Завдання для аудиторної роботи

Завдання 1.

Спішить речення. Виділіть застарілі слова та неологізми.

На Джерисі була спідниця з темної пістрі та сорочка з темного полотна; в неї була голова заверчена наміткою. Намітка світилась, і через неї було видно високий очіпок з червоними лапатими квітками на жовто-гарячому полі. (Н.-Лев.) А невістка змотала починки, полічила чисниці та пасма, скинула півміток з мотовила й сховала в свою скриню. (Н.-Лев.). Спасибі, отче! Та не гоже нам скарби ловесні дешево цінити. За книгу цю звели твоїм генцям ще вісімдесят гривен заплатити. (Коч.). Воскресни, мамо! І вернися в світлицю-хакту; опочий, бо ти аж надто вже втомилась, гріціхи синовні несучи. Спочивши, скорбная, скеажи, прорци своїм лукавим гадам, що пропадуть вони, лихі... (Шевч.). Мчить – ще при сонці – загін амфібій. (Гонч.). Вічно юною, незникною усмішкою всміхається зі стіни Мамай... (Гонч.). “Не можу. Мій бетеер на таку бистрінь не розрахований”, – вівдповів солдат офіційним тоном. (Гонч). І густо – джмелиним роєм гучнів в огудинні- натинні вітер. (А. Мойсеєнко.).

Завдання 2.

Спішить речення. Знайдіть у них діалекті слова, підкресліть їх.

Ще буду мати час до справляння строїв. Потім якесь пацання чимось плесковатим, наче хто хустя прав. А ось, певне, вона у цьому пуделючку. То солі нам тра купити, то запалок. (З творів Л.Українки). Рівна, укатана возами, і зрідка й машинами бруківка йшла собі далі, широкою биндою вихоелювалася на пагорбі. І пахло, пахло. Грибами, позьомками, старим листям, квітками. (З творів М.Олійника).

Практичне заняття № 10

Тема: Іменник.

План

1. Визначення іменника та загально характеристична лексико – граматичних категорій іменника.

2. Поняття: істота – неістота; збірні й одиничні іменники (сингулятиви); іменники власні й загальні назви; абстрактні й конкретні;

3. Система відмінників в українській мові;

4. Поділ іменників на відміни;

а) словозміна іменників І відміни (тверда, м’яка й мішана групи);

б) словозміна іменників ІІ відміни (поділ іменників на групи). Особливості правопису відмінкових закінчень іменників ІІ відміни чоловічого роду в родовому відмінку однини;

в) словозміна іменників ІІІ відміни; правопис відмінкових закінчень іменників ІІІ відміни в орудному відмінку однини;

г) словозміна іменників ІV відміни.

5. Синтаксичні функції іменника.

Рекомендована література

1. Грищенко А. П., Мацько Л. І., Плющ М. Я. Сучасна українська літературна мова. – К.: Вища шк., 1997.

2. Курс сучасної української літературної мови. – Т. 1. Вступ. 2. Лексика. 3. Фонетика. 4. Морфологія. 5. Наголос / За ред. Л. А. Булаховського. – К.: Вища шк., 1951.

3. Жовтобрюх М. А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. Ч. I. – Рад. шк., 1965.

Матеріали для підготовки до заняття

Правопис і та и в закінченнях іменників

У написанні закінчень іменників найчастіше можуть сплутуватися голосні і та и.

Існують такі закономірності їх написання.

У закінченнях -ів, -ові, -еві завжди пишеться і незалежно від відміни чи групи іменника: батько – батькові, батьків; кущ – кущеві, кущів.

У закінченні -ами також незалежно від відміни чи групи іменника завжди пишеться -и: батько – батьками; кущ – кущами; сіль – солями.

У давальному і місцевому відмінках однини в іменниках усіх відмін і груп можливе лише закінчення -і (а не -и), причому г, к, х перед і чергуються із з, ц, с: нога – нозі, на нозі; рука – руці, на руці; муха – мусі, на мусі; ріг –- на розі; око – в оці; піч – печі; ім’я – імені, в імені.

В іменниках м'якої та мішаної груп І і ІІ відмін, в усіх іменниках ІІІ відміни та в іменниках ІV відміни з суфіксом -ен- буває лише закінчення -і (а не -и): день – дні, плащ – плащі, ніч – ночі, круча – кручі.

В іменниках твердої групи І і ІІ відмін та іменниках ІV відміни з суфіксом -ат- у родовому відмінку однини та називному множини буває лише закінчення -и (а не -і): стіл- столи, стіна- стіни, немовля- немовляти.

Як виняток – декілька іменників твердої групи ІІ відміни, які в називному множини мають закінчення -і: хабарі, комарі, пазурі, снігурі, звірі, друзі (хоч це іменники твердої групи), вуса (і вуси), вівса, хліба (і хліби з іншим значенням).

Правопис о та е, а та я, у та ю в закінченнях іменників

У закінченнях іменників твердої групи І та ІІ відмін вимовляється і пишеться о (а не е): столяр – столярові, дорога – дорогою, дуб – дубові, дубом.

У закінченнях іменників м’якої та мішаної груп І та ІІ відмін вимовляється і пишеться е (а не о): день – дневі, днем, груша – грушею, кущ – кущеві, кущем.

У закінченнях іменників м’якої групи І та ІІ відмін, а також у закінченнях і суфіксах іменників ІІІ та ІV відмін після нешиплячих пишеться я (а не а): токар – токарям, токарями, на токарях, повітря – повітрям, звіря – звіряті, звірятам.

