу, з використанням для цього спеціально розроблених схем оплати праці, та банків — стратегічних партнерів уряду в здійсненні позик і управлінні зовнішнім боргом. Директиви, що затверджуються, повинні мати положення, які допускають певний простір для помилок: в умовах нестабільності на фінансових ринках.

Державне управління залученими коштами здійснюється в контексті бюджетного процесу згідно з Законом України "Про державний бюджет" на відповідний рік, де установлюються граничні розміри боргу і гарантії його повернення. Обсяг залучених зовнішніх позик для будь-якої країни визначається двома факторами: по-перше, скільки капіталу країна може поглинути, по-друге, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення кризи платежів.

Управління розміщенням запозичених коштів є основним елементом системи управління боргом. Залучені кошти повинні використовуватися для фінансування зростання виробничих потужностей. При цьому повинно збільшуватися виробництво товарів не лише для внутрішніх потреб, а також експортної продукції, необхідної для одержання іноземної валюти на обслуговування та погашення зовнішнього боргу. При відсутності цього платежі з обслуговування боргу досягнуть неприпустимо високої частки експорту та вітчизняного виробництва, в зв’язку з чим кредитори, опасаючись імовірних неплатежів, скорочуватимуть кредитування країни.

Для забезпечення платоспроможності держави (можливості погашення боргів) застосовуються різноманітні методи коригування позикової політики, серед яких найпоширенішими є рефінансування боргу та реструктуризація заборгованості.

Рефінансування державного боргу уявляє собою погашення основної заборгованості та процентів за рахунок коштів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного рефінансування цього процесу необхідна висока фінансова репутація країни-позичальника. На світовому фінансовому ринку вона характеризується рейтингом, що присвоюється країні спеціальними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування.

Реструктуризація полягає в тому, що на певних умовах відстрочується виплата частки боргу. Сьогодні використовується кілька варіантів реструктуризації зовнішньої заборгованості, які відпрацьовані Паризьким клубом кредиторів. Один із варіантів − коли на певних умовах проводиться відстрочення виплати частки боргу терміном до трьох років. Існують також варіанти конверсії боргів на акції для вкладення їх у національну економіку.

У 90-х роках почала застосовуватись реструктуризація боргів комерційних банків на основі методу Брейді. Згідно з ним банки реструктуризують борг лише в тому разі, якщо уряд країни-боржника почне виконувати радикальну програму структурних перетворень. За формулою Брейді спочатку проводиться зменшення боргу на 50 %, інша частка боргу обмінюється на спеціальні облігації Брейді.