2. Держава як суб’єкт інвестиційної діяльності.

Особливим суб’єктом інвестиційної діяльності виступає держава, що постійно поєднує функції інвестора і учасника інвестиційної діяльності (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Функції держави як суб’єкту інвестиційної діяльності

Як інвестор, держава забезпечує фінансування тих видів економічної діяльності і виробництв, продукція яких має загальнонаціональний характер, наприклад: підприємства оборонної промисловості, транспорту тощо. Крім того, оскільки соціальна сфера є неприбутковою, але вимагає постійних вливань капіталу, майже єдиним інвестором проектів в цій сфері також виступає держава.

До засобів непрямого впливу держави на інвестиційну діяльність належать: державне кредитування, державні позики, ліцензування і квотування, амортизаційна політика, податкове регулювання, антимонопольні заходи і інші засоби непрямого впливу. В цілому, вони представляють шість форм державного регулювання інвестиційної діяльності:

- грошово-кредитну, що визначає умови грошового обігу і роботи банківської системи, яка репродукує збільшення коштів в економічній системі;

- податкову, що спрямована на забезпечення притоку капіталу в пріоритетні сфери економіки через встановлення відповідних податкових ставок і пільг;

- регулювання фондового ринку, яка, здебільшого, концентрується на умовах продажу, придбання і використання цінних паперів, щодо того ж, пов’язано зі зміною обсягу вільних коштів в обігу як потенційного джерела інвестування;

- амортизаційну, що визначає умови і строки відтворення основних фондів і нематеріальних активів;

- законодавчого забезпечення захисту інвестицій, в межах якої надається комплекс гарантій щодо інвестиційного процесу;

- регулювання умов іноземного інвестування, що визначає умови ліцензування, реєстрації та інші аспекти.

3. Фінансово-кредитні установи в інвестуванні.

В останні роки на національних ринках позикових капіталів економічно розвинутих країн важливу роль стали виконувати фінансові посередники, що зайняли видне місце в нагромадженні і мобілізації грошового капіталу.

У світі відомі три типи фінансових посередників:

• депозитний - комерційні банки, зберігально-кредитні асоціації, взаємні ощадні банки, кредитні споживчі кооперативи (кредитні союзи);

• контрактно-зберігальний - компанії по страхуванню життя і майна, пенсійні фонди;

• інвестиційний - взаємні фонди, пайові інвестиційні фонди, трасти-фонди, інвестиційні компанії закритого типу.

Слід зазначити, що в даний час спеціалізовані кредитно-фінансові небанківські інститути істотно потіснили банки в акумуляції заощаджень населення і стали важливими постачальниками позикового капіталу, приймаючи участь в інвестиційному процесі.

Інвестиційна діяльність здійснюється у різних організаційно-правових формах, найбільшого поширення серед яких набули такі види:

- інвестиційний фонд - юридична особа, яка створена у формі закритого акціонерного товариства, що спеціалізується на спільному інвестуванні шляхом випуску інвестиційних сертифікатів і вкладення отриманих від цього коштів в об’єкти інвестування з метою отримання прибутку;

- інвестиційна компанія - торговець цінними паперами, який може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення;

- страхові компанії, які забезпечують підприємцям захист від інвестиційних ризиків, а залучені за рахунок страхових внесків кошти можуть самостійно вкладати в інвестиційні проекти;

- кредитні спілки, які акумулюють кошти фізичних та юридичних осіб і відповідно до їх статуту видають за рахунок пайового фонду позички своїм членам, в тому числі під заставу, а також іншим кредитним спілкам, а отримані внаслідок кредитної діяльності кошти спрямовують на інвестиційні цілі;

- холдингова компанія - господарюючий суб’єкт, який володіє контрольними пакетами акцій інших господарюючих суб’єктів;

- лізингові компанії, що здійснюють довгострокову оренду обладнання шляхом здійснення операцій з купівлі у виробника такого обладнання та наступної передачі його в оренду;