У закінченнях іменників твердої і мішаної груп І та ІІ відмін, а також у закінченнях і суфіксах іменників ІІІ та ІV відмін після шиплячих дж, ж, ч, ш пишеться а (а не я): плащ – плаща, плащами, піч – печам, на печах, лоша –- лошати, лошаті, лошата. Так само, як а та я, розрізняється і написання букв у та ю: школяр- школяру (школяреві), нашатир- нашатирю, круча- кручу, дощ- дощу, гора- гору.

Але іменники ІІІ відміни в орудному відмінку однини мають лише одне закінчення ю: подорожжю, жовчю, тушшю, Керчю.

Закінчення іменників ІІ відміни чоловічого роду в родовому відмінку однини

Іменники ІІ відміни чоловічого роду в родовому відмінку однини можуть мати закінчення -а, -я або -у, -ю: гай – гаю, клен – клена.

Вживання того чи іншого закінчення залежить від значення іменника.

У вживанні закінчень у родовому відмінку однини в іменниках ІІ відміни чоловічого роду, що означають назви істот, труднощів не виникає – тут завжди виступають закінчення -а, -я: лікаря, горобця, слона, учня. Труднощі виникають у вживанні закінчень у родовому відмінку однини в назвах неістот. Тут діють такі закономірності:

Назви чітко окреслених предметів і понять мають закінчення -а, -я: четверга, ампера, катета; пальця, жовтня.

Назви нечітко окреслених предметів і понять мають закінчення -у, -ю: піску, сну, прогресу, ячменю.

Назви населених пунктів мають закінчення -а, -я: Херсона, Лондона, Києва.

Виняток становлять назви, у яких друга половина співзвучна з загальною назвою, що має закінчення -у, -ю: Часів Яр – Часового Яру, Красний Лиман – Красного Лиману.

У назвах річок під наголосом виступають закінчення -а, -я, не під наголосом -у, -ю: (Ірпеня, Дніпра, але: Інгулу, Бугу).

Іноді, як виняток, і в назвах нечітко окреслених предметів зустрічаються закінчення -а, -я, найчастіше під наголосом (інвентаря, вечора, хліба, Сиваша, гопака).

Деякі іменники залежно від свого значення можуть мати і закінчення -а, -я, і закінчення -у, -ю: листа (папір) – листу (збірне поняття), каменя (шматок породи) – каменю (матеріал), Алжира (місто) – Алжиру (країна).

Закінчення іменників ІІ відміни в родовому відмінку множини

Іменники ІІ відміни в родовому відмінку множини можуть мати закінчення -ів або нульове закінчення. Іменники чоловічого роду мають звичайно закінчення -ів: солдат – солдатів, тато – татів, кілограм – кілограмів. Нульове закінчення в родовому відмінку множини мають лише ті іменники, які в множині втрачають суфікс -ин: киянин – кияни, киян, громадянин – громадяни, громадян. Виняток – слова хазяїн та похідні з нього хазяї, хазяїв (і хазяїни, хазяїнів).

Іменники середнього роду мають переважно нульове закінчення: вікон, облич, роздоріж.

Закінчення -ів мають такі іменники середнього роду: почуттів, полів, відкриттів, сузір’їв, життів, подвір’їв, морів, межгір’їв, верхів'їв, іклів, прислів’їв. Іменник чудо в множині має форму чудеса, чудес і чуда, чуд.

Особливості правопису закінчень іменників ІІ відміни в інших відмінках

Часом виникають труднощі у вживанні в іменниках ІІ відміни деяких закінчень в орудному, давальному і місцевому відмінках однини. В орудному відмінку однини розрізняються прізвища прикметникового походження на

-ов (-ев, -єв), -ін, -ин і однозвучні назви населених пунктів. Прізвища тут мають закінчення -им, а однозвучні назви населених пунктів -ом (Сергієм Миколайовичем Черніковим, але селом Черніковом). Проте прізвища на -ов, -ин, -ін, які не походять від прикметників, мають закінчення на -ом (Дарвін – Дарвіним, Чарлі Чаплін – Чарлі Чапліним, Волошин – Волошиним, Кармазин – Кармазиним).

У давальному відмінку однини іменники середнього роду мають лише закінчення -у, -ю (селу, сонцю, обличчю). Тільки назви істот можуть мати паралельні закінчення: лошатко – лошатку (лошаткові), дитятко – дитятку (дитяткові).

Більшість іменників чоловічого роду мають паралельні закінчення -ові, -еві, -єві і рідше -у, -ю: рідному краю і рідному краєві, будинку і будинкові. У деяких іменниках чоловічого роду в давальному відмінку однини можливе лише закінчення -у, -ю: Києву, Глібову, острову (островові було б важко вимовляти).

У місцевому відмінку однини можливі три різні закінчення: -і, -ї; -ові, -еві, -єві, і -у, -ю, вживання яких поки що остаточно не усталене.

Найчастіше вживається закінчення - і, -ї: (на порозіу повітрі, в яблуці).

Іменники з основою на к мають, як правило, закінчення -у (у соку, у ліжку, на сонечку).

Закінчення -ові, -еві, -єві буває переважно в назвах істот (при синові, при дитяткові, на коневі).

Іменники ІІІ відміни в орудному відмінку однини

В орудному відмінку однини всі іменники ІІІ відміни мають лише закінчення -ю: (честю, ніччю, матір’ю, любов’ю).

Проте основа цих іменників може писатися по-різному.

В орудному відмінку в основі іменника зберігається той самий голосний, що й в називному і знахідному відмінку: матір’ю (хоч матері), подорожжю, радістю (хоч радості), печю (хоч печі). Перед закінченням приголосні подовжуються відповідно до правил (річчю, але: жовчю; розкішшю, кров’ю).

Перед закінченням після губних та р відповідно до правил ставиться апостроф (матір’ю, любов’ю, кров’ю).