Практичне заняття № 4

Тема: Фонетичні процеси характерні для української мови.

План

1. Позиційні зміни (кількісна та якісна редукція). Правопис ненаголошених [и], [е], [о].

а) явища протези в українській мові.

2.Комбінаторні зміни звуків.

а) акомодація;

б) асиміляція, типи асиміляції;

в) дисиміляція;

г) гаплологія;

д) діереза;

е) метатеза;

є) субституція;

3. Зміни у групах приголосних при збігу (правопис цьк, зьк, ськ, шк, ск, зк, ст)

4. Спрощення груп приголосних.

Рекомендована література

1. Жовтобрюх М. А., Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови. – К.: Вища шк., 1972. – 402 с.

2. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. – Київ – Одеса,1991,79 – 87.

3. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – С. 102- 111, 121 – 131, 133 – 150

4. Тоцька Н. І. Сучасна українська літературна мова: Фонетика, орфоепія, графіка, орфографія. – К.: Вища шк., 1981. – 183 с.

5. Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова. – К.: Літера, 2000. – С. 18 –80.

6. Ющук І. П. Українська мова. – К.: Либідь, 2004. – С. 59-148.

Матеріали для підготовки до заняття

Фонетичні процеси, що відбуваються при словозміні та словотворенні можна поділити на два основні типи: а) ті що є актуальними для сучасного стану мови (тобто ті, які виникають внаслідок дії сучасних фонетичних законів); б) ті, що виникли під впливом дії давніх фонетичних законів, які вже на даному етапі розвитку мови припинили свою дію і мова зберігає лише їх наслідки (рефлекси).

Спочатку розглянемо найхарактерніші для даного стану мови фонетичні явища. Серед цих явищ особливе місце належить асиміляції та дисиміляції .

Асиміляція – від латинського assimilatio “ уподібнення – це функціональний фонетичний процес уподібнення одного звука іншому в артикуляційному й акустичному відношеннях. Асиміляція завжди виникає між звуками однієї характеристики – між голосними і голосними чи між приголосними і приголосними. Асиміляція може бути повною чи частковою, контактною (суміжною) чи дистантною (на відстані), регресивною чи прогресивною (за напрямком). Найбільш характерною для сучасної української літературної мови є асиміляція приголосних, регресивна за напрямком, за ознаками способу творення, за участю голосу та шуму та за ознакою дзвінкість – глухість, твердість – м’якість. Наприклад:

1. Асиміляція за участю голосу і шуму, регресивна, “одзвінчення” –

Боротися – [ бород′←ба ] , вокзал[воґ←зал ]

2. Асиміляція за участю голосу і шуму, регресивна, “оглушення” спостерігається лише в обмеженій кількості слів, правопис яких вимагає особливої уваги –

[лех←ко – леген′ко], [н′ іх←т′і – н′ігот′], [во←ко – воген′ко], [к‛іх←т´і – к‛ігот′]

3. Регресивна асиміляція за способом творення у групах, коли під впливом наступного альвеолярного (шиплячого) змінюється попередній зубний (свистячий), наприклад :

[рош ←шити] з розшити, [рож←жарити] з розжарити;

4. Регресивна асиміляція, коли проривний і шиплячий (африкат чи щілинний) під впливом шиплячого і проривного змінюються на шиплячий:

[закв’ іччати] із заквітчати .

5. Асиміляція проривного і свистячого ( щілинного або африката ) – під впливом свистячго проривний змінюється на свистячий:

[зв’ідз ←си ] – звідси.

6. Досить поширеним явищем є регресивна асиміляція за м’якістю:

[куpз’н’а ]порівняйте із[ кузен’]

Така асиміляція найчастіше відбувається внаслідок впливу наступного м’якого приголосного на попередні передньоязикові тверді[ д, т, ], результат асиміляції на письмі не позначається.

Сучасна українська літературна мова фіксує лише наслідки старої прогресивної асиміляції, що відбувалася у різні періоди розвитку мови. Наприклад, наслідки подібної асиміляції мають слова бджола(із давньоруського бъчела) , наслідком прогресивної асиміляції є подвоєння у словах збіжжя, клоччя, суддя, рілля, галуззя, волосся, сіллю, ніччю, річчю, ллє, спросоння, навмання, зрання ( усі ці випадки фіксують складний фонетичний процес, коли поетапно діяла і прогресивна і регресивна асиміляція, в умовах прямого контакту давнього звука [j] після занепаду слабких редукованих, наслідком прогресивної асиміляції є поява м’якого звука [ c’] у сучасному прикметниковому суфіксі –ськ. Наслідки давньої прогресивної асиміляції знаходять відображення на письмі.

Дистантна асиміляція є рідкісним явищем для української мови, навть якщо розглядати мову у діахронічному зрізі. З певністю можна говорити про неї лише в окремих словах, наприклад, залізо, шипшина

Дисиміляція – від латинського dissimilis – несхожий, від dissimilatio – розподібнення, в якому подібний чи тотожний за артикуляційними особливостями звук замінюється іншим.

Для сучасної української мови характерне обмежене вживання дисиміляції. Ми частіше маємо справу із її наслідками, ніж із живим, характерним для сучасного стану мови явищем. Наприклад, наслідки дисиміляції спостерігаються у групі дієслів, де змінилися етимологічні [тт], [дт] на більш пізні звукові сполучення [ст] – процес відбувався під дією тенденції до висхідної звучності складу, мав місце у протоукраїнських, східнослов’янських говорах праслов’янської мови у період, який може датуватися серединою першого тисячоліття нашої ери. Цей давній фонетичний процес зберігають слова: плести, мести, нести, везти, прясти тощо. Тут фіксується дисиміляція за ознакою спосіб творення, коли попередній вибухових змінився на фрикативний.

До більш пізнього періоду належить дисиміляція, що відбулася у займенниках хто, що – із давньоруських форм къто, чьто . Вказана дисиміляція є наслідком занепаду редукованих у слабкій позиції.

Сучасна українська мова фіксує наслідки дистантної асиміляції у ряді слів: срібло, лицар.

З асимілятивно-дисимілятивними процесами пов’язані зміни при творенні прикметників вищого ступеня та похідних від них прислівників: вищий – високий, нижчий – низький, вужчий – вузький тощо.

Серед явищ, пов’язаних із впливом дисиміляції на сучасному етапі розвитку мови можна назвати непослідовну зміну звукосполучення [чн] на [шн] у ряді слів, наприклад, молочний, молочник [мо/лошний, мо/лошник], яке може скоріше розглядатися як допустиме відхилення від норм сучасної української літературної мови ніж як обов’язкова тенденція. У ряді слів фіксуються наслідки цієї дисиміляції (хоча вона відбувається непослідовно): рушник, мірошник, соняшник, рушниця, але річниця, підручник тощо.

Схема характеристики асиміляції звуків:

а) за напрямком (прогресивна, регресивна, взаємна);

б) за суміжністю (контактна, дистантна);

в) за повнотою (повна, часткова);

г) за характером (за місцем творення, за способом творення, за твердістю, за м’якістю, за дзвінкістю, за глухістю);

д) закріплена чи не закріплена на письмі.

Схема характеристики дисиміляції звуків:

а) за напрямком (прогресивна, регресивна);

б) за суміжністю (контактна, дистантна);

в) за характером (за місцем творення, за способом творення);

г) закріплена чи не закріплена на письмі.