2. Фактичний матеріал, публіцистика, твори художньої літератури та мистецтва.

Фактичний матеріал.

Методична, навчальна та наукова література на паперових, магнітних, електронних носіях є основним джерелом інформації із соціальних дисциплін. Але крім неї, у навчальному процесі використовують й інші джерела – фактичний матеріал: статистичні збірники, повідомлення засобів масової інформації, публіцистичні твори, витвори різних галузей мистецтва (художня література, архітектура, живопис, музика, тощо).

Під фактом розуміють дійсні (невигадані) події, явища, те, що відбулося насправді. Відповідно, фактичний матеріал (у методиці викладання соціальних дисциплін) – це інформація про дійсні події і явища суспільного життя. Якщо фактичний матеріал поданий у систематизованій цифровій формі, то його називають статистичним матеріалом.

До використання фактичного матеріалу у навчальному процесі ставлять певні методичні вимоги:

1) достовірність фактичного матеріалу, тобто його безсумнівність, правильність, точність. Викладач не може гарантувати достовірність використаного фактичного матеріалу, він підтверджує її посиланнями на джерела – статистичні збірники, друковані засоби масової інформації, повідомлення по радіо чи телебаченню (із зазначенням конкретної радіо- чи телепередачі), електронні адреси в Інтернеті тощо;

2) критичне ставлення до фактичного, у т. ч. статистичного, матеріалу. Інформаційні повідомлення навіть офіційних джерел можуть не повністю відповідати або й зовсім не відповідати дійсності. Статистичні дані, які мають об'єктивний характер, можна добирати, групувати і подавати так, як це вигідно тому, хто ними оперує, використовувати у пропагандистських цілях, з метою маніпулювання громадською думкою тощо. «Є три види брехні: брехня, нахабна брехня і статистика», – іронічно зауважував американський письменник Марк Твен. Далекими від дійсності можуть бути і дані конкретних соціологічних досліджень, особливо якщо їх проводять на замовлення зацікавлених осіб, партій тощо. Критичне ставлення до фактичного матеріалу не означає недовіри до нього, а лише застерігає проти його абсолютизації, сприйняття за «істину в останній інстанції»;

3) урахування конкретно-історичних умов, тобто зіставлення фактичного матеріалу з тими економічними, соціальними, політичними, міжнародними та іншими умовами, яких він стосується;

4) комплексний підхід до використання фактичного матеріалу – зіставлення різних взаємопов'язаних даних, поєднання абсолютних і відносних показників тощо.

Використання у навчальному процесі з соціальних дисциплін фактичного матеріалу з дотриманням вказаних вимог надає викладанню переконливості, слугує обґрунтуванню теоретичних положень, перетворенню набутих студентами знань на їхні особисті переконання.

У соціальних науках фактичний матеріал використовують за двома основними напрямами: для наукового аналізу явищ суспільного життя, висновків та узагальнень (переважно у науковій діяльності); для аргументації та ілюстрації теоретичних положень (у навчальній діяльності). Використання фактичного матеріалу у навчально-виховному процесі є важливим засобом підвищення переконливості навчального матеріалу, виховного впливу викладання соціальних дисциплін на студентів.

Види і джерела фактичного матеріалу різноманітні. Він може стосуватися історичних подій (минулого, сучасності), окремого суспільства, світової спільноти загалом або окремих сфер суспільного життя – економічної, соціальної, політичної, духовної, міжнародних відносин тощо.

Статистичні джерела містять матеріал щодо соціальної сфери суспільного життя в Україні, який використовують у викладанні соціології. Загалом у соціології переважають матеріали конкретних соціологічних досліджень. Важливе значення мають також дані демографічної статистики – щодо статевої, вікової, поселенської та інших структур населення, матеріали переписів населення. Великий обсяг статистичного матеріалу демографічного та соціально-економічного характеру майже щодо всіх країн світу публікують у статистичних щорічних збірниках ООН: «Демографічний щорічник» і «Статистичний щорічник праці», які виходять англійською, французькою та іспанською мовами, відповідно у Нью-Йорку та Женеві.

У викладанні історії України історичний підхід переважає над логічним (теоретичним), тому фактичний історичний матеріал має визначальне, а не допоміжне, ілюстративне значення.

У викладанні філософії, навпаки, логічний підхід переважає над історичним. Фактичний матеріал тут використовують для аргументації та ілюстрації теоретичних положень. Він може бути природничо-науковим або соціологічним.

Викладання економічної теорії ґрунтується на використанні інформації про економічні процеси у суспільстві та у відносинах між державами. При цьому переважає статистичний матеріал, наведений в офіційних статистичних виданнях. В Україні основними виданнями Державної служби статистики України є статистичні щорічники: «Статистичний щорічник України за ... рік», «Україна в цифрах (рік). Статистичний довідник». Щорічники публікуються із значною затримкою в часі. Найновіший статистичний матеріал міститься на офіційному сайті Держкомстату, де є розділи «Соціально-економічне становище України», «Статистична інформація» і «Регіони України». Тут можна знайти будь-які дані щодо економіки країни (за галузями і загалом) та кожної конкретної області України.

