Тема 4. Поняття злочину

1. Поняття злочину та його ознаки.

2. Значення ч. 2 ст. 11 КК для поняття злочину.

3. Відмінність злочину від інших правопорушень.

4. Класифікація злочинів.

Питання 1. Поняття злочину та його ознаки

Поняття злочину в кримінальному праві є універсальною й фундаментальною категорією: воно лежить в основі змісту всіх кримінально-правових інститутів. В історії кримінального права поняття злочину визначалося по-різному. Можна виділити три визначення цього поняття:

- формальне визначення відображає юридичну природу, юридичні ознаки злочину: злочином визнається така дія, що передбачається законом як кримінально каране;

- матеріальне визначення виділяє лише соціальну сутність злочину, протиріччя його певним соціальним цінностям;

- формально-матеріальне визначення поєднує в собі соціальну і юридичну характеристику злочину (злочин – суспільно небезпечне й передбачене законом діяння).

Стаття 11 КК України дає таке визначення: “Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину ”.

Аналіз ч. 1 ст. 11 КК показує, що в ній чітко закріплені три ознаки злочину: суспільна небезпечність діяння, винність і передбаченість діяння в законі про кримінальну відповідальність. Перші дві ознаки - суспільна небезпечність й винність - є матеріальними, розкривають як зовнішню, так і внутрішню соціально-психологічну природу злочину. Третя - передбаченість діяння КК - формальною, що відображає юридичну, нормативну природу злочину, тобто його протиправність.

Суспільна небезпечність як матеріальна ознака злочину полягає в тому, що діяння або заподіює шкоду охоронюваним кримінальним законом відносинам, або містить у собі реальну можливість заподіяння такої шкоди. Критерієм оцінки суспільної небезпечності, її ступеня виступають об'єктивні та суб'єктивні ознаки злочину: об'єкт, на який посягає злочин, наслідки, спосіб вчинення злочину, форма вини, мотив, мета тощо. Тільки оцінка всієї їх сукупності може розкрити об'єктивну, реальну небезпечність злочину - його тяжкість.

Винність. У цій ознаці знаходить вираження найважливіший принцип кримінального права - принцип суб'єктивного ставлення, тобто відповідальності тільки при наявності вини, що випливає зі ст. 62 Конституції України. Частина 2 ст. 2 КК закріпила цей принцип, зазначивши, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину й не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку й встановлено обвинувальним вироком суду. Вина, у відповідності зі ст. 23 КК - це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності,передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Протиправність як формальна ознака злочину означає передбаченість його в кримінальному законі. Кримінальна протиправність тісно пов'язана із суспільною небезпечністю: вона є суб'єктивним вираженням об'єктивної, реальної небезпечності діяння для суспільних відносин, її законодавчої оцінки. Виділення законом кримінальної протиправності як обов'язкової ознаки злочину являє собою конкретне вираження принципу законності в кримінальному праві: кримінальній відповідальності й покаранню підлягає лише особа, яка вчинила таке суспільно небезпечне діяння, що передбачено законом як злочин.

Караність - це погроза застосування покарання за злочин, що міститься у кримінально-правових санкціях. Караність за своєю сутністю випливає із суспільної небезпечності й протиправності діяння.

Питання 2. Значення ч. 2 ст. 11 для поняття злочину

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КК, не є злочином дія або бездіяльність особи, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла й не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Виділяють наступні необхідні умови застосування ч. 2 ст. 11 КК:

1) наявність у вчиненому діянні формально ознак діяння, передбаченого КК, тобто всіх юридичних об'єктивних і суб'єктивних ознак, які у відповідній статті Особливої частини КК характеризують конкретний злочин;

2) малозначність діяння, що полягає у тому, що таке діяння не заподіює шкоду охоронюваним законом суспільним відносинам або заподіює їм очевидно незначну шкоду;

3) суб'єктивна характеристика малозначного діяння, що суб'єктивно не повинно бути спрямоване на заподіяння значної, істотної шкоди.

Значення ч. 2 ст. 11 КК для поняття злочину полягає в тому, що вона конкретизує таку ознаку злочину, як його суспільна небезпека, тим самим, підкреслюючи його матеріальну сутність.

Питання 3. Відмінність злочину від інших правопорушень

Аналіз поняття злочину показує, що саме його суспільна небезпечність, її ступінь розкривають сутність злочину як виду правопорушення. У кримінальному праві визнається, що саме суспільна небезпечність є критерієм, що лежить в основі відмежування злочину від інших правопорушень. Однак, у науці кримінального права немає єдиної думки відносно питання про те, яким образом суспільна небезпечність виконує цю розмежувальну функцію.

Існують два підходи до вирішення цього питання. Одні юристи, відмежовуючи злочин від інших правопорушень, вважають, що тільки злочин має суспільну небезпечність, інші ж правопорушення не є суспільно небезпечними: їм властива тільки така якість, як суспільна шкідливість. Інша точка зору ґрунтується на єдності соціальної природи всіх правопорушень - їхньої суспільної небезпечності. Тому відмінність між злочином й іншими правопорушеннями визначають за ступенем суспільної небезпечності. Специфіка злочину проявляється саме у підвищеному ступені суспільної небезпечності.

Питання 4. Класифікація злочинів

Під класифікацією злочинів розуміють розподіл їх на групи залежно від того чи іншого критерію. Так, залежно від форми вини злочини можна поділити на умисні й необережні; залежно від ступеня завершеності злочинної діяльності - на закінчені й незакінчені тощо.

Ч. 1 ст. 12 КК України встановлює, що залежно від ступеня тяжкості злочини діляться на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі й особливо тяжкі.

Так, для злочинів невеликої тяжкості закон передбачає, як граничний критерій, покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання; для злочинів середньої тяжкості - покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років; для тяжких злочинів - покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше десяти років, а для особливо тяжких - покарання у вигляді позбавлення волі вище десяти років або довічного позбавлення волі.

Значення такої класифікації полягає насамперед в тому, що вона служитиме законодавцю основою для:

- встановлення відповідної санкції при криміналізації діяння;

- визначення підстав і правових умов застосування тих чи інших інститутів кримінального права.