Завдання для самостійної роботи

1. З’ясуйте класифікацію лекцій у навчальному процесі.

2. Здійсніть порівняльний аналіз методичних переваг і недоліків лекції.

3. Які методичні вимоги висуваються до голосу і мовної діяльності викладача?

4. Укажіть методичні вимоги до підготовки і читання лекцій із соціологічної тематики.

5. Наведіть приклади вдалого і невдалого спілкування лектора з аудиторією. Охарактеризуйте їх.

6. Підготуйте конспект лекції з курсу «Соціологія» для студентів неспеціальних факультетів.

7. Підготуйте міні-лекцію (7-10 хвил.) з дотриманням основних вимог методики викладання лекцій і роботи з аудиторією.

8. Складіть розгорнутий план лекції і підготуйте фрагмент лекції з соціології, яку ви будете проводити під час педагогічної практики у відповідності до вимог до її змісту та читання.

9. Складіть тези популярної лекції із соціології для обраної Вами категорії слухачів з урахуванням всіх дидактичних вимог до такої лекції.

10. З числа авторефератів на здобуття ступеня кандидата соціологічних наук підберіть проблему, яка могла б стати навчальною для проведення проблемної лекції. Складіть докладний план такої лекції. Підберіть питання для управління дискусією.

ІНДИВІДУАЛЬНІ НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНІ ЗАВДАННЯ

1. Лекція, її функції та класифікація.

2. Мета і завдання лекційної діяльності в процесі викладання соціології.

3. Основні правила роботи лектора з аудиторією.

4. Методика підготовки лекції з соціології.

5. Форми активізації пізнавального інтересу студентів у процесі проведення лекцій із соціології.

НАВЧАЛЬНИЙ ЕЛЕМЕНТ 2.3.

МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ І ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

ІЗ СОЦІАЛЬНИХ ДИСЦИПЛІН

План:

1. Практичне та семінарське заняття як форми навчального процесу.

2. Форми семінарських занять.

3. Методика підготовки до семінару.

4. Методика проведення семінару.

1. Практичне та семінарське заняття як форми навчального процесу.

Практичне заняття.

Процес навчання в вищій школі передбачає практичні заняття. Вони призначені для поглибленого вивчення дисципліни і мають різноманітні форми: семінарські заняття, лабораторні роботи, практикуми, уроки іноземної мови, тощо.

Практичне заняття – це вид навчального заняття, на якому викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідно до сформульованих завдань.

Основна дидактична мета практичного заняття – розширення, поглиблення й деталізація наукових знань, отриманих студентами на лекціях та в процесі самостійної роботи і спрямованих на підвищення рівня засвоєння навчального матеріалу, прищеплення умінь і навичок, розвиток наукового мислення та усного мовлення студентів.

Практичне заняття проводиться, як правило, з академічною групою. З окремих навчальних дисциплін, виходячи з особливостей їх вивчення та вимог безпеки життєдіяльності, допускається поділ академічної групи на підгрупи.

Перелік тем і зміст практичних занять визначаються робочою навчальною програмою дисципліни. Тематика і плани проведення практичних занять із переліком рекомендованої літератури заздалегідь доводяться до відома студентів. Студенти згідно з тематичним планом проведення практичних занять самостійно опрацьовують лекційний матеріал та рекомендовану літературу з відповідної теми, готують, при потребі, необхідні дидактичні матеріали та виконують домашні завдання.

Для проведення практичного заняття викладачем готуються відповідні методичні матеріали: тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; набір практичних завдань різної складності для розв'язування їх студентами на занятті та необхідні дидактичні засоби. Якість підготовки студентів до заняття та їх участь у розв'язуванні практичних завдань оцінюються викладачем і враховуються при виставленні підсумкової оцінки з цієї навчальної дисципліни.

Сутність семінарського заняття.

