60.Сутність і еволюція міжнародної валютної системи.

Валютна система в цілому є сукупністю способів, інструментів та інституцій за допомогою яких форму­ються і використовуються валютні ресурси. Кожен на­ціональний ринок має власну національну валютну си­стему.

Міжнародна валютна система — це організацій­на форма грошово-кредитних відносин у міжнародно­му обігу, яка склалась на основі розвитку міжнарод­них ринків товарів, факторів виробництва, фінансових інструментів, закріплена міждержавними угодами й обслуговує взаємний обмін результатами діяльності національних економік. Її основними елементами є:

основні міжнародні платіжні засоби (національні валюти, золото, міжнародні валютні одиниці тощо);

механізми визначення та підтримки валютних курсів;

порядок балансування міжнародних платежів;

умови конвертованості валют;

режим міжнародних валютних ринків і ринків золота;

статус міжнародних інституцій, що регулюють валютні відносини.

В умовах ринкової економіки рух грошових засобів між країнами, обмін і продаж валют здійснюється зде­більшого через діяльність великих комерційних бан­ків.

Головними економічними агентами валютного обігу в міжнародній сфері є імпортери, експортери, ко­мерційні банки, валютні брокери і дилери, урядові орга­ни, а також міжнародні фінансові організації.

Формування світової валютної системи тісно пов'я­зане зі створенням і розвитком світового господарства. Вважають, що вона пройшла у своєму розвитку три основних етапи, які пов'язуються з існуванням певних систем: золотого стандарту, золотодевізного стандарту та сучасної валютної системи. Класифікація цих си­стем базується на визначенні певного активу резерв­ним, тобто таким, що використовується для регулю­вання дисбалансів у міжнародних платежах.

Золотий стандарт у міжнародній валютній системі запроваджувався двічі — з 1880 по 1914 р. і з 1925 по 1931 р.

Золотий стандарт має три основні правила.

1. Держава фіксує ціну золота, і як наслідок, вар­тість своєї грошової одиниці в золотому вираженні. Звід­си, паритетна вартість золота — це встановлена дер­жавна ціна золота в національній валюті.

2. Держава підтримує конвертованість вітчизняної валюти в золото. По іншому, держава зобов'язана ку­пувати і продавати валюту на першу вимогу. Будь-яка людина (в т. ч. іноземець) може прийти в Центральний банк і за невеликі комісійні обміняти банкноти або чеки, виписані на пред'явника, в банку на золото.

3. Держава дотримується політики золотого забез­печення або стопроцентного покриття, тобто в неї є запаси золота, які за вартістю не менші за сумарну вартість випущених в обіг грошей. Держава створює гроші, купуючи у населення золото і, навпаки, прода­ючи його, "знищує" їх. Скорочення запасів золота в Центральному банку веде до скорочення випущеної в обіг грошової маси один до одного.

Золотодевізний стандарт — це міжнародна ва­лютна система, заснована на офіційно встановлених фіксованих паритетах валют до долара СІЛА, який у свою чергу був конвертований в золото за фіксованим курсом. Механізм останнього базувався на золоті та провідних валютах світу. Це було закріплено рішен­нями Генуезької конференції 1922 р. Грошові системи 30 країн у цей час також функціонували на базі золо­тодевізного стандарту.

Офіційно цей стандарт проіснував до 1944 р., хоча реально він втратив силу раніше. У 1944 р. була введе­на Бреттон-Вудська валютна система, або золотодола- ровий стандарт. Це був різновид золотодевізного стан­дарту.

Головні елементи Бреттон-Вудської валютної систе­ми такі:

введення уніфікованої системи валютних курсів відповідно до встановлення паритету, тобто офіційно фіксованого курсу валюти до золота, іншої валюти, або валютного композиту;

встановлення паритету до золота, або напряму через золотий вміст долара СІЛА, фіксований на 1 лип­ня 1944 р. у розмірі 0,88571 г чистого золота за 1 дол. або 35 дол. за унцію;

забезпечення конвертованості двох резервних ва­лют долара і фунта стерлінгів в золото за офіційним курсом;

підтримка ринкового валютного курсу всіх валют в межах 1 % відхилення в будь-який бік від паритету;

отримання згоди МВФ на будь-яку зміну курсу, що перевищує 10 % відхилення від паритету.

Бреттон-Вудська валютна система лише тимчасово відповідала структурі економічних зв'язків, що скла­лись у світі. Ще в 1972 р., коли стало очевидним, що система фіксованих паритетів більше не відповідає інтересам більшості країн, був створений комітет з реформи міжнародної валютної системи в складі 20 країн (так званий комітет двадцяти, пізніше перейме­нований у Тимчасовий комітет Ради управлінців МВФ). Він сформував принципи нової валютної системи. Вони були проголошені на конференції в Ямайці (Кінгстоні):

країни можуть використовувати будь-яку систе­му валютного курсу на вибір — фіксованого чи гнуч­кого;

скасована офіційна ціна золота, воно перестало бути офіційним засобом платежу між МВФ і його чле­нами;

МВФ отримав право здійснювати жорсткий кон­троль за змінами валютних курсів і угодами про їх встановлення;

створені спеціальні права позичання (SDR) як додатковий резервний актив у міжнародній валютній системі.

За своїм характером — це девізна система з комбі­нацією фіксованих і гнучких курсів валют, що регу­люється як на двосторонній основі шляхом угод між країнами, так і на багатосторонній, — через механізм МВФ.

Звичайно, сьогодні існують і досить стійкі регіо­нальні валютні системи, наприклад, європейська.