3. Інвестиційний процес і його реалізація в Україні

Сукупність інвестиційних циклів представляє собою інвестиційний процес.

Саме поняття інвестиційний процес може застосовуватися як до макроструктур, так і до підприємств.

Що стосується підприємства, то основними елементами інвестиційного процесу на ньому є: мотивація інвестиційної діяльності, прогнозування й програмування інвестицій, обґрунтування доцільності інвестицій, страхування інвестицій, планування інвестицій, фінансування інвестиційного проекту, проектування й ціноутворення, забезпечення інвестицій матеріально-технічними ресурсами, освоєння інвестицій, підготовка до виробництва продукції, попередня здача і прийом в експлуатацію, кінцева здача об’єкту в експлуатацію.

Елементами інвестиційного процесу на макрорівні виступають: визначення пріоритетів інвестиційної політики, формування інвестиційної стратегії, нормативно-законодавче регулювання інвестиційного процесу, стимулювання розвитку інвестиційної діяльності, розробка і реалізація інвестиційних програм, міжнародне співробітництво та ін.

Умови протікання інвестиційного процесу визначаються інвестиційною політикою держави (рис. 1.5).

Розбіжності у визначеннях інвестиційної політики, які даються в наукових публікаціях, полягають в різному розумінні не тільки об'єкта інвестиційної політики, але і її цілей. Як правило, метою проведення заходів, які становлять інвестиційну політику, визначається активізація інвестиційних процесів (пожвавлення інвестиційної діяльності, тобто сукупності практичних дій громадян, юридичних осіб і держави по реалізації інвестицій) чи підйом або пожвавлення економіки, забезпечення ефективності й пропорційності її розвитку, структурна перебудова виробництва, його технічне і технологічне відновлення і модернізація), вирішення соціальних проблем, створення в державі сприятливого інвестиційного клімату.

Виділення безлічі цілей пояснюється частково тим, що одні науковці підходять до визначення інвестиційної політики з боку довгострокових перспектив, інші – короткострокових. Нами пропонується визначення, яке включає обидві сторони й характеризується так: державна інвестиційна політика – це комплекс рішень і заходів, які приймаються з метою встановлення рівноваги між інвестиційним попитом та пропозицією, як у державі в цілому, так і в окремих складових її економічної структури.

Природно, така рівновага не може бути постійною, тому держава змушена приймати нові рішення з метою урівноважування попиту та пропозиції інвестицій. Їхній баланс повинен сприяти розвитку виробництва, інтелектуального і науково-технічного потенціалу, реалізації важливих соціальних програм і, в остаточному підсумку, - досягненню основної мети інвестиційної політики держави, в тім, як і іншої будь-якої економічної політики, - забезпеченню економічного зростання і підвищенню рівня життя населення.

Рис. 1.5. Стратегічні цілі інвестиційної політики України

Досягнення цієї мети в Україні можливо за умови формування сприятливого інвестиційного клімату (рис. 1.6), під яким мається на увазі стабільність і привабливість економічних, правових, соціальних і політичних умов у країні-реципієнті, забезпечення раціонального використання залученого капіталу і посилення регулятивної функції держави. Весь процес її реалізації повинен бути опосередкований інноваційним розвитком науково-технічного прогресу.

ІНВЕСТИЦІЙНИЙ КЛІМАТ		Економічні умови	Структура виробничого потенціалу
			Розвиненість інвестиційної інфраструктури
			Стан ринку капіталів і інвестиційних товарів
			Функціонування банківської системи
	→		Інноваційна привабливість регіонів, видів економічної діяльності
			Інноваційна діяльність міжгалузевих корпорацій
		Соціальні умови	Вартість робочої сили
			Розвиненість соціальної інфраструктури
			Виконання державної програми приватизації
	→		Зміна структура форми власності
			Мотивація фізичних і юридичних осіб відносно процесу приватизації
		Політичні умови	Політична стабільність держави
			Режим іноземного інвестування
			Валютне регулювання
			Створення загальних розумів для припливу інвестицій
			Досягнення стійкості національної валюти
			Забезпечення інвестиційного рейтингу
		Правові умови	Інвестиційне законодавство
			Податкове законодавство
			Господарське законодавство
	→		Регулювання ЗЕД. Створення земельного законодавства
			Законодавство про підприємництво

Рис. 1.6. Фактори, що визначають інвестиційний клімат держави.

Перша умова викликана необхідністю залучення коштів для здійснення низки перетворень у сфері національної економіки: реструктуризації, модернізації, технічного переобладнання підприємств, зміни структури економіки за видами діяльності, розвитку сфери послуг, поліпшення соціальних умов життя громадян і т.д.

