Практичне заняття № 5

Тема: Морфеміка.

План

1. Основні поняття морфеміки: морфема – морф – аломорф.

2. Морфеми кореневі та афіксальні, типи афіксальних морфем.

3. Морфеми словотворчі та морфотворчі.

4. Правопис префіксів з – (із; зі); без - , роз - , через - , при - , пре - , прі - ;

5. Правопис суфіксів:

а) іменникові суфікси;

б) прикметникові та дієприкметникові суфіксі;

в) дієслівні суфікси.

Рекомендована література

1. Безпояско О. К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови. – К.: Наук. думка, 1987. – 212 с.

2. Водний Т. М. Словотвір дієслів в українській мові. – Львів: Вища шк., 1981. – 186с.

3. Горпинич В. О. Будова слова і словотвір. – К.: Рад. шк., 1977. – 118с.

4. Словотвір сучасної української літературної мови / Відп. ред. М. А. Жовтобрюх. – К.: Наук. думка, 1979. – 406 с.

Матеріали для підготовки до заняття

Морфема – мінімальна двостороння одиниця мови.

Наприклад, у слові рука виділяють дві морфеми рук – а: рук- звукосполучення, за яким закріплено значення, пов’язане з поняттям руки; а має план вираження звук [а] і план змісту – називний відмінок, однина , жіночий рід. Тож, обидві морфеми є мінімальними двосторонніми одиницями.

Усі морфеми виділяються шляхом порівняння слів за звучанням і значенням. Морфеми можуть мати матеріальне вираження і можуть його не мати:

Наприклад: вод визначаємо як форму жіночого роду в родовому відмінку множини, але матеріального показника в даному разі не маємо. Відсутність матеріального закінчення і вказує на ці значення. Морфема, яка не має матеріального вираження називається нульовою.

Морфема може варіюватися як у плані змісту, так в плані вираження. Наприклад: надписати і надіслати – над- і наді- має два формальних варіанти; а в словах надкусити і надбудувати має два змістових варіанти – додати і відняти. Варіанти морфеми називають аломорфами, або морфами. Вони є лінійними мовленнєвими одиницями.

У більшості випадків морфеми не збігаються зі складом слів.

Морфеми мають три основних типи значень: речове, дериваційне і реляційне.

Речове (лексичне) значення – це узагальнене відображення дійсності, виражене поняття. Так, морфема чит- (читати, читач, читальня) виражає значення “сприймати щось, зображене літерами”.

Дериваційне значення – значення, яке доповнює речове, конкретизує його. Морфема – ач у слові читач вказує на особу за дією (той, хто сприймає те, що зображене літерами). Дериваційне значення стосується лексики і граматики.

Реляційне значення – суто граматичне значення, яке вказує на відношення між словами в реченні. Наприклад: хлопчик читає книжку. Він дуже зацікавився цією книжкою. Тут морфеми -є, -у, -єю, -ою мають реляційне значення.

Морфеми поділяються на сегментні й несегментні.

Сегментні морфеми – морфеми, які виділяються шляхом сегментування (членування) лінійної одиниці – слова.

Сегментні поділяються на кореневі й афікси.

Корінь – сегментна частина, що є спільною для всіх споріднених слів. Він є центром слова, носієм речового (лексичного) значення, наявний й обов’язковий у кожному слові (слово може мати один і більше коренів у своєму складі). Наприклад: водогін, blackboard.

Афікс – службова морфема , прикріплена до кореня, яка виражає граматичне і словотвірне значення. Вони мають лексико-граматичне (дериваційне) значення (руч-к-а, ви-ручити), або власне граматичне, реляційне значення (рук-а, рук-ою, рук-и). Існують афікси які не мають реляційного та дериваційного значення (рук-о-ділля). Афікси мають значно абстрактніше значення, аніж корені, також кількісно обмежені, їх можна полічити.

Залежно вфд позиції щодо кореня афікси поділяються на префікси, постфікси, інтерфікси, інфікси, циркумфікси і транс фікси.

Префікси – афікс, що стоїть перед коренем. Префікси є в індоєвропейських, семіто-хімітських, кавказьких, австронезійських та інших мовах, відсутні – фіно-угорських, тюркських, монгольських, іранських та ін.

Постфікси – афікс, що стоїть після кореня. До постфіксів належать суфікси та флексії.

Суфікс – афікс, що стоїть між коренем слова і закінченням.

Флексія – афікс, що стоїть у кінці слова і виражає синтаксичні відношення між словами у словосполученні й реченні. Закінчення виражає реляційне граматичне значення й утворює різні форми слова. Її не можна усунути зі складу слова без руйнування його цільнооформленості: вік/но, чорн/ий.

Інтерфікси – афікс, що стоїть між двома коренями і служить для зв’язку цих коренів в одному складному слові: пар-о-плав, земл-е-роб, arbeit-s- tag “робочий зошит” нім.

Інфікси – афікс, вставлений у середину кореня. Наприклад: лат. Pimetum “фарба” – корінь (Pig), але “фарбувати”, з’являється нова буква Pi-n-go; англ.. stood стояв – sta-n-d стояти.

Циркумфікси (конфікс) – перерваний афікс, який охоплює з обох боків корінь. Приклади можна знайти в німецькій мові, при творенні форм пасивного дієприкметника

Трансфікси - перерваний афікс, вставлений у перерваний корінь, які наявні в арабській мові.

Несегментні морфеми – морфеми, які не можливо вичленити сегментуванням слова.

До них належать нульова морфема (можуть бути флексії вода – вод, суфікси киянин - киян, префікси болгарська мова) і суперсегментні морфеми (ті, розміщуються над морфемами – наголос, тон (мова тлінгіт – творення форм майбутнього часу – високий тон, низький – минулий)).

Із функціонального погляду афікси поділяються на формотворчі (служать для творення нових слів учи-тель) та словотворчі (служать для творення форм одного й того ж слова стіл – стол-а, стол-у).