Питання для розгляду та обговорення

1. Охарактеризуйте основні завдання та функції матеріально-технічного постачання на промислових підприємствах.

2. Обґрунтуйте доцільність використання різних форм постачання.

3. Наведіть загальну характеристику та дайте класифікацію товарно-матеріальних цінностей промислового підприємства.

4. Дайте повну характеристику та розкрийте методику формування поточних запасів.

5. Покажіть, яке місце займають гарантійні запаси та розкрийте методику їх формування.

6. Чим зумовлене існування сезонних запасів і як вони формуються на підприємствах?

7. Розкрийте суть та покажіть умови використання різних методів управління виробничими запасами.

8. В чому полягає економічна суть та призначення збутових (товарних) запасів?

9. Дайте загальну характеристику складського господарства та класифікацію складів промислових підприємств.

10. Розкрийте основні елементи організації складського господарства підприємства.

11. Покажіть методику оцінки організації та ефективності функціонування складського господарства.

12. Як організовується доставка товарно-матеріальних цінностей у виробничі підрозділи підприємств?

13. Як організовуються господарські зв’язки та договірні відносини між підприємствами?

РОЗДІЛ 3

Регулювання та управління виробництвом

Тема 8 формування організаційних структур підприємства

Ключові поняття і терміни: структура, принципи, схема, організація, групування, відповідальність, підлеглість, централізація, децентралізація, делегування, закономірності управління, апарат управління.

8.1. Основні закономірності управління виробництвом

В сучасних умовах для ефективного управління виробництвом необхідно добре орієнтуватись в математичних методах аналізу організаційно-управлінських проблем і мати чітку уяву про ту роль, яку відіграють ці методи у виробничо-комерційній діяльності. Але мало знати тільки математичний апарат; завдання полягає в тому, щоб навчитись правильно застосовувати методи кількісного аналізу на практиці, зокрема при формуванні організаційних структур управління, при організації процесу управління на промисловому підприємстві.

При широкому підході до справи можна сказати, що управління виробництвом полягав в плануванні та контролі стосовно вхідних, проміжних та вихідних потоків певних матеріальних компонентів на тому чи іншому підприємстві з метою одержання оптимального прибутку в межах можливого та відповідно до загальних устремлінь підприємства загалом. Таким чином, для управління виробництвом в умовах ринкових відносин потрібний спосіб, за допомогою якого можна було б одержати безперервні оцінки споживчого попиту, фінансових можливостей, виробничих потужностей, ресурсів робочої сили і т.п. Такі оцінки повинні враховувати не тільки поточні значення названих параметрів, але й їх можливі зміни в майбутньому. При цьому тривалість періоду, що асоціюється з відповідним прогнозом, може залежати від багатьох факторів.

Стосовно різних підприємств нафтогазового комплексу це насамперед потужність родовищ - запаси нафти і газу та продуктивність свердловин. Немаловажне значення при цьому мають гірничо-геологічні умови залягання продуктивних пластів, географічне розміщення підприємства та кліматичні умови району. Пряма залежність зростання виробництва та його ефективності від забезпеченості району запасами нафти і газу свідчить про органічний зв’язок комплексу питань пошуків та розвідки родовищ, їх розбурювання, освоєння, розробки та видобутку палива із недр, його транспортування до пунктів переробки. Зміну масштабів діяльності підприємства в часі у зв’язку із вичерпанням запасів родовища, відкриттям та освоєнням нових можна прослідкувати в кожному нафтогазоносному районі.

В межах конкретного нафтогазового району різні коливання обсягів діяльності підприємств розвідувального та експлуатаційного буріння, підприємств з видобутку нафти і газу в часі нівелюються за рахунок продовження розвідувальних робіт та відкриття нових родовищ і покладів та компенсації у зв’язку з цим втрат потужності родовищ, що розробляються, та запаси яких вичерпуються.

В таких умовах своєчасна раціоналізація управлінської діяльності має особливе значення. При цьому потрібно чітко визначити загальні кінцеві цілі діяльності підприємства, а також низку цілей та проміжних результатів, різні обмеження у функціонуванні підприємства та ін.

З точки зору загальної теорії управління та кібернетики систему управління підприємством можна представити як сукупність двох блоків: входу та виходу. Вхід в систему - зовнішній вплив на підприємство - полягає у визначенні найважливіших показників, формуванні різних виробничих ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових) та введенні законодавчих та інших обмежень. Різноманітність та непогодженість окремих елементів входу (наприклад, невідповідність якості завданням з випуску продукції) ставить перешкоду на шляху досягнення вищої ефективності виробництва.

