1.2. Основні принципи формування виробничих систем

Організація виробничої системи, її швидке пристосування до конкретних умов виробництва, що забезпечувало б оптимальне досягнення кінцевого результату, повинно базуватись на певних принципах, які б давали змогу здійснювати як планування, так і управління цією системою на всіх рівнях, у всіх її підсистемах. До таких принципів слід відносити принципи: системності, сумісності, керованості та наступності.

Принцип cистемності слід розглядати в двох аспектах. По-перше, кожну виробничу систему представляє сукупність певних елементів, підсистем як в горизонтальному, так і у вертикальному плані, і досягнення кінцевого результату можливе тільки при певних оптимальних взаємовідношеннях, певних взаємозв’язках всіх підсистем. Всі процеси, що відбуваються у виробничій системі будь-якого рівня, мають певну мету, певну цільову функцію, мають певний склад та структуру, певні внутрішні та зовнішні зв’язки, тобто являють собою систему, котру можна піддати системно-структурному аналізу, моделюванню та оптимізації із застосуванням сучасних наукових методів.

По-друге, будь-яку ланку, будь-який елемент виробничої системи можна віднести до певного класу підсистеми, а всю господарську систему можна розглядати як складну, що забезпечує процес виробництва та реалізації продукції конкретному споживачу.

Ускладнення продукції та технологічних процесів її виготовлення, використання нових технічних систем потребують широкого застосування методів системного аналізу всіх об’єктів та елементів системи. Системний підхід дає змогу зосередити основну увагу на об’єкті загалом та його характеристиках, виходячи із умов роботи даного елемента (підсистеми) за основним призначенням.

Якість кожної підсистеми не є простою сумою якостей елементів, які її складають. В процесі формування складу та структури підсистеми методи структурно-системного аналізу дають можливість виділити ті ознаки кожного компоненту підсистеми, які разом і утворюють принципово нові грані підсистеми.

Таким чином, використовуючи принцип системності, можна розглядати ціле (систему) та її частини (підсистеми або структурні компоненти) в діалектичній єдності та взаємодії їх якісних та кількісних ознак та забезпечувати реалізацію основної цільової функції системи.

Дотримання принципу системності при побудові виробничих систем означає чітке визначення цілі (цільової функції) системи, її складу, структури та засобів забезпечення взаємозв’язків. При цьому слід зазначити, що виробнича система є багатоцільовою і це необхідно враховувати при їх формуванні.

Процес виробничо-господарської та комерційної діяльності підприємства (виробничої системи) є загалом процесом безперервним, тобто в кожний даний момент можна говорити і про процес заготовки ресурсів, і про процес виробництва товарів, і про процес їх реалізації. При цьому завжди можна говорити про певне співвідношення цих етапів, інакше кажучи , процес господарсько-комерційної діяльності можна віднести до класу оптимізаційних задач, які розв’язуються методами екстремального управління.

Принцип сумісності стосовно виробничої системи полягає у забезпеченні інформаційної, технологічної, технічної та організаційної взаємодії, що її утворюють, та в забезпеченні сумісності всіх підсистем, що входять до її складу. При цьому слід говорити як про внутрішню, так і про зовнішню сумісність.

Інформаційна сумісність – це єдність класифікації та кодування вхідної та вихідної інформації, використовуваних форм документів тощо.

Технологічна сумісність – це єдність та послідовність технологічних процесів, котрі забезпечують досягнення кінцевого результату, наприклад: вежобудування – буріння – кріплення – випробування; або: геологорозвідка – буріння – розробка родовищ – транспорт – переробка.

Технічна сумісність – це єдність технічних засобів , котрі забезпечують реалізацію поставленої мети та єдність засобів для передачі та обробки вхідної та вихідної інформації.

Організаційна сумісність – це сумісність організаційних структур різних рівнів управління, сумісність системи інтересів тощо.

Реалізація принципу сумісності стосовно виробничих систем пов’язана із стандартизацією інформаційних, програмних та технічних засобів збирання, обробки та передачі техніко-економічної інформації.

Принцип керованості – один з найважливіших принципів формування виробничих систем. Об’єктивна необхідність реалізації цього принципу зумовлена безперервним зростанням потреб в різних предметах, товарах, послугах тощо та безперервним їх оновленням.

Дотримання принципу керованості пов’язане насамперед з тим, що цільова функція управління виробничою системою повинна бути виражена через певні змінні управління, тобто такі параметри, які можна планувати, вести облік, здійснювати контроль та які можна регулювати. До таких параметрів відносяться показники обсягу виробництва, витрат, прибутків і т.п., інакше кажучи, керованість – це якісна характеристика процесу управління.

Господарська система є керованою, якщо в заданий час досягаються цілі управління та при цьому система вкладається в обмеження щодо ресурсів.

Господарська система є некерованою, якщо поставлені цілі не досягаються.

Господарська система є погано керованою, якщо поставлена ціль досягається не точно, а тільки приблизно, або виходить за межі встановлених обмежень щодо ресурсів.

Принцип наступності характеризує одну з найважливіших сторін діалектики розвитку системи, а в поєднанні із принципом системності дає змогу розкрити механізм розвитку системи та її удосконалення.

