1.4 Особливості створення та функціонування систем

Законодавча база України, сформована протягом двох останніх років, забезпечує створення підприємств будь-якої форми власності, в будь-якій сфері діяльності, що не заборонена законом.

Згідно із ст. 5 Закону “Про підприємства в Україні” підприємство створюється за рішенням власника (власників) чи уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або трудового колективу. За певних умов рішення про створення підприємства приймають за погодженням з Антимонопольним комітетом України.

Якщо власником майна виступає держава, то створюються державні підприємства. Коли власником майна є окрема особа чи група осіб, створюються приватні або колективні підприємства.

Залежно від сфери діяльності створення нової виробничої системи – підприємства можна здійснити по-різному.

При явочно-нормативному способі достатньо подати заяву про реєстрацію з належним комплектом документів у виконавчий комітет відповідної Ради народних депутатів, і така реєстрація буде здійснена. Виконавчий комітет зобов’язаний це зробити.

При дозвільному порядку необхідно отримати спеціальний дозвіл – ліцензію, яка видається урядом України або уповноваженими на це органами. Є ціла низка видів діяльності, на які ліцензії є обов’язковими. Про це детально йдеться в курсі “Основи бізнесу”.

Підприємство може бути створене і в результаті реорганізації. Чинне законодавство передбачає такі форми реорганізації:

злиття;

приєднання;

поділ;

виділення;

перетворення.

При реорганізації підприємства його права та обов’язки переходять до правонаступника (див. пп.5 -7 ст. 34 Закону “Про підприємства в Україні”).

Правонаступництво – це перехід від одного суб’єкта до іншого прав безпосередньо згідно із законом або угодою. При цьому новий суб’єкт господарської діяльності у правовідношенні займає місце первинного, а майнові права та обов’язки, що перейшли до нього, залишаються тотожними правам та обов’язкам первинного суб’єкта. При реорганізації підприємства як юридичної особи до правонаступника переходять всі майнові права та обов’язки останнього з моменту виключення підприємства з реєстру державної реєстрації.

Так, у разі злиття підприємства з іншим підприємством всі майнові права та обов’язки кожного з них переходять до новоутвореного підприємства, що виникло в результаті злиття. Розробка такого документа як Статут підприємства при цьому є обов’язковою.

При приєднанні одного підприємства до іншого нове підприємство не утворюється, але до останнього перейшли всі права та обов’язки приєднаного підприємства. Розробка Статуту в даному випадку непотрібна. Достатньо внести відповідні зміни та доповнення до чинного статуту.

У разі поділу підприємства на нові до підприємства, що утворилося в результаті цього поділу, переходять за розподільчим актом (балансом) у відповідних частинах майнові права та обов’язки реорганізованого підприємства. Для новоутворених підприємств обов’язково розробляти самостійні Статути.

При виділенні з підприємства одного або декількох нових підприємств до кожного з них переходять за розподільчим актом (балансом) у відповідних частинах майнові права та обов’язки реорганізованого підприємства. В даному випадку нові статути розробляються тільки для новоутворених підприємств, а в Статут реорганізованого підприємства вносяться відповідні зміни.

При перетворенні одного підприємства в інше (наприклад, при зміні форми власності або форми господарювання) до нового підприємства, яке виникло, переходять усі права та обов’язки попереднього підприємства. Таке перетворення вимагає розробки нового Статуту.

Створення підприємства, яке може викликати екологічні, демографічні та інші негативні наслідки, що зачіпають інтереси населення, території повинно узгоджуватися з відповідними органами державної виконавчої влади.

За певних умов підприємство може бути ліквідоване. При цьому ліквідація проводиться за рішенням власника (засновника) згідно з чинним законодавством.

Розрізняють добровільну та примусову ліквідацію підприємства.

Добровільна ліквідація можлива і відбувається у випадках:

закінчення терміну діяльності ;

досягнення мети діяльності підприємства;

банкрутства;

за рішенням вищого органу управління.