Суть управління саме і полягає в тому, щоби забезпечити досягнення поставлених цілей (вихід системи) при реальних елементах входу. При цьому керуюча система підприємства розробляє і свої методи впливу з урахуванням не тільки елементів входу, але й зворотного зв’язку від об’єкта управління - результатів аналізу економічного та соціального розвитку самого підприємства.

Організація управління підприємством - це система регламентації прав, обов’язків, міри відповідальності та послідовності дій підрозділів керуючої системи, яка покликана забезпечити раціональне поєднання її елементів, функцій, методів, а також етапів та видів діяльності, взаємозв'язків між собою та об’єктом управління.

Суть окремих складових системи управління коротко можна охарактеризувати так. До елементів управлінської діяльності, як і взагалі кожного виду праці, відносяться працівники, предмети (в даному випадку – інформація) та засоби праці. Методи управління виробництвом - способи впливу керуючого суб’єкта на керований об’єкт, ке­рівника на очолюваний ним колектив. Методи процесу управління - способи виконання окремих операцій, процедур, робіт, з яких складається процес управління. Функції управління являють собою галузі (роди і види) управлінської діяльності, які переважно закріплені за певними функціональними службами (співробітниками) та відрізняються за змістом.

Управління, оскільки воно пов’язане з діяльністю людей, повинно враховувати дію загальноекономічних законів розвитку суспільства, зокрема таких, як закон вартості, закон розподілу за працею, закон економії часу, закон масштабу та інші, суть та специфіка яких вивчається відповідними теоретичними дисциплінами.

Поряд з економічними законами в сфері матеріального виробництва діють закономірності, які притаманні кожній галузі промисловості. Вони визначаються специфікою її технології та техніки виробництва.

Певні закономірності характерні і для управління. Вони відображають найістотніші та об’єктивні явища, які дають змогу зрозуміти внутрішню природу явищ в процесі управління та їх логічний зв'язок. При цьому закономірності можуть стосуватись керованої системи, керуючої системи та всієї системи - підприємства як господарського механізму. Серед найважливіших закономірностей управління варто виділити такі:

єдність системи управління на всіх ступенях народного господарства;

оптимальне співвідношення та пропорційність соціально-економічних систем;

оптимальний рівень централізації управління;

безперервність та ритмічність в русі виробничих фондів;

єдність системи інтересів.

1. Єдність системи управління. Дана закономірність є однією з найважливіших, що забезпечують формування, функціонування та розвиток системи управління. Вона відображає міру стійкості внутрішніх зв’язків всіх елементів системи, погодженість їх функціонування, здатність системи зберігати цілісність в змінних умовах її функціонування та розвитку.

В конкретних умовах прояви закономірності єдності системи управління можуть бути різними. Це - єдність принципів управління, що виражається в нерозривному зв’язку, загальності за масштабами та сферами використання. Це - єдність організаційних форм системи управління, єдність структурних побудов, що проявляються в певній типізації окремих частин, блоків, структурних параметрів, узгодження організаційних форм систем управління. Це - єдність реалізації основних функцій управління виробництвом, що проявляється в плануванні, організації, координації, регулюванні, стимулюванні, контролі. Це єдність методів управління, що проявляється у взаємоприпустимості та погодженості використання економічних, організаційних та соціально-психологічних методів. Це, нарешті, - єдність основних вимог до керівників незалежно від їх рангу та сфери діяльності.

Безперечно, єдність системи управління не виключає різноманітності її частин та елементів, окремих характеристик і параметрів. Вона не встановлюється автоматично, не задається один раз, а формується свідомо, постійно розвиваючись та удосконалюючись.

2. Оптимальне співвідношення та пропорційність соціально-економічних систем. Дана закономірність проявляється насамперед у спів­відношенні керуючої та керованої частин виробничої системи відносно одна одної. В принципі, чим більша керована система, тим більша і керуюча, але прямої залежності між ними немає.

Зміна співвідносності проявляється по-різному, зокрема, в збільшенні витрат на управління. Ця тенденція має об’єктивну основу і пояснюється ускладненням процесів управління у зв’язку із збільшенням масштабів виробництва, підвищенням технічного рівня управління, необхідністю спеціальної підготовки кадрів та ін.

