Практичне заняття № 19

Тема: Стилістика сучасної української мови.

План

1. Стилі сучасної української мови та їх характеристика.

2. Лексичні засоби стилістики.

3. Морфологічні засоби стилістики.

4. Стилістичний синтаксис.

Рекомендована література

1. Волох О. Т. Сучасна українська літературна мова. – К.: Вища шк., 1986..

2. Грищенко А. П., Мацько Л. І., Плющ М. Я. Сучасна українська літературна мова. – К.: Вища шк., 1997.

3. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. – К.: Вища шк., 1987. – 349с..

4. Пономарів О. . стилістика сучасної української мови: підручник. – К.: Либідь, 1993. – 248с.

5. Українська ділова мова: практичний посібник на щодень / За ред. М. Д. Гінзбурга.– Х.: Торсінг, 2003.– 592 с.

6. Ющук І. П. Українська мова. – К.: Либідь, 2004.

Матеріали для підготовки до заняття

Стилістика співвідноситься з усіма розділами мови – фонетикою, лексикою, морфологією і синтаксисом, оскільки вона розглядає особливості вживання мовних одиниць у тих чи інших мовленнєвих умовах.

Стиль – явище об`єктивної дійсності. Це слово часто вживається якзвичайна назва. Порівняйте: стиль керівництва, стиль виховання, плавати стилем брас, одягатися в сучасному стилі та ін. Часто в мовленні словостиль використовується у виразах, близьких до термінологічних: газетний стиль, офіційний стиль, високий стиль тощо. Така різноманітність значень – термінологічних і нетермінологічних –у слова стиль робить його складним, а водночас цікавим для тлумачення і розуміння.

Питання характеристики стилю мовлення невід’ємне від визначення стилістики, яка узагальнює в собі риси всіх стилів мови. Оскільки стиль розглядається як спосіб функціонування мовних явищ, то вживають термін “стиль мовлення”. Розрізнення стилів залежить від основних функцій мови– спілкування, повідомлення і діяння, впливу. Так, наприклад, функція наукового стилю виражається в повідомленні, розмовного – у спілкуванні, а публіцистичного – в діянні, впливі на членів мовного колективу. Стиль мовлення – це своєрідна сукупність мовних засобів, що свідомо використовується мовцем за певних умов спілкування

У сучасній українській мові розрізняють такі стилі:

Розмовно – побутовий стиль перш за все використовується у побуті, в усному спілкуванні.

Для розмовно- побутового стилю характерне:

широке використання загальновживаних слів;

вживання слів з суфіксами пестливості, зневаги чи згрубілості;

вживання простих речень, звертань та ін.

Розмовно-побутові діалоги складаються з реплік і нерідко супроводжуються мімікою, жестами, часто бувають емоційно забарвленими.

Зразок розмовно- побутового стилю

Пішли горі селом. Батько нічого і Гриць нічого. Аж прийшли перед просторий старий будинок під соломою, з комином наверха. До того будинку йшло багато хлопців, таких як Гриць, або й більших. Поза будинком по городі ходив пан у камізельці.

Грицю!- сказав батько.

Га!- сказав Гриць.

Видиш оту хату?

Видзу.

Пам’ятай собі, се школа.

Ба,- сказав Гриць.

Сюди будеш ходити вчитися.

Ба,- сказав Гриць. (І.Франко)

Художній стиль – це переважно стиль художньої літератури, де слово не тільки щось називає, а ще й часто, будучи художнім засобом, є знаряддям естетичного впливу на читача чи слухача.

Зразок художнього стилю

Жили собі дід та баба. Вже й старі стали, а дітей нема. Журяться дід та баба: "Хто нашої й смерті догляне, що в нас дітей нема?"

От баба й просить діда:

- Поїдь, діду, в ліс, вирубай там мені деревинку, та зробимо колисочку, то я положу деревинку в колисочку та й буду колихати; от буде мені хоч забавка! (Нар.тв.)

Офіційно- діловий стиль вживається в указах, резолюціях, текстах законів, заяв, постанов та інших офіційних документах.

