Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
7.2. Облік доходів і витрат від ОД.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
15.09.2019
Размер:
451.58 Кб
Скачать

Тема: 7.2. Облік доходів , витрат і фінансових результатів операційної діяльності

План

  1. Облік доходів від реалізації готової продукції.

  2. Облік та порядок визначення фактичної собівартості реалізованої продукції.

    1. Облік прямих витрат.

    2. Облік і розподіл загальновиробничих витрат.

    3. Особливості обліку допоміжних виробництв.

    4. Облік браку у виробництві.

    5. Облік витрат на освоєння і підготовку виробництва продукції.

    6. Зведений облік витрат та порядок розрахунку фактичної собівартості готової продукції.

    7. Методи калькулювання продукції.

    8. Облік руху готової продукції.

    9. Облік та порядок розрахунку фактичної собівартості реалізованої продукції.

  1. Облік доходів іншої операційної діяльності.

  2. Облік витрат іншої операційної діяльності звітного періоду :

    1. Склад, облік і списання адміністративних витрат.

    2. Склад, облік і списання витрат на збут.

    3. Склад, облік і списання інших операційних витрат.

  3. Облік доходів і витрат майбутніх періодів.

1.

Дохід від реалізації продукції та інших активів визначається в разі наявності всіх наведених нижче умов:

  • покупцеві передані суттєві ризики і вигоди, пов’язані з правом власності на продукцію;

  • підприємство не здійснює подальше управління та контроль за реалізованою продукцією;

  • сума доходу може бути достовірно визначена;

  • є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигід підприємства;

  • витрати, пов’язані із цією операцією , можуть бути достовірно визначені.

В більшості випадків передача ризиків і вигод , пов’язаних із правом власності , збігається з передачею юридичного права власності на таку продукцію. Якщо підприємство залишає за собою істотні ризики й вигоди , пов’язані з правом власності , операція не вважається реалізацією , і дохід не визнається , якщо:

  • підприємство зберігає зобов’язання щодо незадовільного виконання робіт , які не передбачаються звичайними гарантійними положеннями;

  • отримання доходу від певної реалізації залежить від доходу , який отримає покупець від власної реалізації цієї продукції;

  • відвантажена продукція підлягає подальшому монтажу і вартість цього монтажу є істотною часткою контракту, який не було завершено підприємством;

  • покупець має право анулювати придбання з причин . що визначені в контракті на поставку і підприємство не має впевненості щодо ймовірності повернення такої продукції .

Таблиця 2

Синтетичний облік визнання доходу

№ п/п

Зміст операцій

Кореспонденція рахунків

Дт

Кт

1.

Відвантажена готова продукція покупцям

361

701

2.

Нараховані податкові забов’язання з ПДВ

701

641

3.

Нараховані податкові забов’язання з ПДВ при авансових платежах

701

643

4.

Списано чистий доход від реалізації готової прдукції

701

791

Визнання доходу від надання послуг

Підприємство, здійснюючи господарську діяльність, може отримувати доходи від реалізації послуг, супутніх до іншої діяльності чи окремим видом діяльності.

Наприклад, готельні послуги і громадське харчування, продаж товарів з подальшим обслуговуванням, послуги мобільного зв'язку і продаж телефонів та аксесуарів і т.д.

Особливості визнання доходу від надання послуг випливають зі специфіки даного виду господарських операцій. Дохід, пов'язаний з наданням послуг, визнається виходячи зі ступеня завершеності операції з надання послуг на дату балансу, якщо може бути достовірно оцінений результат цієї операції.

Результат операції з надання послуг може бути достовірно оцінений за наявності всіх наведених нижче умов:

  • можливості достовірної оцінки доходу;

  • імовірності надходження економічних вигід від надання послуг;

  • можливості достовірної оцінки ступеня завершеності надання послуг на дату балансу;

  • можливості достовірної оцінки витрат, здійснених для надання послуг та необхідних для їх завершення.

