Тема 24. Школи (основні напрями) науки кримінального права

1. Класична школа кримінального права.

2. Антропологічна школа кримінального права.

3. Соціологічна школа кримінального права.

Питання 1. Класична школа кримінального права

Класична школа кримінального права є спадкоємицею освітньо-гуманістичного напряму. Її представниками були: Бентам (Англія), Росі (Франція), Кант, Гегель, Фейєрбах, Грольман (Німеччина), Таганів, Сергієвський (Росія), Володимиров, Кістяковський (Україна) та ін. Кримінальний закон, на їх думку, - категоричний імператив, загальна воля, яку не можна порушувати. Отже, злочин - це діяння, яке порушує кримінальний закон. При цьому джерелом злочину є свободна воля людини (вільний вибір дій, у тому числі й протизаконних), а причиною - його плотська природа (бажання одержати будь-яке задоволення або уникнути якихось неприємностей). Що стосується поглядів класиків на покарання, то вони були різними. Кант і Гегель вважали його справедливою платнею за вчинене, відновленням порушеного права, і тому покарання не переслідує ніякої мети утиліти, воно - самоціль. Фейєрбах і Грольман, у свою чергу, бачили в покаранні противагу бажанню людини вчинити злочин, і тому його мету - запобігання злочину шляхом залякування. Потрібно відзначити, що саме Фейєрбах створив наукову основу для розробки найважливіших інститутів кримінального права - складу злочину, вини, замаху, співучасті та ін. Він розділив об'єктивні і суб'єктивні причини кримінальної відповідальності: злочинне діяння, заборонене законом і вину особи - намір і необережність; їх види і ступінь.

Положення класичної школи знайшли відображення в баварському Кримінальному Уложенні 1813р., автором проекту якого був Фейєрбах, а також в кримінальному законодавстві більшості буржуазних держав.

Посилення реакційних методів у навчаннях неокласиків виявилося у фінальній теорії кримінального права, головним представником якої був Р. Вельцель. Фіналісти відокремлюють протиправність і винність від складу злочину, позбавляючи його якості бути єдиною підставою кримінальної відповідальності та перетворюючи лише на її "симптом". Вирішальне значення надається суб'єктивному моменту - волі людини, яка визначає зміст, спрямованість і кінцевий результат його діяльності. Підставою відповідальності має бути оцінка судом «соціальної засудженості фінальності» поведінки.

Питання 2. Антропологічна школа кримінального права

Виникла на початку 70-х років ХІХ ст. Її засновником був Ч. Ломброзо, який у 1876 р. опублікував книгу під назвою "Злочинна людина". Ідеї Ломброзо одержали розвиток в роботах його учня Феррі й італійського юриста Гарофало. Філософською основою ломброзіанства був вульгарний матеріалізм, який біологізував всі суспільні явища.

Ломброзо стверджував, що злочинність - це явище природне та вічне, пов'язане з органічною звироднілістю, яка негативно впливає на психіку злочинця. Об'єктивна причина злочинності пов'язана з особою злочинця, з його антропологічними ознаками (стигматами), які можуть мати анатомічну, фізичну та психічну природу. Залежно від того, яка ознака домінує, виділяють групи злочинців:

а) природжені (невиправні, їх біля 40%);

б) душевно хворі;

в) звичайні (злочини вчинюють під тиском внутрішніх причин, збігу моральних слабкостей, а також під тиском умов навколишнього середовища);

г) особи, що вчинюють злочини через пристрасть (неврози, стан афекту);

д) випадкові (жертви обставин).

Природженим злочинцям (їх біля 40%) від народження властиві певні стигмати: зовнішні – будь-які фізичні відхилення, асиметрія фігури, довгі руки, косі неспокійні очі, рухливість рук і обличчя тощо, та внутрішні - несприйнятливість до болю, загострення відчуттів, моторність, цинізм, лінь, любов до азартних ігор, оргій, татуювань, особлива мова «арго» та ін.