Особливості офіційно- ділового стиля:

кожний документ має усталений зразок;

слова вживаються виключно в прямому значенні;

перважають слова- терміни, пов'язані з діловодством;

відсутні художні засоби, пестливі та згрубілі слова, питальні, неповні і незакінчені речення.

Зразок офіційно- ділового стилю

Стаття 383. Порядок розглядання касаційною інстанцією приватних скарг та протестів.

Приватні скарги та протести розглядаються в такому ж порядку, як і касаційні скарги та протести.

Науковий стиль існує у двох формах:

писемній (підручники, дослідження, дисертації, наукові праці);

усній (повідомлення, наукова доповідь та ін.).

Для наукового стилю характерні:

вживання слів у прямому значенні;

стрункість викладу думки;

логічна побудованість;

наявність специфічних термінів;

широке використання складних речень, зокрема складнорідрядних з чітким логічним зв’язком між компонентами.

Зразком наукового стилю є формулювання різноманітних теорем, хімічних та фізичних законів, визначення термінів, різноманітні довідкові тексти тощо.

Зразок наукового стилю

Податки – одна з найважливіших фінансових категорій. Історично це найдавніша форма фінансових відношень між державою та членами суспільства.

Саме виникнення держави призвело до появи платежів і внесків до державної казни для фінансового забезпечення виконання державою її функцій.

Основою всієї господарчо-фінансової діяльності підприємства є отримання прибутку.

Прибуток – це економічна категорія госпрозрахункового підприємства та його структурних одиниць. Він є самим головним джерелом обов’язкових відрахувань у бюджет, джерелом формування фондів підприємства, його госпрозрахункових одиниць.

Публіцистичний стиль також має дві форми:

писемна (статті, фейлетони, нариси);

усна (публічні виступи).

Для публіцистичного стилю характерне широке вживання суспільно- політичних термінів (закон, перспектива, держава та ін.).

Зразок публіцистичного стилю

Результати загальнонаціонального соціального дослідження "Земельна реформа”, проведеного Центром соціальних експертиз Інституту соціології Національної академії наук, були несподіваними.

При досить консервативній суспільній свідомості (всього 20 відсотків селян хочуть господарювати на своїй землі) кількість прихильників земельної реформи з позаторішніх 22 відсотків зросла до 38 у минулому році.

Морфологічні засоби стилістики менш виразні, бо вони виявляються на більшій площині тексту, ніж слово, крім того, вони багато значніші за слово (переважну більшість їх ми сприймаємо як нейтральні засоби мови).

Синонімічні форми з’являються в мові з ряду причин: у зв’язку з внутрішніми процесами розвитку мови; внаслідок взаємодії усного й писемного, книжного й розмовного мовлення; через наявність різних функціональних стилів, а також виходячи з потреби вираження відмінних один від одного значеннєвих та емоційно-експресивних відтінків.

Функціональні стилі використовують значну кількість спільних для всіх них граматичних явищ, але в зв’язку з неоднаковими настановами окремі стилі можуть не використовувати деяких морфологічних явищ зовсім або використовувати їх частіше, ніж інші стилі, а також надавати специфічного значення окремим з них.

Кожна частина мови у своєму історичному розвитку пройшла випробування та схвалення в текстах, у різноманітних висловлюваннях і на цьому шляху втратила вузькі за своїми властивостями форми або абсолютно-синонімічні варіанти і зберегла ті, що були функціонально спроможні.

Пропонуємо до розгляду окремі стилістичні засоби морфології, зокрема категорії роду та числа іменників.

Категорія роду іменників неоднаково виявляє себе в різних функціональних стилях. В офіційно-діловому мовленні перевага віддається формам чоловічого роду, навіть коли є жіночі відповідники в загальнонародній мові. Адже в діловому спілкуванні підкреслюється не стать людини, а її службове й соціальне становище: лаборант Ганна Петренко, аспірант Марія Ковальчук, лікар Олена Мазепа, хоч є цілком літературні відповідники лаборантка, аспірантка, лікарка. Форми з –ка слід уживати в художньому, публіцистичному і, безперечно, в розмовному мовленні. Проте деякі іменники жіночого роду із цим суфіксом не відповідають нормі літературної мови: завучка, фізичка, математичка, керівника, поетка тощо. Вони також належать до сфери розмовної мови. Наприклад: „Окрім що медичка, вона ще ж і поетка в нас, сама пісню склала!” (О.Гончар); “Виявилось, що вони обидві – початкуючі літератки!” (В. Врублевська); “Дзвінок задзеленчав, ледве я кинув на парту портфель, а класна керівничка уже шикувала нас та вела на лінійку старшокласників” (В.Дрозд).