Як правило, достовірність оцінки доходу і ймовірність надходження економічних вигід випливає з умов договору на надання послуг, яким передбачена вартість і порядок розрахунків. Послуги згідно з договором можуть надаватися протягом кількох звітних періодів. У цьому випадку необхідно визнати доходи звітного періоду виходячи із ступеня завершеності наданих послуг.

Оцінка ступеня завершеності операції з надання послуг проводиться:

  • вивченням виконаної роботи: передбачається оглядова експертна оцінка ступеня виконання робіт;

  • визначенням питомої ваги обсягу послуг, наданих на певну дату, у загаль­ному обсязі послуг, які мають бути надані, тобто:

  • визначенням питомої ваги витрат, яких зазнає підприємство у зв'язку з наданням послуг, у загальній очікуваній сумі таких витрат, тобто:

Сума витрат, здійснених на певну дату, включає тільки ті витрати, які відображають обсяг наданих послуг на цю ж дату, але не включає загальногосподарські й адміністративні витрати.

Таблиця 3

Синтетичний облік надання послуг

№ п/п

Зміст операцій

Кореспонденція рахунків

Дт

Кт

1.

Надані послуги споживачам

361

703

2.

Нараховані податкові забов’язання з ПДВ

703

641

3.

Нараховані податкові забов’язання з ПДВ при авансових платежах

703

643

4.

Списано чистий доход від наданих послуг

703

791

Особливості визнання доходу при цільовому фінансуванні

Господарська діяльність підприємств, організацій та інших юридичних осіб може здійснюватися за рахунок цільового фінансування.

Цільове фінансування не визнається доходом доти, доки не існує підтвердження того, що воно буде отримане та підприємство виконає умови щодо фінансування. Цільове фінансування визнається доходом протягом тих періодів, у яких визнаються витрати, пов'язані з виконанням умов цільового фінансування.

Цільове фінансування, отримане як компенсація витрат (або збитків), яких уже зазнало підприємство, або з метою негайної фінансової підтримки без !майбутніх пов'язаних із цим витрат, визнається доходом того періоду, у якому утворилася дебіторська заборгованість, пов'язана із цим фінансуванням.

2.

Як зазначалось в лекції 7.1. фактична собівартість реалізованої продукції складається з наступних складових:

  • виробнича собівартість готової продукції;

  • нерозподілені постійні загальновиробничі витрати;

  • понаднормові витрати.

Виробнича собівартість готової продукції складається з наступних статей:

  • прямі матеріальні витрати;

  • прямі витрати на оплату праці;

  • інші прямі витрати;

  • розподілені загальновиробничі витрати.

Розглянемо яким чином формується собівартість готової та реалізованої продукції.

2.1.

Облік прямих матеріальних витрат

В складі технологічних витрат на підприємствах велику питому вагу займають предмети праці. Прямі матеріальні витрати в калькуляції представлені наступними статтями:

1. Сировина і основні матеріали.

2. Покупні напівфабрикати , вироби , роботи і послуги виробничого характеру.

3. Паливо та енергія на технологічні потреби.

4. Зворотні відходи (вираховуються).

До калькуляційної статті «Сировина і основні матеріали» включаються :

  • сировина та матеріали, що входять до складу виготовленої продукції , утворюючи її основу.

  • покупні матеріали, що використовуються в процесі виробництва для забезпечення нормального технологічного процесу.

  • витрати, пов’язані з використанням природної сировини в частині відрахувань для покриття витрат на геологорозвідку та геолого розшукуваних корисних копалин.

В більшості галузей витрати на матеріали включаються до собівартості виготовленої продукції прямим шляхом, тобто безпосередньо за даними первинних документів. Але пряме віднесення матеріалів на собівартість окремих видів продукції не завжди можливе.

В комплексних виробництвах , де з одного матеріалу виготовляється декілька видів продукції, а також на підприємствах, на яких одні й ті ж деталі використовуються для виготовлення декількох виробів , витрати матеріалів списуються непрямим шляхом. Існує декілька видів розподілу:

  1. пропорційно до норм витрат на фактичний випуск продукції ;

  2. пропорційно встановленим коефіцієнтам;

  3. пропорційно кількості або базі продукції.