У сучасній вищій школі семінар є одним з основних видів практичних занять, передусім із гуманітарних наук. Водночас семінар є однією з двох основних форм навчання поряд із лекцією. На лекції студенти здобувають основні знання з конкретної теми, на семінарі їх закріплюють, розширюють і поглиблюють. Відбувається це за активної участі студентів у семінарському занятті. На лекції студенти є пасивними суб'єктами навчального процесу, на семінарі – активними. Семінарське заняття приводиться в складі академічної групи.

Семінарське заняття, семінар (лат. seminarium – розсадник) – це вид навчального заняття, на якому викладач організовує обговорення студентами питань із попередньо визначених робочою навчальною програмою тем.

Семінар сприяє розвитку творчого мислення студентів, формуванню у них навичок публічного виступу, адже при обговоренні певної проблеми науки вони навчаються формувати з неї власну позицію, обстоювати її в навчальній дискусії. Відбувається це під керівництвом викладача, який своїми порадами, методичними рекомендаціями сприяє вирішенню на семінарі навчальних і виховних завдань.

Проведення семінарського заняття передбачає обов'язкове підведення викладачем підсумків обговорення теми та оцінювання участі в ньому студентів. Участь студентів у семінарських заняттях враховується при виставленні підсумкової оцінки з відповідної навчальної дисципліни.

Історія семінару.

Семінар є такою самою давньою формою навчання, як і лекція. Семінари проводилися ще у давньогрецьких і давньоримських філософських школах як своєрідні бесіди вчителя з учнями. У школі Платона практикували розв'язування завдань на самостійність мислення, дискусії, аналіз поглядів інших філософів.

У середньовічних університетах семінари проводили у формі схоластичних диспутів, домінуючою метою і центральним завданням яких було мистецтво захисту та обґрунтування релігійних догм. Розвиток форм семінарських занять продовжувався в університетах Західної Європи в XVII-XVIII ст. Революція у природознавстві наприкінці XIX - на початку XX ст. потребувала широкого запровадження у навчальний процес практичних занять студентів і з того часу семінари стали однією з основних форм навчання.

Переваги семінарів.

У науково-методичній, педагогічній літературі загалом семінарські заняття як форму навчання оцінюють однозначно позитивно. Якщо лекція як форма навчання має своїх опонентів, то семінар усі визнають дієвим педагогічним засобом, який повністю відповідає вимогам сучасності, містить у собі великі можливості освітнього і виховного впливу на студентів. Відмінності у поглядах на семінар виявляються лише в деталях, при розгляді питань щодо місця і ролі семінарських занять у навчальному процесі, зокрема їх співвідношення з іншими формами навчання, методики їх проведення тощо. Висока одностайна оцінка семінару пояснюється тим, що він як форма навчання має порівняно з іншими формами навчання помітні переваги:

1) семінарські заняття безпосередньо пов'язані з самостійною роботою студентів. Лекція не передбачає обов'язкової підготовки до неї студентів, а до семінару вони повинні готуватися – вивчати й аналізувати навчальну і наукову літературу, виокремлювати проблемні питання, писати тексти доповідей та рефератів, продумувати свої виступи тощо;

2) підготовка до семінару та участь у ньому передбачають високий рівень творчої самостійності кожного студента. Він не тільки самостійно готується до семінарського заняття, а й виступає на ньому з доповіддю чи доповненням, самостійно викладаючи матеріал, відповідаючи на запитання, беручи участь у дискусії, обґрунтовуючи власну позицію тощо;

3) семінарські заняття мають більші, ніж лекції, можливості для збудження й підтримання на високому рівні пізнавальної активності студентів. Якщо на лекції студент може пасивно ставитися до інформації, яку повідомляє викладач, то без активного ставлення до навчального матеріалу він не може ні підготуватися до семінару, ні брати в ньому участь;

4) семінарські заняття більше, ніж інші форми навчання, сприяють поєднанню навчальних і наукових засад у пізнавальній діяльності студентів. У процесі підготовки до семінару, вивчення наукової літератури, її конспектування, реферування тощо студенти оволодівають науковим апаратом, набувають навичок наукового дослідження;

