74.Теорії платіжного балансу

Першими спробували розглянути сутність платіжно­го балансу представники неокласичного напрямку еко­номічної теорії. Вони виходили з того, що основним елементом платіжного балансу є співвідношення експор­ту та імпорту товарів і послуг країни. Це залежить від поведінки місцевих й іноземних резидентів, які мають можливість вибору між місцевими і іноземними това­рами. Рішення про купівлю національного або інозем­ного товару приймається після порівняння цін. Інакше кажучи, згідно з неокласичною теорією вирішальними параметрами платіжного балансу виступають порівня­но однорідні товари й обмінний курс валюти.

В кейнсіанській теорії платіжного балансу як скла­довій загальної кейнсіанської доктрини користуються такими показниками.

1. Агреговані витрати (D) — загальні витрати, які здійснюють всі національні господарські одиниці (спо­живачі й виробники) для забезпечення споживання (С) і інвестицій (І), тобто

D= С + I + ЕХ - ІМ.

2.Агрегований випуск (Q) — загальне виробництво споживчих і інвестиційних товарів (або валовий націо­нальний продукт, якщо мова йде про період в один рік).

3.Національний дохід (Y) — сума коштів, заробле­них усіма "факторами", що беруть участь у вироб­ництві, тобто національний дохід включає заробітну плату, процентну ставку, ренту і прибуток.

Монетаристська теорія висуває своє бачення платіжного балансу. Воно базується на ідеї монетаризму про забезпечення в процесі діяльності окремих фізичних і юридичних осіб фіксованих співвідношень між трьома параметрами:

сумою наявних грошових засобів (Мd);

випуском або доходом; в підсумку обидва показ­ники співпадають і виражаються ціною (Ра), помно­женою на обсяг виробництва (Qa);

3) активами (крім грошей); це передусім ціни (Ра), помножені на кількість товару ((Qа).

Обсяг грошових засобів складе:

Мd = Ра Qа = Ра Qа.

У випадку порушення рівноваги фізичні особи і ком­панії будуть прагнути відновити обсяги своїх грошо­вих засобів, результатом чого стане зміна добутків РаQа і РаQа.

Відмінність монетаристської теорії від неокласич­ної полягає у тому, що вона досліджує платіжний ба­ланс не як рух товарів чи послуг, а як грошово-фінан­сове явище. Вирішальне значення в стабілізації і по­рушеннях платіжного балансу має грошовий обіг. При цьому порушення балансу вважається тимчасовим яви­щем. Монетаристи концентрують головну увагу на статті платіжного балансу "державні резерви". Всі інші статті об'єднуються в одну групу, що міститься вище підсумкової лінії. Монетаристів не цікавить ситуація зі збалансуванням окремих статей (руху товарів, по­слуг, капіталів та ін.). В балансі аналізується поведін­ка не товарної, а грошової маси. Монетаристи об'єдну­ють короткостроковий і довгостроковий перелив капі­талу, не проводячи між ними ніякого розмежування.

Підсумовуючи огляд неокласичної, кейнсіанської та монетаристської теорій платіжного балансу, можна зробити висновок, що кожна з них фактично розгля­дає платіжний баланс з різних позицій.

Питання автономного руху довгострокового і част­ково короткострокового капіталу більш послідовно відображає кейнсіанська теорія платіжного балансу. її доповнює аналіз руху товарів і послуг, який проводить неокласична теорія. А узагальнююче бачення фінансо­вих аспектів платіжного балансу як відображення єдиної грошової системи — прерогатива монетаризму.

За неокласичною теорією порушення платіжного балансу в першу чергу залежить від різниці у витратах виробництва товарів і послуг, які можна "вирівняти", забезпечивши вільне переміщення факторів виробни­цтва. Кейнсіанці, які особливу увагу звертають на ав­тономний рух капіталу, дефіцит чи надлишок платіж­ного балансу, визначають як різницю між національ­ним доходом, з одного боку, і сумою державних та при­ватних витрат та інвестицій — з іншого. І насамкінець, монетаристи оцінюють порушення платіжного балан­су як наслідок неправильної грошової політики.

Аналіз усіх трьох теорій платіжного балансу пока­зує, що баланс може коригуватись з використанням інструментарію фіксальної, валютної, монетарної та зовнішньоторговельної політики.