Облік використаних матеріалів здійснюється в розрізі виробництв, цехів, об’єктів калькуляції , а в самих об’єктах – за статтями калькуляції.

Вся первинна документація по витрачанню матеріалів (вимоги, ЛЗК, накладні) групується в бухгалтерії за напрямками витрат по цехам і підприємству в цілому в розроблюваній таблиці №1.

По даним цих відомостей заповнюється відомість №12, 14, 15 і журнал 5.

На вартість списаних прямих витрат складаються записи:

Таблиця 4

Синтетичний облік списання сировини та матеріалів

№ п/п

Зміст операцій

Кореспонденція рахунків

Дт

Кт

1.

Списана вартість сировини і матеріалів на виробництво

23

201

2.

Списана вартість сировини і матеріалів на виправлення бракованої продукції

24

201

3.

Списана вартість сировини і матеріалів на виготовлення дослідних зразків продукції

39

201

До статті «Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх організацій» включається вартість:

  • покупних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, що підлягають монтажу або додатковій обробці;

  • роботи, послуги виробничого характеру , які надають сторонні організації;

До робіт і послуг виробничого характеру належать: окремих операцій з виготовлення продукції, обробка сировини та матеріалів за умови, що ці послуги відносяться безпосередньо на собівартість конкретних видів продукції. На вартість списаних купованих напівфабрикатів складаються записи.

Таблиця 5

Синтетичний облік купованих напівфабрикатів

№ п/п

Зміст операцій

Кореспонденція рахунків

Дт

Кт

1.

Списана вартість купованих напівфабрикатів на виробництво

23

202

2.

Списана вартість купованих напівфабрикатів на виправлення бракованої продукції

24

202

3.

Списана вартість купованих напівфабрикатів на виготовлення дослідних зразків продукції

39

202

До калькуляційної статті «Паливо і енергія на технологічні потреби» відносяться витрати на всі види палив і енергії ( які одержані від сторонніх організацій , та виготовлених самим підприємством) , що безпосередньо використовуються в процесі виробництва продукції;

Витрати на паливо і енергію відносяться на собівартість конкретних видів продукції на основі показань контрольно – вимірювальних приладів.

Витрати на паливо і енергію для технологічних потреб обліковують по місцям його споживання різними видами обладнання. В основному технологічне паливо відноситься на собівартість продукції прямим шляхом . При використанні палива для випуску різних видів продукції його фактичне витрачання розподіляють пропорційно нормативним витратам палива на фактичний обсяг виробництва або пропорційно відпрацьованих людино – годин .На суму відпущеного палива складаються записи:

Таблиця 6

Синтетичний облік технологічного палива

№ п/п

Зміст операцій

Кореспонденція рахунків

Дт

Кт

1.

Списана вартість технологічного палива на виробництво

23

203

2.

Списана вартість технологічного палива на виправлення бракованої продукції

24

203

3.

Списана вартість технологічного палива на виготовлення дослідних зразків продукції

39

202

До витрат на енергію для технологічних потреб відносяться витрати на собівартість : газ, стиснуте повітря.

При неможливості прямого списання енергетичних витрат на продукцію дані витрати списують пропорційно часу роботи механізмів з урахуванням їх корисності або пропорційно нормальним витратам в розрахунку на фактичний обсяг виробництва.

В залежності від джерел отримання енергії , її списання у виробництво проводиться шляхом :

Таблиця 7

Синтетичний облік енергетичних витрат

№ п/п

Зміст операцій

Кореспонденція рахунків

Дт

Кт

1.

Отримано енергію від сторонніх організацій

23, 24, 39

685

2.