Потреба української економіки в інвестиціях на 1998 – 2025 р. за підрахунками фахівців складає близько 60 млрд. грн., у тому числі для створення нових виробництв – більше 10 млрд. грн. За даними західних фахівців для здійснення глибинних трансформаційних процесів, метою яких є досягнення стабільного економічного росту, потрібно близько 300 - 400 млрд. дол. Сума дуже значна навіть для держави з більш розвинутою економікою. Україна ж з її гіпертрофованою структурою виробництва, низьким рівнем виробничих сил, нерозвиненим фондовим ринком і наявністю маси інших негативних факторів має величезні труднощі з одержанням необхідних коштів, а проблема їхнього залучення стає надзвичайно важливою. Це підтверджується відповідною динамікою.

Рис. 1.7. Динаміка інвестицій в основний капітал

Як бачимо динаміка вкладень в основний капітал достатньо неоднозначна, тобто стійкого достатньо відчуваного зростання припливу капіталу не спостерігається. Така ситуація обумовлює необхідність пошуку внутрішніх механізмів нарощування інвестиційної активності й створення економічних, політичних і соціальних умов, які будуть сприяти розвитку інвестиційної діяльності вітчизняних і закордонних інвесторів.

Інструментами інвестиційної політики в процесі досягнення цієї мети можуть бути: система оподаткування; облікова й процентна ставка; регулювання діяльності комерційних банків щодо інвестиційної діяльності; грошова політика держави в плані забезпечення стабільності національної валюти; амортизаційна політика; надання дотацій, субсидій і субвенцій, бюджетних позик окремим регіонам з подальшим їхнім перерозподілом за їх пріоритетністю; бюджетна політика й політика державних інвестицій; галузеве й регіональне замовлення; створення стимулів з боку місцевих адміністрацій; конкурентна політика; зовнішньоекономічна політика; цінове регулювання; державна експертиза інвестиційних програм і проектів; приватизаційний процес; земельна політика, інвестиційне законодавство.

Крім створення сприятливого інвестиційного клімату інвестиційна політика повинна бути спрямована на раціональне розміщення залученого капіталу, під яким розуміється дотримання пропорцій між вкладеннями в різні сфери й галузі економіки, в об'єкти, які перебувають на різних територіях.

Вирішення даного завдання дозволить забезпечити переважний розвиток тих підприємств, які задовольняють потреби людей, сфери послуг; створювати й розвивати наукомісткі й високотехнологічні області й виробництва; переробні галузі економіки на новій технічній і технологічній базі; розвивати експортні й імпортозамінюючі виробництва, пріоритетні сфери національної економіки. Крім того, варто очікувати, що оптимізація вкладень у територіальному аспекті створить умови для комплексного й пропорційного розвитку всіх районів і регіонів держави на основі раціонального використання конкретних умов, наявності ресурсів, усунення диспропорцій у розвитку окремих територій, забезпечення вирівнювання соціально-економічного розвитку, гармонізації загальнодержавних і регіональних інтересів.

Тепер ці завдання, як і завдання формування сприятливого інвестиційного клімату, вирішуються досить важко. З одного боку, держава визначила пріоритети структурної політики, серед яких наукомісткі й високотехнологічні види діяльності; агропромислового комплексу (у тому числі підприємства), що мають унікальну природну основу, традиції виробництва й експорту різноманітних продуктів харчування (харчова, кондитерська, овочеконсервна, комбікормова), легка промисловість, що спеціалізується на первинній переробці сільськогосподарської сировини; транзитне перевезення вантажів, транспортування нафти, газу, електроенергії; надання міжнародних послуг в області транспорту, зв'язку, телекомунікацій; рекреаційно-туристичні й оздоровчо-лікувальні комплекси Карпат, Причорномор'я, Приазов'я, інших регіонів країни; види діяльності, пов'язані із забезпеченням здоров'я людини, охороною навколишнього середовища.

З іншого боку, те, що дані області є пріоритетними для України, зовсім не означає, що вони приваблюють інвесторів. Адже й справді, зовсім не багато підприємств мають те, що шукають сьогодні інвестори – низькі витрати на виробництво продукції, швидку оборотність капіталу, можливість здійснення спекулятивних операцій. Підтвердженням цьому служать наступні статистичні дані: в 2005 р. найбільш інвестиційно привабливими були:

- для Німеччини: металургія та обробка металу – 713,4 млн. дол. (13,0 % загального обсягу інвестицій з країни), хімічна та нафтохімічна промисловість – 145,7 млн. дол. (2,6%), харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів - 103,0 млн. дол. (1,9%) , виробництво інших неметалевих мінеральних виробів – 75,3 млн. дол. (1,4%);

- для Кіпру: оптова торгівля і посередництво у торгівлі – 332,0 млн. дол. (21,3%), операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам – 242,9 млн. дол. (15,6%), фінансова діяльність – 155,7 млн. дол. (10,0%);

- для Австрії: фінансова діяльність – 400,0 млн. дол. (28,1%), оптова торгівля і посередництво у торгівлі – 60,8 млн. дол. (4,3%);

- для Сполученого Королівства: оптова торгівля і посередництво у торгівлі – 196,2 млн. дол. (17,0%), операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам – 128,5 млн. дол. (11,1%), фінансова діяльність – 104,9 % млн. дол. (9,1%), транспорт і зв’язок – 99,5 млн. дол. (8,6%), будівництво – 98,1 млн. дол. (8,5%), машинобудування – 82,7 млн. дол. (7,2%).