- фірми-девелопери, які беруть на себе відповідальність за реалізацію інвестиційного проекту: пошук найбільш вигідного об’єкта інвестування, розробку інвестиційного проекту, його фінансування і введення в експлуатацію (як правило, будівельно-підрядні фірми);

- фірми-ріелтери - посередники на ринку нерухомості, що працюють на комісійних засадах з продавцем нерухомості;

- інжинірингово-консалтингові фірми - фірми, які на договірних засадах розробляють бізнес-плани та іншу інформаційну, науково-технічну, проектно-кошторисну документацію для інвестора;

- інші види організаційно-правових форм інвестиційної діяльності.

Окремої уваги потребують інвестиційні компанії і фонди, роль яких в інвестиційному процесі зросла значним чином.

Інвестиційний фонд - це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства з урахуванням вимог, встановлених Положенням про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування.

Спільне інвестування - це діяльність, яка здійснюється в інтересах і за рахунок засновників та учасників інвестиційного фонду шляхом випуску інвестиційних сертифікатів та проведення комерційної діяльності з цінними паперами.

Засновниками інвестиційного фонду можуть бути юридичні та фізичні особи. Але чинне законодавство передбачає обмеження щодо деяких категорій осіб. Так, не можуть бути засновниками інвестиційного фонду юридичні особи, частка державного майна у статутному фонді яких перевищує 25 відсотків. Законодавством може бути передбачено й інші обмеження щодо участі юридичних та фізичних осіб у створенні інвестиційних фондів (наприклад, обмеження щодо державних службовців).

Положенням визначено два види інвестиційних фондів:

- відкритий інвестиційний фонд - це фонд, який випускає інвестиційні сертифікати з зобов’язанням перед учасниками щодо їх викупу. Відкриті фонди створюються на невизначений строк і здійснюють викуп своїх інвестиційних сертифікатів у строки, встановлені інвестиційною декларацією інвестиційного фонду;

- закритий інвестиційний фонд - це фонд, який здійснює випуск інвестиційних сертифікатів без взяття зобов’язань про їх викуп. Закриті інвестиційні фонди створюються на певний строк і здійснюють розрахунки щодо інвестиційних сертифікатів після закінчення строку діяльності інвестиційного фонду.

Для створення інвестиційного фонду його засновники укладають установчий договір, який визначає порядок здійснення засновниками спільної діяльності, пов’язаної із створенням інвестиційного фонду, відповідальність перед учасниками і перед третіми особами, права засновників, загальні засади управління інвестиційним фондом, порядок припинення діяльності та інші питання.

У статуті інвестиційного фонду зазначається найменування, місцезнаходження та вид інвестиційного фонду, розмір і порядок зміни статутного фонду, склад засновників, порядок створення органів управління, їх компетенція й порядок прийняття рішень, порядок отримання засновниками дивідендів на кожну акцію в розмірі, який дорівнює розміру дивіденду на один інвестиційний сертифікат, вимогу щодо заборони створення будь-яких спеціальних і резервних фондів, положення про повний розподіл його прибутків між засновниками й учасниками в порядку, встановленому інвестиційною декларацією, порядок реорганізації і ліквідації інвестиційного фонду, а також інші положення, що не суперечать чинному законодавству.

Статутний фонд інвестиційного фонду визначено у розмірі не менше 2 тисяч мінімальних зарплат, встановлених на момент його реєстрації. Джерелами його формування є внески засновників у вигляді коштів, цінних паперів і нерухомого майна. Частка нерухомого майна у статутному фонді не повинна перевищувати 25 відсотків.

Інвестиційний фонд може об’єднувати значну кількість учасників, які, як правило, не мають між собою особистих зв’язків. Зазначена обставина зумовлює необхідність організації усієї маси учасників з метою забезпечення їх функціонування як єдиного цілого - фонду (товариства), що об’єднав їх. Для цього потрібні органи, за допомогою яких інвестиційний фонд як юридична особа буде спроможним здійснювати управління як внутрішніми (тобто такими, що складаються всередині фонду), так і зовнішніми відносинами (які мають місце у стосунках із третіми особами).

