Тема 5: “інноваційна форма інвестицій” План.

1. Роль інвестицій у забезпеченні інвестиційно-інноваційного розвитку підприємств

2. Основні напрями державної інноваційної політики.

3. Венчурне підприємництво.

4. Інтелектуальні інвестиції.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ТЕРМІНИ: ІННОВАЦІЯ, ІННОВАЦІЙНИЙ ПРОЦЕС, ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА, ВЕНЧУРНЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО, ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ

Література: 20, 36, 72.

1. Роль інвестицій у забезпеченні інвестиційно-інноваційного розвитку підприємств

Інвестиції, як відомо, є одним з найбільш важливих показників життєдіяльності суспільства в цілому. Тому, розгляд даної економічної категорії є неможливим без урахування комплексності й системності дії його елементів у загальній структурі ринку. Тому логічним представляється розгляд інвестицій у взаємовідносинах з іншими, дуже близькими з ними по суті економічними категоріями.

Інвестиції й інновації є дуже близькими за своєю економічною сутністю, оскільки забезпечують зростання фінансового, економічного, інтелектуального або будь-якого іншого потенціалу за рахунок вкладення капіталу в матеріальній або нематеріальній формі.

Інтегрованою формою їх поєднання є економічна категорія – „інноваційні інвестиції”, що представляють собою вкладення капіталу в об’єкти підприємницької або інших видів діяльності, яке супроводжується появою і доведенням наукової ідеї або технічного винаходу до стадії практичного використання, що приносить дохід, а також пов’язані з цим процесом техніко-економічні та інші зміни у соціальному середовищі.

До того ж, зрозуміло, що капіталовкладення без інновацій не мають сенсу, оскільки нема рації відтворювати застаріле обладнання, що вимагає витрачання значної кількості ресурсів, має низькій рівень технологічності і продуктивності праці.

Однак, і інновації без капіталовкладень нереальні: немає капіталу – немає новітніх розробок. Старі підходи вже віджили своє. Колись науково-технічна й інвестиційна політика здійснювалися централізовано й головним чином за рахунок бюджетних джерел і фондів міністерств, а підприємства виступали в ролі прохачів і користувачів державних коштів і займалися безліччю дрібних інноваційних розробок. Сьогодні ж стало реальністю роздержавлення, формування інвестиційного й інноваційного ринків, що допомагають ресурсно забезпечити вирішення все більшої кількості насущних проблем інвестиційно-інноваційної діяльності. Державний і місцеві бюджети виділяють мінімум коштів на технічне переозброєння виробництва. Центр ваги в прийнятті рішень перемістився до власників капіталу й товаровиробників, які стурбовані виживанням, і як результат, мало уваги приділяють виробничим інвестиціям і нововведенням, цикл яких виходить за межі короткострокових інтересів.

Процес нагромадження капіталу має своїм головним джерелом перерозподіл у небувалих раніше масштабах ресурсів на користь невеликого числа нових підприємців, комерційних банків і дільців тіньової економіки в основному за рахунок зубожіння й знецінення заощаджень більшості населення, розкрадання державного майна. При цьому, нагромадження відбувається переважно в сфері обігу і незначним чином торкається виробництва, де й лежить ключ до самозростання капіталу в нормальній ринковій економіці.

Таким чином, можна зробити висновок про необхідність формування нових підходів до інноваційно-інвестиційної політики й, як слідство, до механізму її реалізації, а також удосконалення форм впливу держави на процеси, що відбуваються в цій сфері.