Січові (запорозькі) і козацькі школи. Полкові і сотенні школи Гетьманської України

Козацька доба – це ще одна яскрава сторінка розвитку українського шкільництва У цей період вироблялася та шліфувалася козацька педагогіка. Створена вона була українським козаками і являла собою систему знань, засобів і досвіду навчання та виховання дітей і підлітків. Сучасні дослідники Ю.Д.Руденко В.Г.Кузь, О.Т.Губко виявили основні завдання козацької педагогіки: готувати фізично загартованих воїнів-захисників рідного народу від чужеземного поневолення, ворожої агресії; виховувати в підростаючих поколіннях національний характер, світогляд та інші національні та загальнолюдські духовні цінності; формувати високі лицарські якості, моральні чесноти, гуманізм, почуття милосердя; виробляти непримиренність і ненависть до всього злого, потворного, ворожого гуманній сутності людини; виховувати здатність до альтруїзму. Як результат виховним ідеалом козацької педагогіки був український лицар, розумний і дужий, доблесний захисник рідної землі, палкий патріод України, носій української суверенності й волелюбності, національної гідності, народних чеснот і норм християнської моралі, а кредом життя козака були“Бог і Україна” (за М.Г.Стельмаховичем).

Козацька доба породилановий тип шкіл – січові. Вони існували при всіх сорока чотирьох церквах Січі і розташовулися в самій Січі на певній, обмеженій території. В них навчалися: хлопчики, яких силою привезли звідкись козаки і потім усиновили в Січі; хлопчики, які самі приходили в Січ з України й Польщі; хлопчики спеціально привезені багатими батьками в Січ для навчання грамоти й військового мистецтва. У січових школах навчалося від 50 до 80 чоловік. Запорожці з любов’ю ставилися до дітей, цінували позитивний приклад учителя і дорослих, умовляння, роз’яснення.

Створена козаками система освіти була достатньо розвиненою. Запорозькі козаки ретельно добирали вчителів для школи та уважно стежили за їх поведінкою та роботою. Вчителями ставали високоавторитетні та поважні люди. Їм надавалося звання “військових служителів”, а також необхідне забезпечення. До вчительської роботи залучалися також старші учні, які добре вчилися. Вони знайомили менших учнів із текстами окремих творів, перевіряли, чи готові школярі відповідати на запитання вчителя, тим самим допомагали вчителям. Загальне управління освітою, всіма школами зосереджувалося в руках кошового отамана, безпосереднє – у начальника “світської освіти дітей” (обирався на цю посаду старшини, присвоювалося звання “військового служителя”). Уся освітня справа утримувалася на кошти війська. Козаки велику увагу приділяли створенню нормальних умов для навчання й життя учнів.

Учні ж, у свою чергу, вчилися читати, співати, малювати (переважно з натури, грати на музичний інструментах (частіше на кобзі, ріжку, сопілці), писати, проходили суворий курс військово-фізичного виховання, жили всіма інтересами Січі (брали участь у всіх подіях, святах тощо). Вони мали виключне право колядувати, вітати зі святами, дзвонити в церкві, продавати ладан, читати псалтир над померлими чи вбитими в бою козаками, за що отримували продукти та гроші. Винагороду учні отримували і за спів, декламування у святкові дні перед старшиною, за спів перед козаками в час їх дозвілля. Заробленими грошима та продуктами завідували шкільні отамани. На зібрані кошти купували учням одяг, харчі, письмове приладдя та інші потрібні для навчання предмети. У Січовій школі було два отамани – один для учнів старшого, другий для учнів молодшого віку. Серед дітей (на зразок дорослих січовиків) існувало побратимство. Хлопчики, котрі браталися, клялись один одному у вірності до кінця життя. Вони дотримувались цієї клятви, були готові на самопожертву і навіть на смерть один за одного. Педагогічна діяльність спрямовувалася на виховання в учнів почуття любові до свого народу, готовності віддати життя за волю України. Термін навчання в Січовій школі не було встановлено, а тому бажаючі могли залишитися в них, поки хотіли, за умови, що будуть допомагати священнику в церкві. Випускники поповнювали ряди церковнослужителів, задовольняли військово-оборонні потреби. Найздібніші – вступали до Києво-Могилянської академії та закордонних університетів.

Козацькі школи розташовувалися в Гетьманській Україніі.

У сотенних і полкових містах і містечках Гетьманщини функціонували сотенні та полкові козацькі школи. Вони мали загальноосвітній характер. Дітей навчали читанню, письму, діловодству. Велика увага приділялася розумовому, моральному, релігійному, військово-патріотичному вихованню. Дітей знайомили з героїчним минулим свого народу, подіями державного та політичного життя.