Як свідчить практика, інвестор орієнтується тільки на власний прибуток, виходячи з умов інвестиційного клімату.

Звідси випливає, що досягнення однієї мети інвестиційної політики України, а саме: формування сприятливого інвестиційного клімату буде сприяти досягненню і другої - забезпеченню оптимальних пропорцій у розміщенні капіталу.

Необхідність вирішення третьої задачі - посилення регулятивної функції держави щодо забезпечення пропорцій інвестиційної діяльності – пов’язана з можливістю не тільки позитивного, але й негативного впливу іноземного кредитування й інвестування на національну економіку. Так, наприклад, дуже важливо регулювати пропорції зовнішнього й внутрішнього інвестування таким чином, щоб Україна не потрапила в повну залежність від іноземних інвесторів, був дотриманий баланс національних інтересів з мотивацією закордонних інвесторів.

Як відзначає О. Амоша, у моделі інвестиційного процесу, що формується тепер, досить велика увага приділяється іноземним інвестиціям. Звичайно, їхня роль дуже важлива. Такі інвестиції значно збільшують можливості тих підприємств, які навчилися ефективно працювати в сучасних умовах. Це стосується промислових виробництв із продукцією, яка користується стійким попитом на внутрішньому ринку України й у ряді країн СНД, а оборот капіталу відбувається досить швидко, що забезпечує високу рентабельність виробництва й швидку окупність вкладень.

Такий приплив інвестицій сприяє розвитку національного виробництва, однак, не повною мірою забезпечує дотримання національних інтересів, оскільки ряд виробництв залишаються за рамками інвестування. Тому гостро стоїть задача пошуку ефективних джерел вітчизняних інвестиційних ресурсів, будь то бюджетні кошти, прибуток підприємств, приватний капітал, кредити банків чи вільні кошти населення, і забезпечення, у свою чергу, пропорцій між цими джерелами.

Світова практика свідчить про те, що існують обставини, за які іноземне інвестування повинне бути обмеженим для суспільного блага. До них можуть бути віднесені: небажані для суспільства напрямки економічної діяльності; діяльність, що з макроекономічної точки зору може розглядатися як безперспективна; інвестиції, які нечесно конкурують із вітчизняними й т.п. Необхідність урахування регіональних особливостей у процесі здійснення інвестиційної політики відзначають В.Швець, О.Амоша, С.Аптекар та інші вчені.

Крім самих пропорцій внутрішнього і зовнішнього інвестування (а також пропорцій внутрішнього інвестування) важливе стимулювання середньо- і довгострокових інвестицій, що переважно вкладаються в реструктуризацію, модернізацію й технічне переобладнання виробництва, з метою раціоналізації видової структури - інтелектуальних і матеріалізованих у сучасних технологічних процесах. І, хоча вже виявилася деяка тенденція росту обсягів довгострокових кредитів, все-таки вони, як відзначає О.Амоша, як і умови для їхнього одержання, не відповідають потребам основної маси підприємств.

Таким чином вирішення задач залучення й раціонального розміщення капіталу не має сенсу без забезпечення його ефективного використання, що передбачає чітке дотримання визначених у проектах і програмах напрямків інвестування, його здійснення на умовах раціональності, економічності й підвищеної відповідальності за результати капіталовкладення.

На підставі вищезазначеного можна зробити висновок про те, що досягнення основної мети інвестиційної політики України, тобто забезпечення економічного зростання і підвищення рівня життя населення, можливо за умови:

- концентрації державних ресурсів і їхнього раціонального використання в ключових напрямках інвестиційної діяльності;

• створення сприятливого інвестиційного клімату для вітчизняних і іноземних інвестицій, що може поширюватися на всі сфери - митну, податкову, валютну й т.д.;

• посилення ролі держави в забезпеченні інвестиційного процесу й регулюванні пропорцій інвестиційної діяльності;

• розробки реальної програми всебічної структурної перебудови економіки України на перспективу для більше чіткої орієнтації в цьому питанні потенційних інвесторів;

• переходу до координації інвестиційних напрямків основних груп інвесторів методами, властивими ринковій економіці (податки, амортизація, кредити);

• раціонального вибору пріоритетів серед об'єктів інвестування;

• створення умов для повного використання всіх наявних у державі й за її межами джерел інвестування.

Передбачається, що створення таких умов в інвестиційній сфері буде сприяти розвитку науково-технічного прогресу, визнаного в усьому світі найважливішим фактором економічного зростання.