- •Тема 1. Методологічні основи інвестування План.
- •Економічна сутність і види інвестицій. Визначення, мета й завдання інвестиційної діяльності.
- •Інвестиційний ринок.
- •Інвестиційний процес і його реалізація в Україні
- •Тема 2: суб’єкти інвестиційної діяльності План.
- •Суб’єкти інвестиційної діяльності. Склад, права і обов’язки суб’єктів інвестиційної діяльності.
- •Держава як суб’єкт інвестиційної діяльності.
- •3. Фінансово-кредитні установи в інвестуванні.
- •4. Організація взаємодії суб’єктів інвестиційної діяльності.
- •Тема 3: фінансові інвестиції План.
- •Ринок цінних паперів та його учасники.
- •Фінансові інструменти ринку цінних паперів.
- •3. Стратегія портфельного інвестування.
- •4. Фондові біржі.
- •Тема 4: інвестиції у виробничий капітал План.
- •Реальні інвестиції і їх структура.
- •Показники оцінки ефективності капітальних вкладень.
- •Розвиток ринку реальних інвестицій в Україні.
- •Тема 5: “інноваційна форма інвестицій” План.
- •1. Роль інвестицій у забезпеченні інвестиційно-інноваційного розвитку підприємств
- •2. Основні напрями державної інноваційної політики.
- •3. Венчурне підприємництво.
- •4. Інтелектуальні інвестиції.
- •Тема 6: “залучення іноземних інвестицій” План.
- •1. Сутність іноземних інвестицій та їх роль для країни – реципієнта.
- •2. Види іноземних інвестицій.
- •3. Особливості правового регулювання іноземного інвестування.
- •Тема 7. Обґрунтування доцільності інвестування План.
- •7.1. Розробка інвестиційної стратегії.
- •7.2. Інвестиційні ризики та заходи щодо їх зменшення.
- •7.3. Методи оцінки інвестиційних рішень.
- •7.4. Техніко-економічне обґрунтування інвестиційних проектів.
- •Тема 8: інвестиційне проектування План.
- •1. Концепція проекту і його життєвий цикл.
- •2. Проектний аналіз.
- •Тема 9. Фінансове забезпечення інвестиційного процесу План.
- •9.1. Визначення вартості і структури капіталу.
- •9.2. Фінансування інвестиційних проектів.
- •Література
3. Венчурне підприємництво.
Інтеграція науки з виробництвом потребує значних витрат, що не завжди виправдовуються, і сполучена із значним ризиком. В останні роки однією з форм інноваційної діяльності стають невеличкі фірми, що отримують назву венчурних, тобто ризикових. Наприклад, в США половина основних промислових нововведень реалізована фірмами з численністю зайнятих до 1000 осіб, а чверть з них – фірмами з числом зайнятих менше 100 осіб.
Діяльність таких фірм сполучена із значним ризиком банкрутства, однак, їх зростання пояснюється низкою факторів:
- необхідністю розробки принципово нових продуктів і технологій, відсутніх на ринку;
- відокремленістю від масштабного поточного виробництва і можливістю науково-технічної творчості;
- наявністю стійких пропорцій на інвестиційному ринку.
Перевагами венчурних фірм, з одного боку, є вузька спеціалізація, концентрація матеріально-технічних і фінансових ресурсів на обраному напрямку досліджень, а з іншого – можливість швидкої переорієнтації на інші напрямки.
Венчурне підприємництво має значну кількість організаційних форм. Основним критерієм венчурного підприємництва є джерело фінансування. Найбільш розповсюдженими є:
- „незалежний” (чистий) венчур;
- впроваджувальна фірма, організована на пайових основах промисловими корпораціями;
- венчурна фірма, що фінансується за рахунок інвестиційного фонду;
внутрішній венчурний відділ крупної корпорації.
Незалежні венчурні фірми організуються у вигляді акціонерних товариств, рекламуючи в печаті свою ідею створення новації, акумулюючи під цю ідею кошти приватних і інституційних інвесторів.
Впроваджувальні фірми, що створюються однією чи декількома корпораціями на пайових основах, отримали назву „зовнішнього венчура”. Зовнішній венчур може структуруватися в декількох модифікаціях, організаційно оформлених у вигляді науково-дослідних консорціумів:
- створюваний з метою проведення фундаментальних довгострокових досліджень. Такий консорціум має свою науково-дослідну базу;
- створюваний з метою активізації наукової діяльності науково-дослідних інститутів, університетів на їх виробничій базі з використанням науково-виробничого потенціалу, що є в наявності;
- створюваний в межах галузі корпораціями на пайових началах з метою розробки галузевих стандартів, технічних умов і контролю за їх застосуванням. Такий консорціум може створюватися під егідою крупної холдингової компанії, має тимчасовий характер.