5) семінарські заняття дають змогу здійснювати ефективний зворотний зв'язок в аудиторії, тобто зв'язок студентів із викладачем. У семінарі оптимально поєднуються викладання і навчання як діяльність, відповідно, викладача і студентів. Викладання – як організація навчальної діяльності студентів, управління нею, навчання – як пізнавальна діяльність студентів, спрямована на отримання знань, формування умінь і навичок;

6) семінарські заняття дають змогу успішно розв'язувати завдання виховання студентів, оскільки на семінарі вони не пасивно сприймають наукову інформацію світоглядного характеру, а самі її здобувають, аналізують та обстоюють.

Функції семінарів.

Семінарські заняття виконують у навчальному процесі кілька функцій, основними з яких є освітня, виховна і контрольна.

Освітня (пізнавальна) функція семінару полягає в тому, що він є процесом пізнання, набуття студентами наукових знань. Семінар – творча лабораторія (розсадник знань), в якій знання студентів, отримані на лекції та в результаті самостійної роботи, закріплюються (через їх повторення), розширюються (через обмін знаннями) і поглиблюються (завдяки переходу від одного рівня знань до іншого, вищого).

Виховна функція семінарського заняття виявляється в тому, що здобуті за його допомогою знання становлять основу світогляду студентів. Набуті студентами на семінарах знання швидше перетворюються на їхні особисті переконання, оскільки не тільки самостійно здобуваються у процесі підготовки до семінару, а й обстоюються в дискусіях на ньому.

Контрольна функція семінару полягає в тому, що він дає викладачеві змогу ефективно контролювати зміст, глибину та системність самостійної роботи студентів, перевіряти й оцінювати через опитування на семінарі рівень знань студентів – як групи загалом, так і кожного окремо.

Зв’язок семінару з лекцією.

Однак семінар відіграє важливу роль, розкриває свої переваги лише в системі педагогічних засобів. Він не тільки не заперечує лекцію, а й передбачає її. Лекція і семінар – взаємопов'язані форми навчання, причому лекціям належить провідна, спрямовуюча роль щодо семінарів. Лекція закладає теоретичні основи для проведення семінарського заняття. Лекційний курс покликаний забезпечити цілісний виклад науки як навчальної дисципліни, подати її як систему знання, поставити й розкрити її основні проблеми. На семінарських заняттях відбувається подальше вивчення студентами частини цих проблем, а також таких, які в лекційному курсі взагалі не ставилися.

Для того щоб лекційний курс відігравав провідну роль щодо семінарських занять, лекція і семінар мають у певний спосіб співвідноситися за часом і змістом. За часом вивчення теми на лекції має передувати її розгляду на семінарі. Порушення цієї послідовності зумовлює негативні результати. Оптимальний часовий інтервал між лекцією і семінаром з певної теми становить один тиждень. Якщо менше – студенти не встигають підготуватися до семінару, якщо більше – забувають лекційний матеріал.

За змістом семінарські заняття повинні не дублювати лекції, а доповнювати й поглиблювати їх. Досягають цього завдяки:

— докладнішому аналізу на семінарі питань, які на лекції було розглянуто тільки в загальному вигляді;

— розгляду на семінарі питань, які на лекції було поставлено, але не висвітлено;

— постановці і розгляду на семінарі питань, які на лекції взагалі не ставилися.

Змістовий відрив семінарських занять від лекцій є небажаним. Він утруднює вивчення студентами питань семінару і не сприяє формуванню у них уважного ставлення до лекцій.

У разі дотримання вимог методики щодо підготовки і проведення семінарських занять дублювання семінарами лекцій не відбувається. Використовуючи знання, отримані на лекціях, студенти на основі вивчення літературних джерел поглиблюють і розширюють їх, набувають передбачених умінь і навичок. Дублювання відбувається тоді, коли студенти належно не готуються до семінару, а лише повторюють на ньому за конспектом почуте від викладача на лекції.