Цей принцип, зокрема, дає змогу оптимізувати склад та структуру системи, визначити склад та послідовність етапів і стадій виробничих процесів, впорядкувати складові частини системи шляхом суміщення їх в часі, виключити ті, які не є об’єктивно необхідними. Саме тому принцип наступності стає центральним при формуванні та функціонуванні виробничих (господарських ) систем.

Суть принципу наступності полягає у використанні діалектики взаємодії складових частин системи, котрі змінюються та повторюються. Це досягається шляхом цілеспрямованого впливу на вибір компонентів та формування структури системи, при якому максимально утримуються в ній всі прогресивні рішення. Нові рішення вводяться в систему в такому обсязі, який викликаний змінами вимог щодо її функціонування.

Дотримання цього принципу в господарських системах призводить до сприятливих наслідків: в системах закріплюється все найкраще, що вже пройшло перевірку; оптимальне співвідношення “старого” та “нового”, старих та нових елементів полегшують технічне та організаційне обслуговування системи. При виборі оптимальних співвідношень досягається відчутна економія різних видів витрат на всіх стадіях життєвого циклу продукції, всього циклу “дослідження – виробництво”.

Закінчуючи розгляд даного питання, варто додати, що дотримання перерахованих принципів є вирішальною умовою перетворення виробничої системи в структурно та логічно завершений механізм самовдосконалення системи, розвиток якої стимулюється потребами виробництва засобів виробництва та предметів споживання.

Важливою умовою функціонування виробничої системи є її оптимальність. Для відповіді на це питання необхідно чітко сформувати цільову функцію (критерії). Цільова функція – це ознака, котра дає можливість вказати найкращий, оптимальний спосіб розв’язання будь-якої задачі (економічної, інженерної, управлінської тощо).

В економічних (господарських) задачах за цільову функцію приймають різні показники, котрі підлягають максимізації чи мінімізації, наприклад, максимум продукції в натуральному виразі, мінімум витрат сировини, палива, мінімальні строки будівництва об’єктів, максимум прибутку або обсягу реалізації, мінімум собівартості та інші. В умовах ринкової економіки цільовою функцією можуть виступати: високий технічний рівень виробництва, обсяг продаж, висока репутація (реноме),стабільність на ринку тощо.

У всіх практичних випадках гостро стоїть питання: що слід максимізувати чи мінімізувати та чи цільова функція повинна бути однією для всіх блоків (підсистем) господарської системи.

Очевидно, що оскільки різні блоки системи можуть виконувати різні функції, то й цільові функції також повинні бути різними: не можна ставити на один рівень підприємство, цех та виробничу бригаду.

При формуванні цільових функцій різних систем чи підсистем слід керуватись таким.

1. На рівні цеху – основного структуроутворюючого елемента господарської системи - цільовою функцією може бути максимальний випуск продукції, надання послуг або мінімальний час на виконання робіт. При цьому , для структурних підрозділів підприємства не можна брати за цільову функцію максимуму прибутку чи обсягу реалізації. Це пояснюється тим, що цех виконує виробничі, а не господарські функції, і процес реалізації ніякого відношення до цеху не має. Крім того, на підприємстві при виробництві продукції виникають витрати, на які цех впливати не може ( наприклад, загальновиробничі, та позавиробничі).

2. На рівні підприємства – проста господарська система, - арсенал цільових функцій розширюється. Ними можуть бути: максимум прибутку, обсягу реалізації або продаж, мінімум витрат та інші.

В умовах господарської системи – “нафтогазовий комплекс” - задачу вибору цільової функції слід вирішувати таким чином:

а) для нафтогазовидобувних підприємствах – максимум видобутку палива, максимум реалізації та максимум прибутку;

б) для бурових підприємствах, котрі здійснюють буріння експлуатаційних свердловин, - кількість зданих замовнику закінчених свердловин, мінімальний час на їх будівництво, максимум прибутку ( рентабельності) ;

в) для бурових підприємств, котрі проводять буріння розвідувальних свердловин, - мінімальний час на спорудження свердловин, мінімальні витрати на виконання робіт;

г) для підприємства трубопровідного транспорту – максимум перекачки відповідної продукції, максимум прибутків, мінімум витрат при перекачуванні.

На рівні простої господарської системи (підприємства) головним критерієм оптимізації (головною цільовою функцією) виступає прибуток. Це можна пояснити двома причинами. По-перше, підприємство крім функції виробничої, виконує і функцію господарську – функцію реалізації і продажу після завершення певного виробничого циклу. По-друге, прибуток є найбільш синтетичною, універсальною характеристикою результатів виробництва, на яку впливають і обсяги виробництва, і величина витрат. І ще одне, прибуток як критерій придатний для всіх блоків (підсистем), крім верхніх. На верхніх рівнях вертикальної структури цей показник не придатний, оскільки такі підсистеми виконують зовсім інші завдання.

3. На рівні різних об’єднань підприємств ( асоціації, концерни, об’єднання тощо) основна мета є не отримання прибутку, а створення умов для вирішення такого завдання блоками нижчого рівня – підприємства. Тому максимум виробництва товарів, послуг при мінімальних витратах на реалізацію, включаючи і власні витрати верхнього блоку, можна використовувати як цільову функцію.

Таким чином, при формуванні цільових функцій господарської системи вертикальної її структури ми маємо справу із побудовою своєрідного дерева цілей, на якому чітко виділяються відповідні рівні (системи).