Тема 2. Закон про кримінальну відповідальність

1. Поняття закону про кримінальну відповідальність.

2. Структура Кримінального кодексу.

3. Тлумачення закону про кримінальну відповідальність.

4. Розвиток кримінального законодавства України.

Питання 1. Поняття закону про кримінальну відповідальність

Кримінальне право України знаходить своє відображення в законодавстві України про кримінальну відповідальність, що являє собою єдину нормативну систему - Кримінальний кодекс України, що ґрунтується на Конституції України та на загальноприйнятих принципах і нормах міжнародного права.

Кожен із кримінальних законів містить певне положення кримінального права, що викладене в нормі.

Всі закони про кримінальну відповідальність зведені в Кримінальному кодексі, де кримінально-правові норми розташовані в певній системі, а статті, у яких вони закріплені, мають певний номер.

Кримінально-правові норми можуть міститись в діючих міжнародних договорах, обов'язковість виконання яких закріплена Верховною Радою України. Такі норми також повинні бути включені до КК із відповідною нумерацією.

В нормах КК сформульовані завдання, підстави та принципи кримінальної відповідальності, встановлюється, які суспільно небезпечні діяння визнаються злочинами, які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Основна функція закону про кримінальну відповідальність - охоронна. Також норми закону виконують регулятивну й превентивну функцію.

Закон про кримінальну відповідальність має певні специфічні риси. Цей закон є основним джерелом кримінального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 КК України злочинність діяння, а також його покарання й інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом.

Закон про кримінальну відповідальність - це письмовий правовий акт, що має вищу юридичну силу, приймається Верховною Радою України або всеукраїнським референдумом і містить кримінально-правові норми, які встановлюють підстави й принципи кримінальної відповідальності, визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, і які покарання можуть бути застосовані до осіб, що є винними в їхньому вчиненні, формулюють інші кримінально-правові наслідки вчинення злочину.

Закон про кримінальну відповідальність повинен відповідати Конституції України та загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права.

Питання 2. Структура Кримінального кодексу

КК складається із Загальної та Особливої частини.

У Загальній частині містяться норми, що встановлюють принципи й загальні положення кримінального права, а також визначаються його основні інститути.

Особлива частина містить норми, які визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, і яке кримінальне покарання може бути застосоване до осіб, що їх вчинили.

Загальна й Особлива частини підрозділяються на розділи, а ті, в свою чергу, - на окремі статті.

Загальна частина складається з 15 розділів, а Особлива частина - з 20 розділів, систематизованих по групах споріднених суспільних відносин, на які посягають відповідні злочини.

Диспозицією називається частина норми Особливої частини, в якій визначається злочинне діяння.

Розрізняють диспозиції 4 видів:

- просту (називає злочинне діяння, не розкриваючи його ознак);

- описову (описує найбільш істотні ознаки діяння);

- бланкетну (не називаючи конкретних ознак злочину або називаючи тільки частину з них, відсилає для встановлення змісту ознак злочину до інших нормативних актів, які не є законами про кримінальну відповідальність);

- відсилочну (відсилає до кримінально-правової норми або до її окремого положення, які містяться в іншій статті або іншій частині цієї ж статті КК, де називається відповідний злочин або описуються його ознаки).

Санкція - це частина статті, яка визначає вид і розмір покарання за злочин, зазначений у диспозиції.

За видом і розміром покарання можна встановити чи є злочин тяжким, середньої або невеликої тяжкості.

Відносно-визначеною є санкція, що містить один вид покарання та вказує його вищу та нижчу межу.

Альтернативною є санкція, в якій міститься вказівка на два або кілька видів покарань, з яких суд вибирає одне.

Питання 3. Тлумачення закону про кримінальну відповідальність

Тлумачення закону полягає у з'ясуванні та всебічному розкритті його змісту з метою його точного застосування.

Тлумачення закону підрозділяється на види залежно від суб'єкта тлумачення, прийомів (способів) й обсягу тлумачення.

