2) За характером дидактичних завдань:

— методи набуття нових знань – лекція, семінарське заняття, робота з навчальною і науковою літературою тощо;

— методи закріплення знань – підготовка студентів до семінарського заняття, іспиту, заліку, участь в обговоренні питань плану семінару тощо;

— методи формування умінь і навичок – лабораторні роботи, виконання вправ, розв'язування задач тощо;

— методи перевірки та оцінювання знань – виконання контрольних робіт, тестових завдань, опитування на семінарських заняттях, іспитах, заліках та ін.;

3) За шляхами засвоєння знань:

— історичний метод, за якого пізнання рухається від фактів, тобто дійсних подій, явищ, процесів, до певних теоретичних узагальнень щодо них у формі ідей, гіпотез, концепцій, теорій тощо;

— логічний метод, за якого пізнання відбувається через застосування різних форм наукового знання у вивченні конкретних подій, явищ чи процесів. Логічний метод є способом відтворення історично змінюваного об’єкта.

Історичний та логічний методи пізнання не заперечують, а взаємодоповнюють один одного. Так, звернення до історичного методу є передумовою логічного. Водночас для дослідження ґенези об'єкта необхідно мати початкове уявлення про його сутність. Однак в одних науках (історичних) переважає історичний метод, а в інших (філософії, економічній теорії, соціології тощо) – логічний. Відповідно вивчення більшості тем у межах цих наук має розпочинатися не з викладення великого обсягу фактичного матеріалу, а з визначення й аналізу понять, з'ясування загальних тенденцій, закономірностей суспільного розвитку тощо;

— аналітичний (грец. analysis – розклад, розчленування) метод дослідження (аналіз), що полягає в мисленому або практичному розчленуванні цілого на складові (елементи, ознаки, властивості, відносини). Аналіз є органічною складовою будь-якого наукового дослідження і зазвичай його початковою стадією, коли дослідник переходить від нерозчленованого опису досліджуваного об'єкта до з'ясування його будови, складу, ознак, властивостей;

— синтетичний (грец. synthesis – з'єднання, складення) метод дослідження (синтез), що передбачає вивчення об'єкта у цілісності, єдності й взаємозв'язку його частин. Аналіз і синтез не заперечують один одного, а є складовими єдиного процесу пізнання. Будь-який процес утворення понять ґрунтується на єдності процесів аналізу і синтезу. Емпіричні дані дослідження того чи іншого об'єкта синтезуються у їх теоретичному узагальненні;

— метод аналогії (грец. analogia – відповідність, подібність), який полягає в тому, що знання, отримане із розгляду певного об'єкта, переносять на інший, менш вивчений. Висновки щодо конкретних об'єктів, одержувані за аналогією, мають зазвичай лише правдоподібний характер і є одним із джерел наукових гіпотез, тим самим відіграючи важливу роль у наукових відкриттях;

— метод гіпотези (грец. hypothesis – основа, припущення) – наукове припущення, істинне значення якого не визначене, передбачає висунення й подальшу перевірку припущень. Наукову гіпотезу завжди висувають у контексті розвитку науки для розв'язання конкретної проблеми з метою пояснення нових експериментальних даних або усунення суперечностей теорії з негативними результатами експериментів. Як форма наукового знання гіпотеза повинна задовольняти вимоги принципової перевірки на предмет спростування (фальсифікованості) та підтвердження (верифікованості). У процесі розвитку науки одні гіпотези замінюються іншими;