Отримано енергію від допоміжних виробництв

23, 24, 39

23

Сировина, матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати і послуги виробничого характеру займають майже 70% всіх витрат на виробництво промислової продукції. Цим визначається необхідність особливо точного обліку і сурового контролю за раціональним використанням сировини і матеріалів у виробництві, адже економія матеріальних витрат набагато знижує собівартість продукції.

Попередній контроль витрачання матеріалів здійснюється шляхом розробки прогресивних, технічно обґрунтованих норм витрат, встановлення ліміту матеріалів у виробництво, застосування ЛЗК для документування відпуску матеріалів в межах норм, вимог або інших документів при заміні матеріалів, відпуску в межах їх понад норм.

Для контролю використаних матеріалів використовуються слідуючи методи контролю:

  • метод документального оформлення ;

  • метод обліку розкрою по партіям;

  • інвентарний метод.

Метод документального оформлення застосовується для виявлення відхилень внаслідок зміни матеріалів при відсутності передбачених технологією ґатунків, профілів, а також відпуску матеріалів понад ліміту при їх перевитрачанні, браку продукції тощо. Суть даного методу полягає в тому , що відпуск матеріалів понад норм, або на їх заміну оформлюються окремі документи (вимоги, акти заміни та ін.), які сигналізують про наявність відхилення.

Метод обліку розкрою по партіях дозволяє контролювати витрачання на робочих місцях найбільш дефіцитних і дорогих матеріалів – металу, шкірі, текстилю, деревини. Суть його полягає в тому, що по кожній партії матеріалу, що надійшла на робоче місце для виготовлення деталей, визначається результат розкрою – економія чи перевитрати. В первинних документах (розкрійних листах, картках тощо) проставляються характеристика та кількість матеріалу, переданого до розкрою на робоче місце, кількість невикористаного (повернутого) матеріалу, фактичні витрати, а також найменування та кількість виготовлених з даної партії матеріалів деталей, норма витратна одиницю, витрати за нормами на всі деталі та відхилення від норм.

Фактичні витрати матеріалу розраховуються як різниця між отриманою та повернутою його кількістю, а витрати по нормах – це добуток числа виготовлених виробів на норму витрачання матеріалу. Відхилення від норм визначається порівнянням фактичних витрат з нормативними. Цінність даного методу полягає в тому, що він дозволяє виявляти відхилення від норм витрат по кожній партії використаного матеріалу, по кожному робочому місцю. Це дозволяє оперативно усувати недоліки та закріплювати досягнення у використанні матеріалів.

Методом наступних розрахунків із застосуванням інвентаризації (інвентарним методом) користуються для виявлення відхилень від норм витрат за тими видами матеріалів та в тих галузях, в яких неможливі чи недоцільні перші два методи (виробництво будівельних матеріалів, електроенергетика, хімічна промисловість тощо). Сутність його полягає в наступному: для визначення фактичних витрат періодично (в кінці зміни, доби, робочого тижня, місяця – в залежності від особливостей матеріалу та умов виробництва) безпосередньо на робочих місцях інвентаризуються невикористані матеріали, і відповідно відхилення не по кожній партії матеріалів, а по окремих виконавцях, бригадах, ділянках або по цеху в цілому за зміну, добу, тиждень, місяць. Фактичні витрати матеріалів визначаються як сума залишку на початок звітного періоду та надходження матеріалів за мінусом суми повернення і залишку на кінець звітного періоду.

Із суми матеріальних витрат вираховується вартість зворотніх відходів.

Під відходами розуміють залишки сировини , матеріалів, , які виникли в процесі виробництва продукції , втратили повністю або частково первинні споживчі властивості та в зв’язку з цим використовуються з підвищеними витратами , чи зовсім не використовуються за прямим призначенням.

Відходи поділяються на :

  • зворотні;

  • беззворотні.

Беззворотні відходи не мають вартісного виміру і відображаються у натуральному виразі (м^3, кг) ; в бухгалтерському обліку не відображаються.

Зворотні відходи мають вартісну оцінку і відповідно до П(С)БО 9 оцінюються за чистою вартістю реалізації або первісною вартістю вихідної сировини. Обраний метод зазначається в обліковій політиці підприємства.