Якщо злочин, як стверджували представники анатомічної школи, - це біологічне явище, не існує свободи волі та обумовлена неминучість вчинення злочину, то покарання не може досягти своєї мети, отже, потрібно відмовитися від понять осудності та вини, моральної відповідальності. Замість караючих необхідно застосовувати засоби безпеки по відношенню до осіб, що мають стигмати злочинця. Ломброзісти пропонували визначати причини а міру відповідальності за властивостями людини, які встановлюються фахівцями і свідчать про її небезпеку для оточуючих. Вони виступали за широке вживання смертної кари.

Питання 3. Соціологічна школа кримінального права

Соціологічна школа виникла на початку 80-х років ХІХ ст. Філософською базою був позитивізм - філософська течія, яка виходить не з метафізичних розумових спостережень, а закладає в основу позитивні факти, які повинні визнаватися за допомогою їх опису, реєстрації. Головними представниками соціологічної школи були: Ліст (Німеччина), Прінс, Бонгер (Бельгія), Ван-Гамель (Голландія), Тард (Франція), Фойніцькій (Росія), Чубинській (Україна). Соціологи розробляли вчення про причини злочинності, вчення про небезпечний стан і вчення про покарання та заходи безпеки.

Вчення про причини злочинності. Злочин - результат складної взаємодії різних чинників: індивідуальних (стать і вік, освіта і виховання, походження та сімейний стан, фізичні та психологічні якості), фізичних (географічне розташуння, клімат, пора року та доби, кількість опадів), соціальних (безробіття, купівельна спроможність, життєвий рівень, алкоголізм, проституція, люмпенізація населення). Головним засобом запобігання злочинам соціологи вважали вирішення соціальних проблем.

Вчення про небезпечний стан - це реакційна частина поглядів соціологів. Вони стверджували, що існують люди, спосіб життя та особисті якості яких створюють загрозу для суспільства. До таких людей відносяться не тільки ті, що вчинювали злочини, але й ті, що не вчинювали злочинних дій та внаслідок певних обставин знаходяться в небезпечному стані. Це учасники антигромадських організацій, бродяжки, убогі, алкоголіки, повії, безробітні, душевно хворі та ін. Звідси витікає, що підставою для репресій є не діяння, а діяч, не склад злочину, а небезпечний стан.

Вчення про покарання та заходи безпеки. Соціологи розробили класифікацію злочинців і, залежно від цього, рекомендували різні види покарання. Пропонувалася система невизначених вироків, передаючи питання про термін покарання тюремній адміністрації. В той же час соціологи пропонували ввести в законодавство умовне засудження, умовно-дострокове звільнення, заміну короткочасного позбавлення волі штрафом, створення спеціальних судів і місць відбування покарання для неповнолітніх.

Першим кримінальним кодексом, який широко застосував ідеї соціологів, був Кримінальний кодекс Норвегії 1902 р. Надалі вплив цієї школи на кримінальне законодавство різних держав був достатньо істотним.

Ідеї соціологів одержали новий імпульс після Другої світової війни, коли виник рух соціального захисту. Його засновник Ф. Граматика заявляв про необхідність замінити інститут покарання засобами суспільної безпеки, що індивідуалізувалися, метою яких є поліпшення людських якостей.

Відгалуженням від руху соціального захисту стала школа нового соціального захисту. Вона об'єднує юристів, медиків і соціологів більш ніж 70 країн. Її главою став М. Ансель. Філософська база - екзистенціалізм ("экзистенція" - людське єство). Ця школа виступає за збереження соціального захисту в межах кримінального права, яке повинно бути «деюридизованим» (зменшення ролі та значення таких інститутів, як склад злочину, замах, покарання та ін., які проголошуються тільки юридичною технікою). Покарання повинно залежати від індивідуальних якостей злочинця. Воно повинно нести елементи виховання, оскільки мета покарання - спокутування вини й охорона суспільства від злочинних посягань.