До органів управління інвестиційним фондом відносяться:

- Загальні збори засновників;

- інвестиційний керуючий;

- Спостережна рада інвестиційного фонду. Вищим органом управління інвестиційного фонду є Загальні збори засновників, які скликаються не рідше одного разу на рік, а також на вимогу депозитарію, Спостережної ради, інвестиційного керуючого або учасників інвестиційного фонду, що є власниками не менш як 10 відсотків випущених інвестиційних сертифікатів. До виключної компетенції Загальних зборів засновників інвестиційного фонду належить:

- внесення змін та доповнень до установчого договору та статуту інвестиційного фонду;

- затвердження інвестиційної декларації, умов депозитного договору, договору з інвестиційним керуючим, договору з аудитором або аудиторською фірмою і внесення в установленому порядку змін та доповнень до цих документів;

- прийняття рішення та затвердження інформації про випуск інвестиційних сертифікатів;

- затвердження результатів річної діяльності інвестиційного фонду після проведення аудиторської перевірки;

- затвердження порядку розрахунку дивідендів;

- прийняття рішень про створення, реорганізацію або ліквідацію філій, регіональних представництв інвестиційного фонду та затвердження положень про них;

- прийняття рішень про ліквідацію фонду, створення ліквідаційної комісії і затвердження ліквідаційного балансу;

- обрання й відкликання членів спостережної ради.

При проведенні Загальних зборів засновників кворум забезпечується присутністю особисто або через повноважних представників засновників, що мають відповідно до статуту фонду понад 60% голосів. Рішення з питань зміни статуту та припинення діяльності Фонду приймаються більшістю у 3/4 голосів, а з решти питань - простою більшістю голосів засновників, які беруть участь у зборах.

Будь-хто із засновників має право вносити свої пропозиції щодо порядку денного Загальних зборів не пізніше ніж за 40 днів до скликання Загальних зборів. У цей же строк засновники, які володіють у сукупності понад 10% голосів, можуть вимагати включення питань до порядку денного. Загальні збори не мають права приймати рішення з питань, які не внесені до порядку денного.

Інвестиційний керуючий - це торговець цінними паперами, з яким укладено угоду про управління інвестиційним фондом і який:

- здійснює управління активами інвестиційного фонду від імені інвестиційного фонду, без доручення та готує проекти інформаційних повідомлень про випуск інвестиційних сертифікатів;

- організовує продаж інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду. Для цього він може залучати агентів з розповсюдження цінних паперів інвестиційного фонду;

- спільно з депозитарієм підраховує вартість чистих активів з розрахунку на один випущений інвестиційний сертифікат і раз на півроку публікує відповідну інформацію;

- зобов’язаний вживати заходів для викупу інвестиційних сертифікатів на вимогу їхніх власників від імені та за рахунок коштів інвестиційного фонду, а в разі відсутності таких коштів - за рахунок власних коштів (для інвестиційного керуючого відкритого інвестиційного фонду).

Чинне законодавство містить обмеження щодо повноважень інвестиційного керуючого. Він не може пропонувати на продаж інвестиційні сертифікати за ціною, нижчою від номінальної, а також бути депозитарієм інвестиційного фонду.

З інвестиційним керуючим укладається інвестиційний договір. Але якщо інвестиційний керуючий є засновником інвестиційного фонду, то цей договір може бути складовою частиною установчого договору. Договір має визначати предмет договору, права та обов’язки сторін, оплату послуг та порядок розрахунків, відповідальність сторін, строк дії та порядок припинення дії договору. У разі укладення договору про управління активами більш як одного інвестиційного фонду інвестиційним керуючим, він зобов’язаний у десятиденний строк письмово повідомити про це Антимонопольний комітет України.

За виконання своїх обов’язків інвестиційний керуючий отримує винагороду, річний розмір якої не повинен перевищувати 5% середньорічної вартості чистих активів інвестиційного фонду або 10%, якщо активи інвестиційного фонду більш як на 50% сформовані за рахунок приватизаційних паперів.

