57.Основні світові ринки робочої сили.

Міжнародна міграція робочої сили набуває глобального характеру. У світі утворилися постійні ринки робочої сили.

Перший ринок традиційно належить США та Канаді, трудові ресурси яких склалися історично за рахунок іммігрантів. США і надалі залишаються країною, яка притягує емігрантів. Але в міграційних потоках, які скеровані в США і Канаду, знизилась частка мігрантів з Європи і зросла їх кількість із Латинської Америки та Азії (китайці, японці, індонезійці, філіппінці). Серед емігрантів, які виїжджають в США, значна частка вчених та висококваліфікованих спеціалістів. Так, серед членів Національної академії наук 23 %, а серед лауреатів Нобелівської премії в США 33 % — емігранти.

Другий ринок — країни Західної та Північної Європи. Велику роль у використанні іноземної робочої сили зіграло створення ЄС, одним з елементів якого є спільний ринок робочої сили. Основу міграційного потоку у високорозвинуті країни — Німеччину, Англію, Францію, Австрію, Нідерланди складають емігранти з Туреччини, Португалії, Польщі, Іспанії, Греції, Угорщини, Чехії, Словаччини, колишньої Югославії. Збільшується в країнах Західної Європи частка емігрантів з України, Росії, Білорусі, а також з Індії, Пакистану, Афганістану, В´єтнаму та інших країн, що розвиваються. Характерним для Західної Європи є також переїзд робітників з однієї високорозвинутої країни в іншу.

Третій ринок — район нафтовидобувних країн Близького Сходу. Основними країнами регіону, що приймають, є Об´єднані Арабські Емірати, Катар, Кувейт, Оман, Бахрейн, Саудівська Аравія. Питома вага іноземних робітників в цих країнах становить понад 50 %, в Катарі — 85 %, ОАЕ — 90 %. Переважну частину мігрантів забезпечують Єгипет, Ірак, Сірія, Йорданія, Палестина.

Четвертий ринок — Латинська Америка. Інтенсивними є міграційні потоки між латиноамериканськими країнами. Значна частина робочої сили переміщається з Колумбії, Парагваю, Чилі, Сальвадору в Аргентину, Бразилію, Венесуелу.

Своєрідними центрами притоку іммігрантів за останні роки стали Ізраїль, Південно-Африканська Республіка, Південно-Східна Азія (Сінгапур, Гонконг, Японія), Австралія та Нова Зеландія.

58 .Наслідки міжнародної трудової міграції.

Аналіз стандартних ефектів. Для спрощення, як і раніше, весь світ уявимо у вигляді моделі з двох країн — "Вітчизни" і "Закордону". Почнемо з випадку, коли міграції немає, що відповідає точкам А на обох графі­ках {Аа і Ан) (рис. 7.1).

У цій початковій точці робітники країни "Закордон" одержують 5,5 , а робітники країни "Вітчизна" год дол.аналогічного рівня кваліфікації 1,5 • Тут ми не допускаємо теоретичної можливості вирівнювання цін факторів виробництва за допомогою торгівлі. Якщо всі формальні бар'єри для еміграції знято, то робітники "Вітчизни" відправляються в "Закордон" і конкурують тут на ринку праці. Якби переміщення не вимагало ніяких витрат і було б безболісним процесом, відбува­лося б у значних масштабах доти, доки рівень зарпла­ти у "Закордоні", що знизився, не зрівнявся б із зар­платою країни "Вітчизна". Але це переміщення потре­бує від мігрантів і економічних, і психологічних ви­трат. Тому збережеться розрив у рівнях зарплати двох країн. Таким чином, лише незначне число осіб (20 млн дол. осіб) будуть вважати виграш у зарплаті (3,0 робо­ти в новій країні) достатнім, щоб компенсувати витра­ти міграції. Приплив робочої сили, що мігрує, знизить дол. рівень зарплати в країні "Закордон" тільки до 5,0

в точці Ва, а відплив цих же робітників із країни "Вітчиз­на" приведе до зростання погодинної ставки зарплати до 2,0 дол. за годину. Нова рівновага в точці Вн означає, що число бажаючих мігрувати із країни "Вітчизна" точ­но відповідає попиту на додаткових робітників у країні "Закордон" за рівня плати 5,0 дол. за годину.