На суму отриманих зворотніх відходів складається запис:

Д 209 К 23

Облік прямих витрат на оплату праці

В калькуляції витрати на оплату праці представлені слідуючи ми калькуляційними статтями:

    • основна заробітна плата виробничих робочих.

    • додаткова заробітна плата виробничих робочих.

    • відрахування на соціальні заходи.

Основна заробітна плата. – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці . Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад встановлених норм за трудові успіхи і за особливі умови праці. Вона включає доплати , надбавки, і компенсаційні виплати , передбачені законодавством , премії ,пов’язані з виконанням виробничих завдань.

Всі первинні документи по нарахуванню заробітної плати (рапорти ,наряди ,табеля ) обробляються в бухгалтерії по структурним підрозділам і по підприємству в цілому .Вся інформація групується по напрямкам витрат в розробленій таблиці №1.

Основна і додаткова заробітна плата виробничих робітників ,незалежно від форм і систем оплати праці ,як правило відносять безпосередньо на собівартість конкретних видів продукції. При цьому складаються бухгалтерські записи:

Таблиця 8

Синтетичний облік прямих витрат на оплату праці

№ п/п

Зміст операцій

Кореспонденція рахунків

Дт

Кт

1.

Нарахована заробітна плата виробничих робочих

23

661

2.

Нарахована заробітна плата робочим за виправлення бракованої продукції

24

661

3.

Нарахована заробітна плата за виготовлення дослідних зразків продукції

39

661

Не завжди є можливість віднесення нарахованої заробітної плати на конкретні вироби при неможливості прямого списання витрат , їх включають в собівартість продукції непрямим шляхом:

1. пропорційно кошторисних ставок .які розраховують виходячи з нормальних витрат на зарплату на одиницю продукцію та із запланованого обсягу виробництва продукції.

2. пропорційно маси переробленої сировини.

3. пропорційно коефіцієнту трудомісткості.

Відповідно до чинного законодавства від нарахованої зарплати виробничих робочих проводять нарахування на соціальне страхування:

  • до Пенсійного фонду – 32,2% від ФОП.

  • на обов’язкове соціальне страхування – 1,4%.

  • на страхування по видам безробіття – 1,6%.

  • на страхування від нещасних випадків на виробництві - % по галузям.

Таблиця 9

Синтетичний облік інших прямих витрат

№ п/п

Зміст операцій

Кореспонденція рахунків

Дт

Кт

1.

Проведені нарахування до Пенсійного фонду

23, 24, 39

651

2.

Проведені нарахування на обов’язкове державне страхування

23, 24, 39

652

3.

Проведені нарахування на страхування на випадок безробіття

23, 24, 39

653

4.

Проведені нарахування на страхування на випадок нещасних випадків на виробництві

23, 24, 39

656

2.2.

До складу загальновиробничих витрат (ЗВВ) включаються:

  • Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами .дільницями відрахування на соціальне страхування тощо);

  • Амортизація необоротних активів загальновиробничого (цехового ,дільничного ,лінійного) призначення;

  • Витрати на утримання ,експлуатацію та ремонт , страхування ,операційну оренду основних засобів ,інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

  • Витрати на утримання виробничих приміщень (витрати на опалення, освітлення, водопостачання виробничих приміщень);

  • Витрати на вдосконалення технології та організації виробництва (витрати на оплату працю з відрахуванням на соціальні заходи працівників, витрати на матеріали та оплата послуг сторонніх організацій);

  • Витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу;відрахування на соціальні заходи із цієї оплати праці;медичне страхування робітників та загальновиробничого персоналу, вартість комунальних послуг , наданих виробничим підрозділам , витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

  • Витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону навколишнього середовища;

  • Інші витрати.

