Тема 10. Суб'єктивна сторона злочину

1. Поняття і значення суб'єктивної сторони злочину.

2. Поняття і значення вини.

3. Умисел та його види.

4. Необережність та її види.

5. Змішана форма вини.

6. Мотив і мета злочину.

7. Помилка та її значення для кримінальної відповідальності.

Питання 1. Поняття і значення суб'єктивної сторони злочину.

Суб'єктивна сторона злочину – це психічна діяльність особи, що відображає відношення її свідомості та волі до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння та його наслідкам.

Ознаками суб'єктивної сторони злочину є вина, мотив і мета.

У ст. 62 Конституції України та КК закріплений один з найважливіших принципів кримінального права – принцип кримінальної відповідальності тільки за наявності вини. Тому вина особи – це обов'язкова ознака будь-якого складу злочину.

Мотив і мета є факультативними ознаками суб'єктивної сторони. Вони мають значення обов'язкових ознак тільки в тих випадках, коли прямо вказані в диспозиції статті як обов'язкові ознаки конкретного злочину.

Значення суб'єктивної сторони:

1) вона виступає обов'язковим елементом будь-якого складу злочину;

2) вона істотно впливає на кваліфікацію злочинів і дозволяє відмежовувати тотожні злочини за об'єктивними ознаками;

3) зміст суб'єктивної сторони істотно впливає на ступінь тяжкості вчиненого злочину, ступінь суспільної небезпечності особи, а тим самим і на призначення покарання.

Питання 2. Поняття і значення вини

Вина – це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності (ст. 23 КК України).

Зміст вини – сукупність свідомості (інтелектуальний момент), волі (вольовий момент) та їх співвідношення. Зміст вини – перший найбільш важливий елемент у понятті вини. Однак сам по собі зміст не дає повної характеристики вини.

Важливе значення в понятті вини мають і такі елементи, як форма і ступінь вини.

Форми вини – це зазначені в кримінальному законі поєднання певних ознак (елементів) свідомості і волі особи, що вчиняє суспільно небезпечне діяння. Кримінальне законодавство виділяє дві форми вини: умисел і необережність.

Ступінь вини – це оціночна, кількісна категорія, яка багато в чому визначає тяжкість вчиненого діяння та небезпечність особи винного.

Значення вини:

1) встановлення форми та виду вини є необхідною умовою правильної кваліфікації злочину;

2) відсутність вини особи у вчиненні конкретного діяння виключає суб'єктивну сторону, а як слідство – склад злочину та підставу кримінальної відповідальності;

3) зміст вини, її форми та види впливають на визначення міри покарання.

Питання 3. Умисел та його види

Відповідно до закону (ч. 1 ст. 24 КК) умисел буває двох видів: прямий і непрямий.

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч.2 ст.24 КК України).

Відмінність непрямого умислу від прямого за вольовою ознакою: при прямому умислі особа бажає настання суспільно небезпечного наслідку як основний або проміжний результат, а при непрямому – воля особи не направлена на досягнення такого результату, воно його не бажає, але все таки свідомо припускає його настання.

В теорії та судовій практиці прийнято виділяти інші види умислу, які мають значення для юридичної оцінки та кваліфікації деяких злочинів.

За часом виникнення і формування розрізняють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово.

Залежно від спрямованості діяння і ступеня конкретизації винним наслідків, що передбачаються, намір прийнято розмежовувати на визначений і невизначений.

Питання 4. Необережність та її види

Необережність поряд з умислом – це основна форма вини в кримінальному праві.

Існує два види необережності: злочинна самовпевненість і злочинна недбалість (ч.1 ст.25 КК України).

Злочинна самовпевненість має місце тоді, коли особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч.2 ст.25 КК України).

Злочинна недбалість має місце тоді, коли особа, не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити (ч.3 ст. 25 КК України).

Від злочинної недбалості слід відрізняти «випадок» («казус»).