Стилістично зниженими є назви осіб жіночої статі, утворені за допомогою суфіксів-их(а), -ш(а): сторожиха, ткачиха, двірничих, дячиха, білетерша, бригадирша, дикторша. Ці іменники використовуються тільки в розмовно-просторічному мовленні. Обмежене вживання утворень із суфіксами -их(а), -ш(а) зумовлене також тим, що ці форми означають посаду жінки або назву дружини за чоловіком, а двозначність слів може призвести до змістової неясності: “Одне слово, поїхали голова з головихою “Побєдою” з Сокальського району в місто Горький до мами на пироги...” (О. Вишня); “Ви не уявляєте собі нашої вчительші” (І. Микитенко); “Меркурій Юхимович ще щось хотів сказати, теж про царство муз, але в цей час увійшла сторожиха...” (М. Стельмах).

У розмовно-побутовому мовленні поширені власні назви із суфіксом-их, утворені від чоловічих імен і прізвищ, на означення дружини: “Семениха сиділа під вікном на лаві” (Л. Мартович); “Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана, куди її взяли дівкою” (І. Нечуй-Левицький). У літературному мовленні слід уникати вживання подібних слів, оскільки, на думку С. І. Дорошенка, вони “несуть в собі відтінок зневажливості”

Певні стилістичні функції пов’язані з іменниками „спільного” роду, які визначаються щодо цієї категорії в контексті. Це переважно іменники на -а, що виступають як слова чоловічого і жіночого роду залежно від статі особи, яку вони називають: “Десятки разів я обіцяв цьому бідоласі Корецькому завітати до нього в гості і завжди підводив” (Ю. Прокопенко); “Де вона тепер, бідолаха? – задумався Григорій” (М. Стельмах); “Узяв та посватав таку ж сироту, як і сам – Мотрю, що служила у тому ж таки дворі за доярку” (М. Левицький); „А цього сироту, Левка, узявши на свої руки, [Горпина] кріпко жалувала...” (Г. Квітка-Основ’яненко).

Частина іменників „спільного” роду є нейтральними назвами (листоноша, сирота), деякі характеризуються позитивно-співчутливими відтінками (бідолаха, трудяга), але більшість має негативне забарвлення: базіка, волоцюга, зайда, приблуда, нечупара, причепа, плакса тощо.

До іменників подвійного роду належать і деякі назви осіб на -о: агакало (ч. і с.), доробало (ч. і с.), ледащо (ч. і с.), базікало (ч. і ж.), сонько (ч. і ж.), чванько (ч. і ж.). У формі середнього роду іменники вживаються стосовно осіб двох статей: він (вона) – велике ледащо, страшенне доробало. Іменники спільного роду використовуються в розмовно-побутовому мовленні.

Як слова жіночого і середнього роду функціонують назви осіб жіночої статі, утворені за допомогою суфікса -ищ(е) на означення згрубілості: така (таке) бабище, відьмище, дівчище, свекрушище. Ці іменники також належать до стилістично зниженої лексики, вживаної у розмовному стилі.

Найабстрактніший за своїм граматичним значенням і лексичним наповненням середній рід. Тому він дуже часто використовується в науковій мові. У науковому стилі граматична категорія роду виявляється в настільки унормованому вигляді, що не припускає варіантних форм, уживання яких спричинює появу непотрібних у цьому випадку відтінків. Це зумовлюється призначенням даного стилю і становить одну з його характерних рис.

Взаємозамінюючи форми роду, можемо створити пестливо-голубливий тон, відтінок пошани, милування; виявити співчутливе, прихильне або навпаки – негативне, зневажливе ставлення, захоплення чи осуд: “Дівча дивилося мені через хвилину серйозно в очі. Опісля глипнуло скоро на матір і, закопиливши спідню губку, сказало:

 - Ти не смієш мені розказувати, розумієш?..” (О. Кобилянська).

