Тема 9. Технологія управління адаптивним функціонуванням організму спортсмена

1. Оптимізація застосування умов саморегуляції, самонавчання, самотренування.

2. Викладач спорту, його професійна підготовленість. Вимоги до особистості тренера. Взаємовідносини викладача спорту з учнями-спортсменами.

3. Педагогічна майстерність тренера. Дисципліна та педагогічний такт. Самооцінка тренера. Структура творчої діяльності тренера.

4. Моделювання різних умов діяльності, аналіз функціональних етанів та запам'ятовування найбільш сприятливих для реалізації функціональних можливостей.

5. Побудова функціональної техніко-тактичної моделі поведінки спортсмена в змаганнях.

6. Вимоги до показників, які використовуються в контролі. Види контролю.

7. Контроль основних сторін підготовленості. Контроль змагальної діяльності. Контроль тренувальних та змагальних навантажень. Контроль та управління.

8. Самоконтроль, самокоректування траєкторії поведінки спортсмен на в тренувальних заняттях та змаганнях.

9. Зв'язок прогнозування з управлінням.

10. Загальні положення моделювання в спорті.

11. Прогнозування та моделювання змагальної діяльності та підготовленості в залежності від індивідуальних особливостей спортсменів, як основа об’єктивізації управління процесом спортивного тренування.

12. Роль та ефективність педагогічних дій тренера.

13. Передзмагальна розминка, її роль в регуляції передстартового стану.

14. Метод екстраполяції-розповсюдження висновків, одержаних з спостережень за однією час­тиною якого-небуть явища на інші його частини. Екстраполяція в комплексі з методом моделювання та експертних оцінок.

15. Види прогнозування: короткотермінове, середньотермінове, довготермінове, зверхдовгострокове.

16. Моделювання як науково-практичний метод. Моделі як аналоги досліджуваних об'єктів. Використання моделей для узагальнення емпіричного знання. Вплив моделей на впровадження результатів експериментальних наукових робіт в практику спорту. Дві групи моделей:

1) Моделі, які характеризують структуру змагальної діяльності різні сторони підготовленості спортсмена, морфофункціональні моделі, які відображають морфологічні особливості організму та можливості окремих функціональних систем, що забезпечують до­сягнення заданого рівня спортивної майстерності.

2) Моделі, які відображають терміни (тривалість) та динаміку становлення спортивної майстерності і підготовленості в багато­річному плані, а також в межах тренувального року чи макроциклу;

17. моделі великих структурних утворень тренувального процесу (етапів багаторічної підготовки, макроциклів, періодів);

18. моделі тренувальних етапів, мезо- та мікроциклів; моделі тренувальних занять та їх частин; моделі окремих тренувальних вправ та їх комплексів.

19. Три рівні моделей: узагальнені, групові та індивідуальні.

Тема 10. Шляхи інтенсифікації та удосконалення фізичного виховання та системи підготовки спортсменів

1. Якісна фахова підготовка вчителя фізичної культури. Адаптування вимог навчальної приграми до конкретних умов регіону чи школи. Забезпечення об’єктивного своєчасного науково-педагогічного контролю, якості матеріально-технічної бази, достатності рухового режиму учнів, задіяння та активації позаурочних та позашкільних форм занять фізичними вправами, розробка програм домашніх завдань, самостійних занять фізичними вправами та профілактика травматизму та шкоди здоров’ю учнів. Фізична освіта та самоосвіта учнів з питань фізичної культури.

2. Напрямки удосконалення системи підготовки спортсменів:

3. Різний приріст об’єму тренувальної і змагальної діяльності.

4. Організація та досягнення найвищих досягнень на Олімпійських іграх за рахунок системи цілеспрямованої підготовки.

5. Розробки методики продовження періоду успішних виступів спортсменів на заключних етапах спортивної кар’єри.

6. Сувора відповідність системи тренування спортсмена високого класу вимогам вибраного для спеціалізації виду спорту.

7. Максимальна орієнтація на індивідуальні задатки і здібності кожного конкретного спортсмена при виборі спортивної спеціалізації, розробки всієї системи багаторічної підготовки, визначення раціональної структури змагальної діяльності.

8. Прагнення до суворозбалансованої системи тренувальних та змагальних навантажень, відпочинку, харчування, засобів відновлення, стимуляції працездатності і мобілізації функціональних резервів.

9. Відповідність системи підготовки до головних змагань географічним, кліматичним умовам місць, в яких планується їх проведення.

10. Розширення нетрадиційних засобів підготовки (використання приладів, обладнання і методичних прийомів, як дозволяють повніше розкрити функціональні резерви організму спортсмена; застосування тренажерів, які забезпечують спряжене удосконалення розвитку рухових якостей, фізичне і технічне удосконалення; проведення тренувань в умовах середньо- та високогір’я, які дозволяють інтенсифікувати процеси адаптації до факторів тренувальних впливів, підвищити ефективність безпосередньої підготовки до головних змагань).

11. Орієнтація всієї системи спортивних тренувань на досягнення оптимальної структури змагальної діяльності.

12. Удосконалення системи управління тренувальним процесом на основі об’єктивізації знань щодо структури змагальної діяльності і підготовленості з урахуванням як загальних закономірностей становлення спортивної майстерності в конкретному виді спорту, так і індивідуальних можливостей спортсменів.

13. Розширення, конкретизація і часткова перебудова знань і практичної діяльності по назві розділів спортивної підготовки (розвиток рухових якостей, планування навантаженні в різних структурних утвореннях, удосконалення складних елементів техніки, застосування ергогенних засобів та ін.) в напрямку забезпечення умов для профілактики спортивного травматизму.

14. Коректування низки положень як загальної теорії, так і конкретних методик підготовки спортсменів як резерв зменшення травматизму і підвищення якості процесу підготовки, продовження успішної кар’єри спортсмена.

15. Динамічність спортивної підготовки, її оперативна кореляція на основі постійного вивчення і врахування як загальних тенденцій розвитку Олімпійського спорту, так і особливостей розвитку конкретних його видів.

16. Педагогічні ідеї та наукові доробки в працях провідних вчених світу з питань теорії спорту (Озолін Н.Г., Платонов В.Н., Петровський В.В., Харре Д., Каунсінмен, Матвєєв Л.П., Верхошанський Ю.В., Заціорський В.М. та ін.)