Примусова ліквідація здійснюється за рішенням органів, уповноважених на це. Примусова ліквідація виникає з наступних причин:

рішення суду або арбітражного суду у разі систематичного або грубого порушення ним чинного законодавства;

рішення суду про визнання недійсними засновницькі документи та рішення про створення підприємства;

рішення про заборону діяльності через невиконання умов, встановлених законодавством (наприклад, ліцензією).

При ліквідації підприємства воно припиняє своє існування як юридична особа в повному обсязі з усіма стадіями ліквідації його майна. Ліквідація вважається завершеною, а підприємство таким, що припинило свою діяльність від моменту внесення запису про це в державний реєстр.

Всі існуючі підприємства (фірми) можуть бути класифікованими за різними ознаками, при цьому віднесення підприємства до тієї чи іншої кваліфікаційної групи має яскраво виражений національний характер. Класифікаційними ознаками найчастіше виступають такі:

1. Розмір підприємства – звідси їх поділ на малі, середні та великі. Критерієм при цьому служить універсальний показник господарської діяльності – річний оборот, загальні надходження; деколи величина основних фондів, кількість працюючих тощо.

2. Характер основної господарської діяльності визначає господарську спеціалізацію фірми (галузеву, підгалузеву, групову). В нафтогазовому комплексі, зважаючи на велику різноманітність виконуваних робіт, дана ознака має принципове значення. За нею виділяють геологорозвідувальні та бурові підприємства, підприємства з видобутку і транспортування нафти, газу, нафтопродуктів, обслуговуючі підприємства і т. д.

3. За формами власності згідно із ст. 2 Закону України “Про підприємства в Україні” та чинного класифікатора форм власності підприємства поділяють на підприємства приватної власності, колективної власності та державної власності. До підприємств приватної власності віднесено: індивідуальні, сімейні і приватні підприємства. До групи колективних підприємств віднесено: орендні підприємства, організації орендарів, товариства покупців, кооперативи, колективні підприємства, споживчі товариства, господарські товариства, спільні підприємства. До групи державних підприємств віднесено державні промислові підприємства, підприємства оборонної сфери, місцеві енергетичні системи, підприємства комунальної сфери та ін.

4. Форми об’єднань підприємств. Залежно від ступеня концентрації та централізації виробництва і капіталу, а також особливостей внутрішньої організаційної структури великі підприємства (фірми) можуть набувати форми асоціацій, корпорацій, консорціумів, концернів, синдикатів, трестів, конгломератів. Перші чотири – асоціації, корпорації, консорціуми та концерни, передбачені законодавством (див. ст. 3 названого вже Закону).

Незалежно від належності підприємства до тої чи іншої класифікаційної групи всі вони є юридичними особами і це визначає ряд спільних рис їх функціонування. До них можна віднести такі:

а) самостійний вибір форм господарювання та напряму діяльності, які не заборонені чинним законодавством ;

б) самостійне планування та ведення своєї діяльності, визначення перспектив розвитку;

в) відносини підприємства з партнерами та контрагентами здійснюються на основі договорів, при чому всі підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов’язань;

г) самостійне матеріально–технічне забезпечення власного виробництва та капітального будівництва через систему прямих угод;

д) реалізація виробленої продукції та майна здійснюється за цінами, що встановлюються самостійно, або на договірній основі. В окремих випадках – за державними цінами та тарифами;

е) джерелом формування фінансових ресурсів є прибуток (дохід), інші надходження на підставах не заборонених законодавством;

ж) питання зовнішньої діяльності вирішуються підприємствами самостійно, здійснюються на засадах валютної самоокупності згідно з чинним законодавством;

з) всі питання соціального розвитку, включаючи поліпшення умов праці, життя, здоров’я, різних соціальних гарантій вирішуються власником (власниками) згідно із Статутом, колективним договором та чинним законодавством самостійно.

Безперечно різним формам господарювання притаманні свої специфічні особливості їх функціонування, але це вже предмет іншого курсу – “Основи бізнесу”.