З метою контролю за діяльністю інвестиційного керуючого та захисту інтересів учасників інвестиційного фонду створюється спостережна рада, не менш як 60% членів якої повинні бути неафілійованими особами. Афілійована особа інвестиційного фонду - це інвестиційний керуючий, засновники, а також учасники, кожен з яких володіє не менш як 25% інвестиційних сертифікатів. Членами Спостережної ради можуть обиратися також особи, які не є учасниками інвестиційного фонду. Керівництво діяльністю Спостережної ради здійснює Голова Спостережної ради (Президент). Члени Спостережної ради мають право бути присутніми на загальних зборах засновників, отримувати довідки про діяльність інвестиційного фонду та про умови виконання депозитарієм депозитного договору. Внесення змін та доповнень до інвестиційної декларації та договору з інвестиційним керуючим має бути погоджено із спостережною радою. Рішення спостережної ради приймаються двома третинами голосів від загальної кількості її членів. Загальні збори засновників зобов’язані відкликати або переобрати члена спостережної ради у разі, коли письмову вимогу про це подали учасники, які є власниками не менш як одного відсотка інвестиційних сертифікатів.

Член спостережної ради інвестиційного фонду не може одночасно бути членом спостережної ради іншого інвестиційного фонду.

Обслуговування операцій з цінними паперами може здійснювати депозитарій інвестиційного фронду - це юридична особа, яка здійснює відповідальне зберігання активів, обслуговування операцій з активами інвестиційного фонду та облік руху активів на підставі депозитного договору. Обслуговування здійснюється шляхом бухгалтерських записів за допомогою комп’ютерної техніки. Письмовий документ, створений на підставі запису в комп’ютері, повинен включати найменування депозитарію, підпис уповноваженої особи депозитарію, реквізити, яким має відповідати інвестиційний сертифікат.

Депозитарій не може бути засновником інвестиційного фонду, інвестиційним керуючим, а також кредитором інвестиційного фонду. Активи інвестиційного фонду, які зберігаються в депозитарії, не можуть використовуватися депозитарієм як власні кредитні ресурси.

Депозитарій має право скликати позачергові збори засновників інвестиційного фонду у разі, коли вартість чистих активів фонду, які він акумулює, зменшується до 90% їх номінальної вартості.

Депозитарій зобов’язаний подавати Спостережній раді звіти щодо операцій з активами інвестиційного фонду в порядку, встановленому депозитним договором.

Депозитний договір з депозитарієм укладає інвестиційний керуючий інвестиційного фонду. У депозитному договорі зазначаються предмет домовленості між сторонами, їх права та обов’язки, положення про взаємну відповідальність сторін за збитки, що можуть виникнути внаслідок невиконання договору, зміст інвестиційної декларації, розмір винагороди депозитарію за надання послуг інвестиційному фонду та інші умови, включаючи застереження про конфіденційність.

Депозитний договір може бути розірвано однією із сторін з попереднім повідомленням другої сторони про такий намір не менш як за 6 місяців, якщо інше не передбачено депозитним договором. До припинення дії договору з депозитарієм інвестиційний керуючий має укласти договір з іншим депозитарієм.

Дозвіл на здійснення діяльності як депозитарію інвестиційного фонду видає Міністерство фінансів України.

Чинне законодавство визначає обмеження щодо діяльності інвестиційних фондів, які не мають права:

- випускати облігації і векселі;

- мати в своїх активах більш як 10% цінних паперів одного емітента. Але вони мають право тримати в своїх активах до 25% цінних паперів одного емітента за умови їх придбання за приватизаційні папери;

- інвестувати понад 5% своїх активів у цінні папери одного емітента, крім інвестування в облігації внутрішніх державних позик, казначейські зобов’язання держави та інші цінні папери, одержання доходів за якими гарантовано урядом України;

- тримати в цінних паперах менш як 70% активів інвестиційного фонду;

- купувати інвестиційні сертифікати іншого інвестиційного фонду чи інвестиційної компанії;

- займатися представницькою діяльністю з приватизаційними паперами;

- брати банківський кредит, крім випадків використання цього кредиту для викупу відкритим фондом своїх інвестиційних сертифікатів;

- здійснювати інвестиції в цінні папери, емітентом яких є афілійована особа інвестиційного фонду;

- видавати майнові гарантії, забезпечені майном фонду, третім особам, укладати договори застави;

- придбавати цінні папери повних та командитних товариств.