„Зовнішні вен чури”, як правило, невеличкі, можуть організовуватися за ініціативою самих вчених і винахідників у вигляді дочірніх компаній з власним науково-виробничим циклом освоєння нових видів продукції.
Венчурні фірми, що фінансуються інвестиційними фондами, компаніями, трастами, можуть також використовувати інші джерела: кошти крупних корпорацій, банків, пенсійних фондів і страхових компаній, особисті збереження інвесторів, частково державні субсидії.
Попит на венчурний капітал у таких фірм дуже великий і не задовольняється комерційними банками, які утримуються від надмірного ризику. Це викликало виникнення спеціалізованих венчурних інвестиційних фондів і компаній. Мета таких установ – акумуляція венчурного капіталу і венчурне фінансування і кредитування спеціалізованих ризикових фірм (вен чурів).
Венчурне підприємництво в усіх розвинутих державах користується багатосторонньою підтримкою як з боку державної влади і місцевих органів влади, так і з боку крупних національних і транснаціональних компаній.
Так, в США діє закон про розвиток новаторських досліджень для малого бізнесу, у відповідності з яким усі відомства федеральної влади зобов’язані частину інвестицій (1,25%) резервувати для надання субсидій і замовлень малому венчурному бізнесу.
Венчурний капітал США традиційно спрямований у нові технологічні компанії. Наприклад, „Compogue” і „Apple” – у розвиток персональних комп’ютерів, „Intel” – мікропроцесорів і т.д. В цілому, у США венчурний капітал інвестує такі галузі: інформаційні технології – 46%, медицину – 44%, торгівлю – 7%.
Венчурний капітал в Європі спрямовується переважно у традиційні галузі, в середньо- і низькотехнологічні фірми.
Венчурні фонди Європи спрямовують свій капітал в такі галузі: виробництво товарів народного споживання – 18,3%, виробництво промислової продукції – 18,4%, інформаційні технології – 15,5%, фінансові послуги – 6,3%.
В Україні потреба у венчурному капіталі дуже велика, адже головною перешкодою розвитку інноваційної діяльності є, насамперед, брак фінансових ресурсів.
Розвиток венчурного бізнесу в Україні розпочався у 1992 році зі створення Фонду „Україна” з початковим капіталом 22,5 млн. долл. США. Більша частина капіталу була внесена такими організаціями, як ЄБРР, МФК, Банк Бостона та ін.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України в 1992 році було створено Державний інноваційний фонд, джерелом формування якого були відрахування в розмірі 1% від обсягу реалізації робіт чи валового доходу підприємств. Від початку діяльності Фонду було профінансовано 1852 проекти на загальну суму 698 млн. грн. В грудні 1999 року Держіннофонд було ліквідовано.
У 1994 році на українському рикну з’явився Фонд підтримки підприємництва в нових незалежних державах Western Nis Enterprise Fund з початковим капіталом у 150 млн. долл. США, наданим урядом США.
В цілому, в Україні венчурне підприємництво не отримало достатнього розвитку. У більшості випадків пріоритетними галузями для інвестування венчурними фондами в Україні є: переробка сільськогосподарської продукції, виробництво й переробка продуктів харчування; виготовлення запасних частин для автомобілів.
Низька активність венчурних фондів пов’язана з низкою причин: триває реструктуризація економіки, простежується нерозуміння сутності венчурного капіталу не лише серед підприємців, а й банківських спеціалістів та консалтингових фірм, брак прозорості і відкритості у бізнесі та інформації; нерозвиненість інфраструктури венчурного капіталу.
Для успішного функціонування венчурного капіталу необхідні такі умови:
- наявність капіталу, який формується з різних джерел (фінансових ресурсів великих корпорацій, банків, індивідуальних вкладників, пенсійних та благодійних фондів, страхових компаній тощо);
- високі стандарти щодо прозорості роботи фірм та інформації, які висувають інвестори;
- законодавча база, яка сприяє венчурному інвестуванню;
- розвиток та стимулювання підприємництва, що дасть можливість збільшити кількість фірм, в які можна інвестувати венчурний капітал і зменшити ризик;
- наявність кваліфікованих спеціалістів з управління венчурним капіталом;
- механізм забезпечення ліквідності, прикладом якого є продаж акцій на фондовій біржі або продаж частки в акціонерному капіталі.
Крім того, для успішного функціонування венчурного капіталу необхідна значна інфраструктура: численні інвестиційні компанії, аудиторські і еккаутингові фірми, фондові та науково-технічні біржі, інжинірингово-консалтингові фірми, бізнес-центри, інкубатори, агентства з набору висококваліфікованого персоналу тощо.