3.5. Види бібліографічного опису

Бібліографічний опис розрізняють за видами, залежно від об'єкта, на який складають опис, а також повноти набору еле­ментів.

Залежно від структури розрізняють однорівневий і бага­торівневий бібліографічний опис.

Однорівневий бібліографічний опис містить один рівень. Його складають на одночастинний документ, завершений бага-точастинний документ у цілому, окрему фізичну одиницю, а також групу фізичних одиниць багаточастинного документа (докладніше див. 4.2 даного посібника).

Багаторівневий бібліографічний опис містить два чи біль­ше рівні. Його складають на багаточастинний документ (бага­тотомний чи комплектний документ у цілому, серіальний чи інший продовжуваний ресурс у цілому) або на окрему фізичну одиницю, а також групу фізичних одиниць багаточастинного документа — один чи кілька томів (випусків, номерів, частин) багатотомного, комплектного документа, серіального чи іншо­го ресурсу, що продовжується (докладніше див. теми 3-4 модуля 2 даного посібника).

Залежно від повноти набору елементів бібліографічного опису розрізняють короткий, розширений та повний бібліо­графічний опис.

Короткий бібліографічний опис складається лише з обов'яз­кових елементів, розширений — з обов'язкових та деяких фа­культативних. У свою чергу, повний бібліографічний опис міс­тить всі обов'язкові та всі факультативні елементи.

Методику складання різних видів бібліографічного опису буде розглянуто у модулі 2 даного навчального посібника.

3.6. Мова бібліографічного опису. Правила скорочення слів у описі документів

Бібліографічний опис документів, як правило, виконують тією мовою, якою складений документ. Однак опис у цілому чи окремі його частини може бути у перекладі або транслітерації (транслітерація — це передача слів чи поєднання букв однієї мови за допомогою алфавіту іншої без урахування фонетики) на графіку іншої мови чи у перекладі на іншу мову. Трансліте­рація виконується відповідно до міжнародних чи національ­них стандартів відповідних мов. При транслітерації буква чи знак повинні замінюватись одним, постійним і адекватним знаком іншого алфавіту. Транслітерація відрізняється від транскрипції універсальністю: вона орієнтована не на певну мову, а на певну систему графіки. Тому транслітерація не обме­жується засобами будь-якого національного алфавіту, в ній мо­жуть бути спеціальні букви та діакритичні знаки. Більшість європейських мов застосовують латинський алфавіт, тому міжнародні зусилля у сфері конверсії письма були сконцентро­вані на латинізації (романізації) — транслітерації латинськими буквами. Саме цей вид транслітерації є найбільш поширеним.

Сучасний рівень автоматизації документальних процесів унеможливлює подання бібліографічної інформації в багато­мовних базах даних мовою оригіналу документа або його гра­фіки. Застосовувана в них латинізація бібліографічної інфор­мації розглядається як спосіб каталогізації матеріалів на мові нелатинських алфавітів для європейських і північноамери­канських бібліотек.

Транскрипція — передача слів або словосполучень однієї мови алфавітом іншого з урахуванням фонетики, тобто при­близним збереженням звукового вигляду цих слів. Транскрип­ція є індивідуальною для кожної мови, цим пояснюється роз­маїття практичних транскрипцій для одного слова. У сучасній лінгвістиці практична транскрипція прирівнюється до транс­літерації. Імена й прізвища багатьох зарубіжних авторів стали поширеними в українській мові у транскрибованій формі, на­приклад:

Erskine Caldwell Ерскін Колдуел Theodore Dreiser Теодор Драйзер Fenimor Kooper Фенімор Купер Jules Verne Жуль Верн

При складанні бібліографічного опису застосовують норми сучасної орфографії, за винятком старовинних документів, в яких відображені особливості мови епохи, а також стилізовані під старовину назви сучасних організацій та назви документів.

Заголовні літери застосовують відповідно до сучасних пра­вил граматики тієї мови, якою складений бібліографічний опис, незалежно від того, які букви застосовані у джерелі ін­формації. Із заголовних літер починається перше слово кож­ної зони бібліографічного опису, а також перше слово наступ­них елементів: загального позначення матеріалу та будь-яких назв в усіх зонах опису. Всі інші елементи записують малими літерами. Також зберігають прописні і рядкові літери в офі­ційних назвах сучасних організацій та інших власних іменах.

Помилки, які наявні у документах, у бібліографічному описі виправляють. Якщо помилки не спотворюють зміст, відомості в описі наводять у виправленому вигляді і не пояснюють виправлення. Ті ж помилки, які змінюють зміст тексту, а також усі помилки в іменах, особах, датах, відзнача­ють у тексті бібліографічного опису. Відомості, які виклика­ють сумнів, наводять в описі зі знаком питання, який уміще­ний у квадратні дужки — [?].

Числівники у бібліографічному описі, як правило, наво­дять у тому вигляді, як вони подані у джерелі інформації. Кількісні числівники позначають арабськими цифрами без на­рощування закінчень. Порядкові числівники наводять, зазви­чай, з нарощуванням закінчень за правилами граматики відповідної мови, наприклад:

4-те вид. 3-е изд. 5 th ed.

Без нарощування закінчення наводять порядкові номери томів, розділів, сторінок, класів, курсів, якщо родове слово (том, розділ тощо) передують порядковому номеру, наприклад:

Т. 2 Вип. 6

Римські цифри й числівники у словесній формі переводять на арабські цифри при позначенні року та дат виходу видання, повторності видання, кількості актів чи дій п'єс, класів і кур­сів навчальних закладів, номерів (випусків) багатотомних ви­дань, ювілейних дат.

Під час складання бібліографічного опису, з метою забезпе­чення його компактності, можна застосовувати скорочення слів та словосполучень, пропуск частини елемента, об'єднання різних записів в один бібліографічний запис та інші прийоми скорочення.

Скорочення здійснюють не довільно, а відповідно до норма­тивних документів, якими є: ДСТУ 3582-97 «Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі» [17], міждер­жавні стандарти ГОСТ 7.12-93 «Бібліографічний запис. Ско­рочення слів російською мовою. Загальні вимоги та правила» [10], ГОСТ 7.11-2004 «Скорочення слів та словосполучень на іноземних європейських мовах у бібліографічному описі» [9].

Скорочення слів застосовують в усіх зонах бібліографічного опису. Не допускається скорочення будь-яких назв у будь-якій зоні опису та загальне позначення матеріалу.

Головною умовою скорочення слів є однозначність їх ро­зуміння та забезпечення розшифровки скорочених слів. Не варто скорочувати слова у тих випадках, коли таке скорочення може зробити неясним зміст тексту або зашкодити його розумінню. Деякі відомості, які наявні у документах, можна не наводити у бібліографічному описі, наприклад, назви ор­денів, почесні звання, військові та наукові звання, терміни, що вказують на правовий статус організації, дані про допуск, дозвіл тощо.

Уніфіковані форми скорочень, які застосовують в окремих положеннях, наводять українською, російською або латинсь­кою мовами, наприклад:

та інші (et alii) — та ін. (et al.)

и так далее (et cetera) — и т. д. (etc.)

то есть (id est) — т. е. (i. e.)

без місця (sine loco) — б. м. (s. l.)

без видавця (sine nomine) — б. в. (s. n.)

раздельная пагинация (pagina varia) — разд. паг. (pag. var.)

За потреби їх еквіваленти наводять іншими мовами.

У додатку 1 наведені основні правила скорочення українсь­ких слів у бібліографічному описі. Більш повний їх перелік можна знайти у ДСТУ 3582-97 «Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі» [17].