На протязі місяця загальновиробничі витрати по кожному структурному підрозділу у відомості №12 по номенклатурі накопичуються витрати. Синтетичний облік загальновиробничих витрат ведеться на рахунку тимчасовому, активному рахунку 91 «Загальновиробничі витати».сальдо рахунок не має.

Таблиця 10

Синтетичний облік загальновиробничих витрат

№ п/п

Зміст операцій

Кореспонденція рахунків

Дт

Кт

1.

Списані матеріали на загальновиробничі потреби

91

20

2.

Списані МШП на потреби цехів

91

22

3.

Нарахована амортизація необоротних активів

91

131, 132,

133

4.

Нарахована заробітна плата працівників цехів

91

661

5.

Проведені нарахування на соціальне страхування на ФОП

91

651,652

653, 656

6.

Затверджено авансовій звіт робітника цеху

91

372

7.

Отримано рахунок сторонньої організації на загальновиробничі потреби

91

685

8.

Отримані послуги від допоміжних виробництв

91

23

П(С)БО 16 встановило особливий порядок віднесення загальновиробничих витрат до складу собівартості продукції .До складу виробничої собівартості можуть входити не всі ЗВВ , а тільки їх частина залежно від співвідношення фактичного випуску продукції та нормальної виробничої потужності . а решта визнається витратами в періоді їх виникнення .Іншими словами ЗВВ повинні щомісяця розподілятися між рахунками 23 «Виробництво» і 90 «Собівартість реалізації» .

ЗВВ поділяються на постійні і змінні, перелік яких встановлюється підприємством.

До змінних ЗВВ відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом ,що змінюються прямо пропорційно зміні обсягу виробництва , причому змінні ЗВВ розподіляються на кожний об’єкт витрат з використання бази розподілу(зарплати, обсягу виробництва, прямих витрат) , виходячи з фактичної потужності звітного періоду. Отже. Змінні ЗВВ повністю включаються до складу виробничої собівартості продукції , тобто списуються в дебет рахунка 23.

До постійних ЗВВ відносять витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними при зміні обсягу виробництва(серед них амортизація будівель, споруд , витрати на управління), постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожний об’єкт витрат з використанням бази розподілу(зарплата, обсяг виробництва, прямі витрати) виходячи з нормальній потужності ,тобто ці витрати включаються до складу виробничої собівартості продукції у повному обсязі у випадку,коли фактичний обсяг виробництва дорівнює або перевищує нормальну потужність .В даному випадку постійні ЗВВ списуються в дебет рах.23.

Нормальна виробнича потужність – це очікуваний середній обсяг діяльності , що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва. Величина нормальної виробничої потужності визначається підприємством самостійно і зазначається в обліковій політиці .

В разі ,коли фактичний обсяг виробництва не досяг нормальної потужності ,включається лише частина постійних ЗВВ. Решта таких витрат ,які називаються нерозподіленими і визнаються витратами звітного періоду і включаються до складу собівартості реалізованої продукції , тобто списуються на рахунок 90.

Загальна сума розподілених і нерозподілених постійних ЗВВ не може перевищувати їх фактичну величину.

Розподіл ЗВВ визначається в такій послідовності:

  1. Всі ЗВВ поділили на постійні і змінні .

  2. Підприємство самостійно вибирає базу розподілу. Кожному підприємству слід вибирати як базу розподілу таку характеристику виробничого процесу , зміна якої найбільшою мірою впливає на величину ЗВВ.

В залежності від особливостей виробництва застосовують наступні бази розподілу ЗВВ :

- пропорційно основній заробітній платі виробничих робочих;

- пропорційно витратам по переробці;

- пропорційно кількості (масі) виготовленої продукції;

- пропорційно часу роботи обладнання.

3. Визначення нормальної потужності. Щоб розрахувати нормальну потужність , необхідно врахувати не тільки число технічний потенціал обладнання , тенденції попиту на продукцію.

4. Обчислення суми постійних і змінних ЗВВ за умови досягнення підприємством нормальної потужності.

5. Розрахунок нормативу постійних і змінних витрат на одиницю бази розподілу .