Ця закономірність проявляється і в організації праці, зокрема, у співвідношенні різних груп та категорій працівників підприємства, у перерозподілі кадрів між сферами виробництва та управління і т.п.

Дана закономірність проявляється також і в пропорційності потужностей окремих структурних підрозділів, окремих груп обладнання тощо.

Безперечно, не все тут проходить гладко, виникають певні диспропорції, але вони є наслідком суб’єктивізму при прийнятті управлінських рішень та об’єктивних дій законів і закономірностей. Наприклад, нова техніка, знімаючи одні диспропорції і підвищуючи в такий спосіб ефективність виробництва, призводить часто до появи нових диспропорцій, які можуть зовсім перекреслити отриманий ефект.

3. Оптимальний рівень централізації управління. Під централізацією управління, як відомо, розуміють таку побудову системи управління та організації її функціонування, при якій існує ступенево-безперервний, постійнодіючий та достатньо стійкий зв’язок підлеглості кожної ланки центральним органам управління.

Абсолютна централізація в соціально-економічній системі практично неможлива. Різні умови функціонування окремих елементів та частин цієї системи - підприємств – вимагають певної їх самостійності, оскільки враховувати все в централізованому порядку неможливо. Саме тому і виникає необхідність певної децентралізації, яка повинна належним чином поєднуватися з централізацією.

На практиці ця закономірність проявляється в чіткому визначенні прав та обов’язків кожного структурного підрозділу; в делегуванні повноважень своїм заступникам, начальникам підрозділів, служб, відділів; в повному господарському розрахунку, який повинен охоплювати всі структурні підрозділи.

Реалізація даної закономірності в практиці управління є справою досить складною. З одного боку, збільшення масштабів та підвищення концентрації виробництва вимагає встановлення жорстких пропорцій, а вони можуть бути забезпечені тільки високоцентралізованою системою управління. З другого боку, збільшення масштабів виробництва та поглиблення його спеціалізації в умовах високоцентралізованого управління призводить до перевантаження центральних органів управління та вимагає від них делегування повноважень, тобто зниження рівня централізації.

4. Ритмічність та безперервність в русі виробничих фондів. Дана закономірність проявляється в безперервності та ритмічності процесу виробництва; в безперервності процесів матеріально-технічного постачання та збуту продукції; в безперервності оновлення основних виробничих фондів підприємства.

Додержання цих умов дає можливість досягти оптимальної швидкості обороту виробничих фондів, що є основою раціонального їх використання та головним джерелом підвищення ефективності виробництва.

Проблема безперервності, ритмічності виробництва є однією з центральних в системі управління. Це пояснюється тим, що кожне підприємство є складовою частиною, складовою ланкою в ланцюжку суспільного виробництва і будь-які перебої в роботі такої ланки негайно відбиваються на роботі всієї системи. Принагідно нагадаємо, що приблизно 60-70% всіх простоїв на виробництві - це результат різних недоліків саме в управлінні.

5. Єдність системи інтересів. Як відомо, конкретними проявами виробничих відносин в виді об’єктивної спрямованості господарської діяльності людей є економічні інтереси. В практиці ця закономірність проявляється в двох напрямах: в економічному стимулюванні роботи підприємств та матеріальному стимулюванні працівників підприємства.

Економічне стимулювання роботи підприємств - це матеріальна відповідальність підприємства за договірними зобов’язаннями, зобов’язаннями перед бюджетом, це формування різних фондів залежно від результатів виробничо-господарської діяльності.

Матеріальне стимулювання працівників підприємства - це чинні на підприємстві форми та системи оплати праці, системи преміювання за відповідні показники роботи. Головна проблема, яка може тут виникати це - проблема правильного вибору мети, форм та методів стимулювання. Матеріальна зацікавленість працівників підприємства повинна охоплювати три обов’язкові елементи:

а) особисту матеріальну зацікавленість кожного працівника в результатах роботи підприємства, що виражається у формі створення відповідних фондів забезпечення;

б) особисту матеріальну зацікавленість кожного працівника в розвитку підприємства, тобто в поліпшенні результатів роботи в майбутньому. Це проявляється в розподілі тієї частими продукту, яка відокремлюється у формі фонду розвитку виробництва;

в) колективну матеріальну зацікавленість працівників підприємства в розвитку виробництва, що проявляється у використанні продукту для суспільства з метою розвитку виробництва.

Дослідження та виявлення закономірностей управління стосовно керованої та керуючої систем, окремих функцій є одним з найважливіших завдань науки управління.