Залежно від суб'єкта, що роз'яснює закон, розрізняють легальне (офіційне), судове та наукове (доктринальне) тлумачення.

Легальне тлумачення - це тлумачення, що здійснюється органом державної влади, уповноваженим на те законом.

Судове тлумачення – найбільш поширене і частіше за все застосовуване тлумачення. Воно буває двох видів:

а) казуальне, що дається судами при розгляді конкретної кримінальної справи;

б) правозастосовне, що дається в рекомендаціях Пленуму Верховного Суду України з найбільш складних питань застосування КК.

Наукове тлумачення - це тлумачення закону, що дається науковими і навчальними юридичними установами, окремими вченими та практиками в монографіях, науково-практичних коментарях, експертних висновках.

За прийомами (способами) тлумачення воно поділяється на філологічне, систематичне й історичне.

Філологічне тлумачення полягає у з'ясуванні змісту кримінально-правової норми шляхом синтаксичного аналізу тексту, а також у з'ясуванні значення й змісту слів, понять, вжитих у законі про кримінальну відповідальність.

Систематичне тлумачення полягає у з'ясуванні змісту закону, його окремих положень шляхом зіставлення з іншими положеннями цього ж або іншого закону.

Історичне тлумачення закону полягає в з'ясуванні умов, причин, що обумовили його прийняття, звертанні до аналогічних кримінальних законів, які діяли раніше.

Тлумачення залежно від обсягу може бути буквальним, обмежувальним і поширювальним.

Буквальне - відповідно до якого зміст кримінально-правової норми точно відповідає її тексту.

Обмежувальне тлумачення має місце при неспівпаданні тексту й змісту кримінально-правової норми, коли її значення більш вузьке, ніж словесне вираження.

Поширювальне має місце при неспівпаданні тексту й змісту кримінально-правової норми, коли її значення ширше словесного вираження.

Питання 4. Розвиток кримінального законодавства України

Першим кодифікованим актом нашої держави, що містив перші кримінально-правові норми по захисту особистості й власності, стала "Руська правда" (1016-1054), що створена Ярославом Мудрим. "Руська Правда" відома у трьох списках: Коротка, Поширена й Скорочена редакція. Поширена редакція "Руської Правди" є подальшим її вдосконаленням наступними князями. Охороні життя були присвячені 5 статей, власності - 16 статей, честі й гідності - 11 статей. За злочини, в основному , передбачалися покарання у вигляді штрафів різних розмірів. У зв'язку з цим злочини мало відрізнялися від цивільно-правових норм, які також передбачалися "Руською Правдою". Суб'єктом злочину визначалися будь-яка вільна людина, (крім холопа), а також громада. "Руська Правда" передбачала прообраз інституту співучасті у вчиненні злочину, а також запровадила інститут давності притягнення до кримінальної відповідальності.

"Руська Правда" застосовувалася й під час татарського ярма (1240-1363), а литовський князь Ольгерд включив всі закони й звичаї Київської Русі в Статут Князівства Литовського. По своєму законодавству - Статуту Князівства Литовського й паралельно діючим Магдебурзьким правом (Саксонське Зерцало) і польським законодавчим актом "Порядок" - Україна жила до об’єднання з Росією у 1654 р., після чого в Україні паралельно діяли ще й російські закони.

У 1743 р. був створений проект закону "Права, за якими судиться малоросійский народ". У 1842 р. Державна Рада Росії затвердила Права й постанови Малоросії, що остаточно припинило дію Литовського Статуту й інших стародавніх прав в Україні.

Українська Народна Республіка, що проіснувала з 17 березня 1917 р. до 29 квітня 1918 р., не встигла видати якого-небудь кримінального закону.

У 1922 р. і 1927 р. прийняті перший і другий КК УРСР. Після прийняття Основ кримінального законодавства СРСР і союзних республік 1958 р. в Україні був прийнятий КК 1960 р. Нині діючий КК України був прийнятий 5 квітня 2001 р., а набув законної сили 1 вересня 2001р.