Інвестиційною компанією визнається торговець цінними паперами, який, окрім провадження інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення. Вона створюється у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю в порядку, встановленому законодавством України.

Інвестиційна компанія для здійснення діяльності щодо спільного інвестування зобов’язана заснувати взаємний фонд - філію, яка від імені інвестиційної компанії здійснюватиме спільне інвестування, а також проводитиме реєстрацію випуску інвестиційних сертифікатів, буде публікувати інвестиційні декларації та інформацію про випуск нею інвестиційних сертифікатів.

Інвестиційна компанія одержує інвестиційні сертифікати в розмірі, що відповідає вартості майна, переданого нею у взаємний фонд. Інвестиційні сертифікати засновників зберігаються у депозитарії і не можуть пропонуватися на продаж. На засновників інвестиційної компанії, яка здійснює спільні інвестиції, поширюються ті ж обмеження, що й на засновників інвестиційного фонду.

Взаємний фонд є філією інвестиційної компанії, що утворюється за рішенням її вищого органу, який також затверджує Положення про взаємний фонд та інвестиційну декларацію взаємного фонду. Рішення про створення взаємного фонду вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менше 3/4 присутніх акціонерів (учасників), які беруть участь у голосуванні на загальних зборах інвестиційної компанії. Взаємний фонд має окремий баланс та поточний рахунок і підлягає державній реєстрації в порядку, передбаченому для реєстрації філій суб’єктів підприємницької діяльності. На баланс взаємного фонду інвестиційна компанія може передавати майно у вигляді цінних паперів та об’єктів нерухомості. Кошти взаємного фонду не можуть використовуватися для покриття збитків інвестиційної компанії. На майно взаємного фонду не може бути звернено стягнення за зобов’язаннями інвестиційної компанії, не пов’язаними з діяльністю взаємного фонду. Інвестиційна компанія веде облік наявності та обігу майна кожного взаємного фонду окремо від свого майна.

Інвестиційна компанія одержує прибутки від діяльності, пов’язаної із спільним інвестуванням, пропорційно вартості майна, переданого нею у взаємний фонд, якщо інше не передбачене інвестиційною декларацією. Вона може засновувати відкриті та закриті взаємні фонди, які здійснюють діяльність щодо спільного інвестування в порядку, встановленому для інвестиційних фондів. Інформацію про діяльність взаємного фонду інвестиційна компанія зобов’язана подавати загальним зборам акціонерів (учасників) не рідше ніж раз на рік.

Інвестиційна компанія повинна безпосередньо або через інвестиційного керуючого інформувати Антимонопольний комітет України про укладені нею договори стосовно придбання цінних паперів, в результаті чого забезпечується - прямо або через взаємні фонди інвестиційної компанії - досягнення чи перевищення 10 відсотків, а також у випадку, якщо інвестиційна компанія тримає у своїх активах 25 відсотків цінних паперів одного емітента за умови придбання їх за приватизаційні папери. Така інформація подається у п’ятиденний строк з моменту укладення договору купівлі цінних паперів.

Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб’єктами інвестиційної діяльності, встановлює їх права та обов’язки, є договір (угода). Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов’язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб’єктів інвестиційної діяльності Втручання державних органів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб’єктами інвестиційної діяльності понад власної компетенції не допускається

При недотриманні договірних зобов’язань суб’єкти інвестиційної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, передбачену законодавством України і укладеними договорами.