Категорія числа. Граматична категорія числа, яка властива всім відмінюваним частинам мови, має багато різновидів і відтінків, у яких відображаються і реальні значення кількості предметів, явищ, і способи їх кількісного групування, і відношення дії до кількості суб’єктів і об’єктів тощо.

Для офіційно-ділового стилю характерна нормативність морфологічних засобів. Тут широко використовуються іменники, вживані лише в однині (прогрес, скасування, поліпшення) або лише в множині (кадри, ресурси, фінанси).

У науковому і діловому стилях заміна множини одниною і навпаки – однини множиною в іменниках як стилістичний прийом звичайно не використовується. Якщо така заміна і має місце, то це призводить до створення термінів. Так, множина іменників, що позначають масу, матеріал, вживається в науково-технічних та в ділових текстах для позначення сукупності різних сортів якоїсь речовини. Такі назви мають термінологічний характер і набувають специфічного стилістичного забарвлення, пов’язаного з їх належністю до названих стилів, наприклад: “Сірчиста кислота двоосновна і утворює два ряди солей – середні і кислі солі” (підручник).

Форми однини у зв’язку з наявністю у них не тільки одиничного, але й загального (родового) значення часто вживаються для позначення найхарактерніших ознак цілого класу предметів без виділення поодиноких предметів, що входять до цього класу: „Під впливом зовнішніх причин атом може перейти в інший стан, який має більшу енергію і звичайно є нестійким” (журн.)

Використовується множина і для позначення суспільного стану, професії тощо: “- Твій куди поступив, Гордію? – На художників. – А твій, Хомо? – А мій в агрономи б’є” (Григорій Тютюнник); “Батьки його були, правда, міщани, але їм і на думку не спадало глузувати з рідної мови. А синок – вийшов у пани” (П. Панч).

Множина власних назв, які звичайно вживаються лише в однині, використовується: для позначення типу людей, схожих на якусь історичну особу або літературного героя: „Російський песимізм породжував класичні гімназії, що з них виходили Рудіни – високовчені і безпорадні в практичному житті” (М. Хвильовий); „При майстрах якось легше. Вони – як Атланти” (Л. Костенко); „А що ж буде? Пісні роботів? Стінопис електронних Рафаелів?” (О. Гончар);

Де б’ють вітри нової ери,

До сонця зводиться дитя.

І хай завидують Гомери

Твоєму епосу життя...

(А. Маланюк)

Слід зазначити, що власні імена у множині називають не осіб, а позначають ті чи інші риси осіб, виражають їх типові ознаки: “Здається, що наш люд має в собі багато сили, щоб родити Шевченків, Федьковичів і Франків” (В. Стефаник). Коли ж уживається у множині прізвище відомого поета чи письменника, то розширення семантики власної назви ґрунтується на культивованих ним темах, жанрах, мотивах тощо, напр.:

Красу описувать жіночу поготів, -

Шкода і думати!

Нащо вже романісти,

Старі Тургенєви, не жалуючи слів,

Малюють і ходу, і коси променисті,

І ніжки точені, і соболиних брів

Хвилясті лінії, очей свічки паристі.

(М. Рильський)

Власні імена у формі множини можуть використовуватись як прийом вираження осуду, презирства, зневаги, так і піднесеності, урочистості: “Давайте нам літературу. Давайте Байронів, Шекспирів, Гете!” (М. Коцюбинський);

І на полі в нас не з обжинками

Будем далі трощити камінь,

Щоб росло воно Українками,

І Тарасами, і Франками.

 (А. Малишко)

1) для позначення угрупувань, пов’язаних родинними стосунками: “Уперше вона [Оксана] побачила його в своїх сусідів Гримичів, де зібралися на раду хлібороби з присілка“ (М. Стельмах); “Баглаї – вихідці з такого роду“ (О. Гончар).