Ті, хто відважився на переїзд, отримають в новій країні 5,0 дол. за годину, але ця година коштує лише 2,0 дол. у "Вітчизні", а різницю складають витрати пе­реїзду і пристосування за кордоном. Для визначення чистого виграшу мігрантів необхідно виміряти площу дол. між старим і новим рівнем зарплати 1,5 і 2,0 або площу областей die.

Неважко визначити в цих країнах інші групи осіб, що виграли або зазнали втрат в результаті міграції. Робітники, що залишилися в країні "Вітчизна" (крива пропозиції їх праці — Sh), виграють завдяки знижен­ню конкуренції за робочі місця, що підвищує погодинні ставки зарплати з 1,5 до 2,0 . Використовуючи стандартний підхід до оцінки наслідків захисту вироб­ників, одержимо виграш робітників, еквівалентний площі с. їх наймачі втрачають частину прибутків, ос­кільки змушені платити робітникам більш високу зар­плату. Втрати підприємців країни "Вітчизна" складуть область (с + d). Підприємці в "Закордоні" виграють від додаткової пропозиції праці. Зниження погодинних ставок зарплати з 5,5 до 5,0 принесе їм додаткові прибутки, еквівалентні області (а + Ь). Робітники краї­ни "Закордон" втрачають область а, оскільки знижу­ються погодинні ставки їх зарплати. Таким чином, як і в випадку з зовнішньою торгівлею, деякі групи насе­лення абсолютно втрачають, а деякі — абсолютно ви­грають в результаті введення свободи переміщення між країнами. Аналіз ситуації, що зображена на рисунку, демонструє загальноекономічні наслідки свободи пе­реміщення.

Для країни "Закордон" без урахування наслідків для мігрантів навіть після їх прибуття у "Закордон" вони такі. "Закордон" виграє в цілому: виграють підприємці і всі, хто купує їх продукцію — їх виграш явно перевищує втрати робітників, оскільки область (а + Ь) не може бути меншою за область а. Ідеї обмеження міграції ніяк не­можливо обґрунтувати чистими економічними втратами.

Країна "Вітчизна" після від'їзду мігрантів виграє пло­щу е. Втрати підприємців (с + d) не можуть бути менши­ми, ніж тільки виграш всіх робітників (с + d + е), вклю­чаючи і емігрантів.

Таким чином, країни, що приймають, і мігранти виграють. Світ в цілому виграє, оскільки свобода міг­рації дасть змогу людям переміщуватись туди, де вони роблять більший внесок у виробництво.

Наслідки для державних фінансів у країні емі­грації. Втрати у зв'язку з відсутністю майбутніх подат­кових надходжень від мігрантів перевищують виграш, що виникає в результаті скорочення державних ви­трат на них (блага та послуги, безпека та ін.). Є чисті бюджетні втрати, оскільки мігранти, як правило, люди, які тільки отримали певну освіту за рахунок тих, хто сплачує податки. Вихід тут можливий в оподатку­ванні тих, хто від'їжджає, на суму витрат на їх освіту та інші послуги.

Але для країни еміграції можливі й прибутки за рахунок переказів з-за кордону мігрантами для своїх родичів та друзів.

Наслідки для державних фінансів у країні ім­міграції. Зростають витрати бюджету за рахунок ви­плат бідним, непрацюючим, громадським школам, органам правопорядку і т. ін. Водночас зростають по­датки в бюджет за рахунок іммігрантів. Причому, оче­видно, ці доходи до бюджету перекривають витрати.

Поточні ефекти імміграції (втрати) включають:

перенесення знань і досвіду з однієї країни в іншу;

перенаселеність в країні, що приймає мігрантів;

соціальні тертя.