4.5. Синтаксичні засоби (знаки) удк

В УДК широко використовують різні знаки (символи), за­стосування яких значно розширює можливості УДК як інфор­маційно-пошукової мови.

Знак приєднання + (плюс) означає наявність у документі двох або більше формальних особливостей. Його застосовують для з'єднання як основних індексів, так і визначників. Знак має властивості зворотності. Це означає, що індекси зі знаком «плюс» можна писати у будь-якому порядку. Знак приєднання потребує дублювання у каталозі. Наприклад:

669.14+669.24 Металургія сталі та нікелю

Знак поширення / (коса риска) призначений для узагаль­нення ряду послідовних індексів, які не мають загального (ро­дового) індексу, а також для скорочення нотації за збереження логічності ділення. Завдяки знаку розповсюдження відбу­вається злиття кількох розташованих одне за одним понять.

Наприклад:

635.21/.24 Картопля. Солодка картопля, батат. Топінамбури, земляні груші

Знак відношення : (двокрапка) з'єднує між собою індекси двох понять (предметів, тем), взаємозв'язаних по суті; при цьому утворюється складений індекс зі значенням, яке не збігається зі значенням кожного з них окремо, — якісно новий індекс, наприклад:

31:63 Сільськогосподарська статистика

Складені індекси із двокрапкою можуть бути оборотні (інверсовані), наприклад:

63:31 Статистика сільського господарства

Знак відношення :: (подвійна двокрапка) закріплює пев­ний порядок двох і більше компонентів у складеному індексі, що робить його необоротним. Наприклад:

528::629.783 Супутникова геодезія

Квадратні дужки [...] — знак, який використовують в усіх розділах УДК у складних та складених індексах. За квадратні дужки виносять визначники, що є загальними для двох чи більше індексів, а також виносять індекс, який повторюється.

Наприклад:

[622+669](477) Гірнича справа та металургія України

Ми розглянули основні теоретичні положення УДК. Під час виконання практичних робіт у модулі 4 ви зможете більш де­тально ознайомитись із використанням таблиць УДК.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть основні властивості УДК як класифікаційної системи?

1. З якою метою використовують синтаксичні засоби

в УДК?

3. Яка організація займається розробкою таблиць УДК?

3. Охарактеризуйте особливості україномовного видання таблиць УДК.

Тема 5. Загальна методика систематизації документів

5.1. Поняття загальної методики систематизації та індексування документів

Систематизація документа — це визначення класифіка­ційного індексу документа відповідно до його змісту за табли­цями певної документної класифікації. Методика система­тизації документів — це сукупність науково обґрунтованих і перевірених практикою принципів та правил, якими треба керуватися при систематизації. Завдання методики — забезпе­чити правильність, однаковість та єдність рішень при система­тизації, чіткий взаємозв'язок і розмежування розділів, засоби комбінування індексів.

Користуючись однаковими таблицями класифікації, мож­на по-різному виконувати систематизацію документів, відно­сити їх до різних рубрик. Саме правильність та доцільність розподілу матеріалів за рубриками забезпечує не лише одна класифікація, а й застосована методика. Методика зумовлена не тільки особливостями тих чи інших таблиць, а й загальни­ми принципами систематизації.

Розрізняють такі методики: загальну — про способи і пра­вила систематизації, що стосуються документів будь-якого змісту та часткову — про способи систематизації документів певних галузей знань та окремих видів документів (нотних, об­разотворчих, патентних, аудіовізуальних тощо). Багато проб­лем загальної методики схожі для різних класифікаційних систем одного типу (комбінаційних аналітико-синтетичних), але структура конкретної системи накладає відбиток на вирішення.

Часткова методика систематизації повністю пов'язана з ок­ремими класифікаційними системами й основні її положення відображаються у конкретних таблицях класифікації. Цю ме­тодику публікують не тільки в тексті самих таблиць, але й мо­жуть публікувати спеціальні посібники [39].

Індексування — це процес подання результатів аналізу змісту документа елементами інформаційно-пошукової або природної мови, як правило, з метою прискорення пошуку. Нагадаємо, що інформаційно-пошукова мова — це формалізо­вана мова, що призначена для характеристики даних чи змісту документа з метою забезпечення його збереження та пошуку.

При індексуванні слід подавати з необхідною повнотою по­шуковий образ документа, як і терміни індексування змісту документа, а у разі потреби — його форму та призначення. Об'єктом індексування є окремий документ, його складова частина або сукупність документів.

Індексування повинно виконуватися на основі безпосе­реднього аналізу документа з урахуванням характеру інфор­маційно-пошукового масиву, елементом якого стає пошуковий образ документа, характеру інформаційних потреб тих, хто ви­користовує дану інформаційно-пошукову систему, відповідно до загальних принципів індексування та особливостей їх засто­сування у конкретній установі, організації, де здійснюють індексування.

Існує два основних принципи індексування — класифіка­ційний та предметизаційний.

Класифікаційний принцип індексування базується на по­данні змісту документа відповідно до певної спеціально розроб­леної класифікаційної системи, а також на використанні термінів індексування класифікаційних індексів. Класифіка­ційний принцип індексування уможливлює організацію інформаційного пошуку документа за ієрархічною ознакою.

Предметизаційний принцип індексування базується на по­данні змісту документа за допомогою понятійної системи певної природної мови, а також на використанні лексичних одиниць природної мови як термінів індексування. Предметизація доку­ментів буде докладно розглянута у модулі 5.

Залежно від того, який принцип індексування є головним, розрізняють класифікаційні та предметизаційні інформацій­но-пошукові мови. Відповідно до характеру інформаційно-по­шукової мови індексування документів здійснюють або як систематизацію, або як предметизацію, а як терміни індексу­вання використовують або класифікаційні індекси, або пред­метні рубрики.