2) в окремих випадках зміна числової ознаки спричиняє перехід власних імен до класу загальних назв, наприклад: “Отих гітлерів, антонесок, отих міністрів, яким не сидиться без воєн... Я закував би їх у ланцюги і водив би...“ (О. Гончар); “Шукали її [утопії] гуманісти великі, палкі донкіхоти усіх земель, художники, будівничі, музики, творці незрівнянних канцон і газель…” (М.  Драй-Хмара). До речі, ім’я героя Сервантеса давно стало символом, що позначає наївних мрійників, які безплідно борються за нездійсненні ідеали. М. Драй-Хмара, частково повертаючи первісне значення даному образу, надає йому, на думку М. Кудряшової, високого, урочистого звучання: донкіхоти – творчі особистості, які шукають прекрасне та ідеальне в житті.

Географічним назвам у формі множини притаманне узагальнене значення, що вирізняється яскравою експресивністю: “Мов святодійний, сизий дим кадил померклої у забутті Еллади, розтанули усі палкі принади Суматр, Цейлонів, Конго і Антіл” (В. Бобринський);

Хай мовчать Америки  й Росії,

Коли я з тобою говорю.

(В. Симоненко)

Множина іменників може використовуватись замість однини. “Гіперболічна” множина служить для експресивної (здебільшого негативної) вказівки на одиничність предмета. Таке вживання множини обмежене розмовним і художнім мовленням: “Остогидло мені вже оце госпітальне ліжко, оці процедури та режими” (О. Гончар); “Ти забула, що є в світі жіночі принади – Перманенти, манікюри, духи та помади” (П. Глазовий).

Серед способів реалізації категорії числа, які можуть мати стилістичне забарвлення, Н. Д. Бабич вказує на такі:

1) повторення форм називного відмінка на означення надмірно великої кількості, масовості, розташування на великому просторі. Найчастіше повторюються форми множини; іменники ж зі значенням простору можуть вживатися в цих випадках і в формах однини. Наприклад: “І поле, поле аж за виднокруг. Здається, ніби нічого у світі нема, окрім цього безмежного простору, цієї зелені...”;

Запалали огні за долиною синьою неба,

Самольоти гудуть, бо на захід фронти і фронти…

(А. Малишко)

2) повторення форм родового відмінка на означення великої кількості. З таким значенням найчастіше вживається повтори форм множини, але також і форми однини, коли ними визначається сукупність матеріалів, предметів тощо. Наприклад: “А вишень, вишень визрівало рясно! Цього року весна була добра до усього живого...”;

Завдання для аудиторної роботи

Завдання 1.

Перепишіть, розставляючи пропущені розділові знаки. Вставте, де потрібно, пропущені букви, апостроф, розкрийте дужки. З’суйте до якого стилю належать уривки.

І. (У,в) духовному жи...і західного суспіль...ства філософія разом із мистецтвом та наукою почала шукати шляхи подола...я кризових ситуацій прагнула стати духовною опорою для людини. У зв...язку з цим на перший план виходять... пита...я про роль і місце і...аціонального на тлі вияву людс...ких пристрастей.

Філософія ХХ столі...я ро...глядає жи...єві явища в їхній мінливості (і,й) суперечливості. Об...єктом дослідже...я обирає...я людина з її радощами сподіваннями прикрощами смутком людина що відчуває себе знеособленим і пригніченим уламком тогочасного суспільства. Протягом усього столі...я значний інтерес інтелігенції викликали філософс...кі пошуки а саме психоаналітична теорія З. Фрейда. Він розглядав людину як поєднання тр...ох елементів природне “я” носій плотс...ких бажань підсвідомість раціоналістичне “я” свідомість моральне “я” надсвідомість. Між усіма цими елементами на думку ученого йде постійна боро...ба жертвою якої є людина.

ІІ. Криза суспіль...ної свідомості що ясно означилася вже на початку 80-х років поставила під сумнів верховенство загал...ного над особистим оскільки творений десятиліт...ями образ світу спосіб його сприйман....я й тлумачен...я виявився ро...ламаним ущербним хоча і (й) утверджувався як універсал...ний. Світоглядний моноліт розвалився на очах його апологетів і опонентів підважуючи основи детермінованості мистецтва.