У викладанні політології переважає фактичний матеріал щодо явищ і процесів політичного життя суспільства, у т. ч. статистичний – про участь громадян у виборах і референдумах, членство у політичних партіях та громадських організаціях тощо. Основними джерелами такого матеріалу є повідомлення засобів масової інформації: преси, радіо, телебачення, Інтернету. Важливим об'єктом політологічного аналізу є правові акти, що регулюють політичні відносини у суспільстві, – конституції, закони про вибори, референдуми, політичні партії, громадські організації, місцеве самоврядування тощо. Норми таких конкретних правових актів використовують також для аргументації та ілюстрації теоретичних положень політичної науки.

Викладання культурології передбачає використання фактичного матеріалу переважно щодо духовної сфери суспільного життя, передусім стосовно освіти, науки і мистецтва, вміщеного у різноманітних джерелах, у т. ч. статистичних.

Публіцистика.

Публіцистика (лат. publicus – суспільний) – твори, присвячені актуальним проблемам і явищам поточного життя суспільства. Вона існує у словесній (письмовій та усній), графічно-зображувальній (плакат, карикатура), фото- і кінематографічній (документальне кіно, телебачення), театрально-драматургійній, словесно-музикальній формах. Публіцистика відіграє важливу політичну та ідеологічну роль як засіб вираження громадської думки щодо актуальних проблем суспільного життя. Публіцистичні твори можуть мати науковий (наукова публіцистика) і художній (художня публіцистика) характер.

Твори художньої літератури та мистецтва.

Мистецтво – творче відображення дійсності в художніх образах. Воно охоплює художню літературу, архітектуру, скульптуру, живопис, графіку, музику, танці, театр, кіно та інші види людської діяльності як художньо-образні форми освоєння світу. Як мистецтво у вузькому сенсі розуміють тільки образотворче мистецтво, поряд з яким виокремлюють художню літературу (лат. literatura – написання) – вид мистецтва, що зображує життя, створює художні образи за допомогою слова. Вона естетично відображує суспільну свідомість і в свою чергу формує її, зберігає, накопичує і передає від покоління до покоління естетичні, етичні, філософські та соціальні цінності. Творчість видатних діячів художньої культури знаменує найважливіші етапи розвитку світової науки і культури.

У педагогіці художню літературу вважають засобом внутрішньої наочності. Реалістичне мистецтво, особливо література, відображуючи в художніх образах факти й події суспільного життя, слугує важливим засобом пізнання суспільно-історичних явищ. Використання образів художньої літератури посилює наочність викладання теоретичних положень, сприяє їх конкретизації, є засобом, що впливає на емоції студентів.

У викладанні соціальних дисциплін публіцистика, твори художньої літератури та мистецтва використовують за трьома основними напрямами: як матеріал для наукового аналізу явищ суспільного життя, висновків та узагальнень; для ілюстрації та конкретизації наукових положень; з метою вираження наукових положень з якнайбільшою яскравістю, повнотою і переконливістю.

Використання художніх образів підвищує доказовість викладання матеріалу, оскільки до логічних аргументів (факти, міркування, докази) додає переконливість художнього образу.

Публіцистику, твори художньої літератури та мистецтва на навчальних заняттях із соціальних дисциплін використовують за допомогою таких методичних прийомів:

1) демонстрування твору. Викладач може лише показати студентам книгу, копію картини, скульптури, портрет, карикатуру тощо з відповідним коментарем або відтворити фонозапис музичного твору;

2) посилання на твір. Передбачається, що твір відомий студентам, а викладачеві варто лише послатися на нього для того, щоб використати як аргумент або викликати певні асоціації чи уявлення. Найчастіше посилаються на класичні твори вітчизняної та зарубіжної літератури, які студенти вивчали ще в середній школі;

3) згадування образу з твору. Твір та художні образи з нього також мають бути відомими студентам. Це можуть бути образи з творів художньої літератури, персонажі кінофільмів, а також художні образи реальних історичних діячів, політиків, науковців, митців та ін.;

4) цитування твору. Стислого згадування образу або посилання на художній твір не завжди достатньо для того, щоб викликати у студентів певні асоціації чи уявлення. Викладачеві доводиться вдаватися до переказу або цитування окремих уривків із творів у поясненні певної думки. Уривок із художнього твору можна Вибрати для початку або завершення лекції. Читати або декламувати треба виразно, бездоганно, невеликі уривки з прозових або віршованих творів лектор може процитувати напам'ять. На заняттях можна відтворювати також записи художнього читання на магнітних носіях;

5) коментування твору. Викладач зачитує уривок із художнього чи публіцистичного твору і коментує його сам або пропонує це зробити студентам. Останнє доцільно практикувати на семінарських заняттях. Окремі твори можна рекомендувати студентам для самостійного прочитання.

Використання у навчальному процесі із соціальних дисциплін публіцистики, творів художньої літератури та мистецтва і досі є складною методичною проблемою через її недостатню наукову дослідженість та відсутність необхідних методичних розробок.