«Випадок» в правовій літературі розглядається як самостійний вид психічного відношення до суспільно небезпечних наслідків. Він має місце тоді, коли наслідки, що настали, знаходяться в причинному зв'язку з дією (або бездіяльністю) особи, яка не тільки не передбачала можливості їх настання, але й не повинна була або не могла їх передбачити. «Випадок» виключає провину в поведінці особи. На відміну від злочинної недбалості «випадок» характеризується відсутністю об’єктивного чи суб’єктивного критеріїв (вольового моменту), які визначають злочинну недбалість як вид вини, або одночасною відсутністю цих критеріїв.

Питання 5. Змішана форма вини.

Змішана форма вини є різним психічним ставленням особи у формі умислу і необережності до різних об'єктивних ознак одного і того ж злочину.

Значення змішаної форми вини полягає в тому, що вона дає можливість:

1) конкретизувати характер і ступінь суспільної небезпечності злочину;

2) визначити правильну кваліфікацію;

3) відмежувати близькі за об'єктивними ознаками склади злочинів.

Питання 6. Мотив і мета злочину

Важливу роль в характеристиці суб'єктивної сторони грають також мотив і мета злочину.

Мотив злочину – це внутрішнє спонукання до вчинення суспільно небезпечного діяння, а мета – уявлення про його суспільно небезпечний наслідок, про ту шкоду, яка свідомо для винного наступить для інтересів, що охороняються кримінальним законом і який, проте, є для нього бажаним.

Мотив і мета є факультативними ознаками суб'єктивної сторони. Залежно від законодавчого опису суб'єктивної сторони конкретних злочинів мотив і мета можуть виконувати роль:

1) обов'язкових ознак;

2) кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак;

3) ознак, що пом'якшують або обтяжують покарання.

Питання 7. Помилка та її значення для кримінальної відповідальності.

Зустрічаються випадки, коли особа, вчинюючи конкретне діяння, помиляється в його фактичних ознаках.

Поняття помилки, її види і значення визначаються наукою кримінального права і практикою на основі аналізу таких понять, як суб'єктивна сторона, вина, умисел, необережність, «випадок» («казус»).

Під помилкою в кримінальному праві розуміється неправильне уявлення особи про юридичні властивості або фактичні ознаки вчинюваного нею злочину. Характер помилки може значно вплинути на правильне встановлення дійсного змісту суб’єктивної сторони злочину, а також на вирішення питання правову оцінку вчиненого.

Розрізняють два види помилки: юридичну і фактичну.

Юридична помилка полягає в неправильному уявленні особи про юридичні властивості вчиненого, його правову характеристику.

Юридична помилка підрозділяється на види:

1) помилка в злочинності діяння ( уявлення особи про те, що вчинене нею є злочином, тоді як у дійсності закон його таким не визначає; також така помилка може полягати в неправильному уявленні особи про не злочинність діяння, а саме в неправильному уявленні особи про не злочинність діяння, тоді як за законом воно є злочинним);

2) помилка в кваліфікації злочину (неправильне уявлення про вид і міру покарання, яке може бути призначене за вчинений злочин);

3) помилки в характері покарання (неправильне уявлення про характер покарання яке буде застосоване до особи за вчинений злочин).

Фактична помилка - це неправильне уявлення особи про фактичні об'єктивні ознаки вчинюваного нею діяння.

Розрізняють наступні види фактичної помилки:

1) помилка в об'єкті (помилка в характері суспільних відносин, на які здійснюється посягання, тобто, коли винний направляє свої дії проти одного об’єкта, помилково приймаючи його за інший);

2) помилка в характері діяння (неправильне уявлення особи щодо наявності або відсутності у її діянні фактичних ознак, що утворюють об’єктивну сторону конкретного складу злочину);

3) помилка в розвитку причинного зв'язку (неправильне уявлення особи про дійсний розвиток причинного зв’язку між вчиненим нею діянням і злочинним результатом, який настав);

4) помилка в особі потерпілого.