Ця кардинал...на проблема відбита в центральних творах “чорнобил...с...кого циклу”. Так Б. Олійник у поемі “Сім» спробував іще раз потвердити морал...ну цілісніст... й(і) доцільність нашого історичного поступу майстерно матеріалізуючи привид радянс...кої духовної монолітності. Не дивно, що “істина для всіх” обернулася ортодоксаль­ною вірою для себе котру всі пови...ні прийняти як відповідь на головні питан...я бут...я. Марність пошуку остаточних формул цього “філософського каменя” соц...реалістичної естетики з усією разючістю відчув і передав у поемі “Чорнобил...с...ка мадон...а” І. Драч: “Я заздрю тим, у кого є слова. Немає в мене слів, розстріляні до слова...”

ІІІ. У генетичному методі взаємозв’язаними є два аспекти: ретроспекція і проспекція. Ретроспективний погляд, з’ясовуючи походження літературного явища, його джерела, не раз перетворює генеалогічне дослідження на своєрідну археологію; проспективний погляд висвітлює еволюційні лінії, оперуючи поняттями традицій та новаторства.

Різновидом генетичного методу є контактологічний метод, зосереджений на вивченні безпосередніх зв’язків між переважно синхронними явищами. Між літературні контакти (зв’язки) належать до сфери міжлітературної взаємодії (комунікації), і під ними мають на увазі як односторонню дію адресанта на сприймача, різноманітні форми сприймання інонаціональних літературних явищ, так і двосторонні міжнародні літературні взаємини. Контактологічна методологія, запропонована Т. Бенфеєм, оперує такими категоріями: вплив, запозичення, міграція, рецепція тощо.

Контактні зв’язки виникають внаслідок налагодження процесу одно- чи двосторонніх стосунків, і бувають синхронними (Пушкін – Міцкевич) і несинхронними (звернення Лесі Українки до біблійних джерел). Часто виникають незалежно від генетичної спорідненості, хоча генетичні зв’язки завжди ґрунтуються на контактних – безпосередніх (Байронізм Лермонтова виник внаслідок ознайомлення з творчістю Байрона) опосередкованих (численні автори рманів вальтероскоттівського типу не обов’язково читали “Айвенго” та інші) – їх захопила течія “скоттизму”, внаслідок чого виникла збірка “Зів’яле листя” Франка.

Завдання 1.

Перекладіть текст, з’ясуйте до якого стилю він належить. Доведіть.

Поверьте в себя и в свою мечту! Никогда не расставайтесь со своей мечтой, и вы увидите, какие удивительные, даже волшебные вещи начнут происходить в действительности. Теперь начинайте облекать свою мечту в слова, записывая, что надо сделать для претворения замысла в жизнь. Это трудно, очень трудно. Но изложить мечту на бумаге – значит сделать первый шаг к ее осуществлению. Назначьте предельный срок осуществления своих целей.

Разработайте максимально подробный план своего бизнеса. А теперь подумайте, что явится ключом к успеху? Большинство людей обычно отвечает; решимость, ум, высокая технология и т.п. Да, да, да – все это абсолютно верно, но не главное. Самое важное, что необходимо вашему бизнесу, – это клиенты, покупатели. До Форда был человек, обладавший замечательными качествами: умный, изобретательный, предприимчивый и т.п. Он вложил все свои средства в создание совершеннейшего экипажа, считая, что двигателем всегда будут лошади. Видимо, он плохо “принюхивался” к рынку. И когда однажды на улице он впервые увидел “самобеглую коляску”, то понял: он – банкрот... Сколь бы умны вы не были, рынок всегда умнее. Его нельзя пере­хитрить. Поэтому наиболее важная черта, которую надо в себе развить, – это бессмертный принцип “клиент всегда прав”. Надо быть на поводу у клиента, а не у товара, знать клиентов настолько хорошо, чтобы предвидеть то, в чем они завтра будут нуждаться, не жалеть времени на встречи с клиентами и подробные опросы. Это может быть достаточно неприятным. Ведь клиент может ответить “нет”, и это сделает вас несчастливым. Когда вы изучите клиента так хорошо, что сможете даже предугадывать его нужды, – вот тогда у вас поселится успех. Если же вы не верите в это, – вы “мертвы” для бизнеса еще до того, как сделаете первый шаг, вы обречены на провал.

ДОДАТОК ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