Приклад :

1.База розподілу за нормальної потужності - 3000 од.

2.ЗВВ при нормальній потужності - 18000 грн.

в тому числі

змінні - 14000 грн.

постійні - 4000 грн.

3.Фактичний обсяг виробництва - 2950 од.

4.Фактичні ЗВВ - 19485 грн.

В тому числі

постійні - 4735 грн.

змінні - 14750 грн.

Рішення .

1.Співвідносимо постійних ЗВВ до нормальної потужності

4000: 3000 = 1,33

2. Постійні витрати при нормальній потужності

1,33*2950 = 3924 грн.

3.Витрати, які списуються на виробничу собівартість продукції

14750+3924 = 18674 грн. Д23 К91

4.нерозподілені постійні ЗВВ

4735-3924 =-811 грн. Д90 К91

Після того ,як розрахована сума ЗВВ , яка включається до складу собівартості готової продукції, загальна сума витрат розподіляється між видами продукції:

1. пропорційно основній заробітній платі виробничих робочих;

2.пропорційно до суми основних витрат без врахування сировини, матеріалів

3.пропорційно до витрат по переділу;

4.пропорційно кількості (масі) виготовленої продукції.

Списання ЗВВ списуються наступним чином:

Таблиця 11

Синтетичний облік списання загальновиробничих витрат

№ п/п

Зміст операцій

Кореспонденція рахунків

Дт

Кт

1.

Списані розподілені загальновиробничі витрати

- по цехам виробництва

23

91

- при виправленні бракованої продукції

24

91

- при виготовлені дослідних зразків продукції

39

91

2.

Списані нерозподілені загальновиробничі витрати

901

91

2.3.

Виробничий процес може відбуватися не тільки в наслідок споживання факторів виробництва, а й при протіканні без затримок процесів господарської діяльності, що передбачає зв’язки з іншими підприємствами по лінії постачання та збуту продукції. Значний вплив на виробничий процес мають допоміжні виробництва, які забезпечують основні цехи електроенергією, парою, холодом, стиснутим повітрям, тарою, інструментом, надають послуги з ремонту тощо.

Продукція, роботи й послуги допоміжних виробництв у більшості випадків споживаються всередині підприємства, хоча при їх великих потужностях доцільно відпускати продукцію, роботи і послуги стороннім споживачам, що значно знижує собівартість основної продукції.

Допоміжні виробництва виділяються в окремі структурні підрозділи за технологічним принципом – за продукцією чи послугами, які вони випускають чи надають для основного виробництва, або за характером послуг.

  • Ремонтно – механічні.

  • Інструментальні.

  • Енергетичні.

  • Транспортні.

За технологією вони поділяються на:

  • Прості, де виготовляється один вид продукції і немає незавершеного виробництва (енергетичні, транспортні);

  • Складні де велика номенклатура виготовленої продукції чи наданих послуг і є залишки незавершеного виробництва (ремонтно-механічні, інструментальні).

В залежності від складності допоміжних виробництв бухгалтерський облік витрат та калькулювання собівартості організується по різному.

Документальне оформлення матеріальних, трудових та інших витрат в допоміжних цехах не відрізняється від оформлення в основному виробництві. Аналітичний та синтетичний облік витрат допоміжних виробництв в цілому такий же, як і облік витрат основного виробництва (прямі витрати безпосередньо обліковують на рахунку 23 «Виробництво», а непрямі витрати на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати»).

В обліку витрат продукції цехів допоміжних виробництв використовується в порівнянні з основним виробництвом скорочену номенклатуру калькуляційних статей витрат:

  1. матеріали.

  2. куповані напівфабрикати.

  3. заробітна плата робочих

  4. відрахування на соціальні заходи.

  5. загальновиробничі витрати.

  6. інші витрати.

Витрати у допоміжних виробництвах обліковуються на активному , калькуляційному рахунку 23 «Виробництво». Аналітичний облік до цього рахунку ведеться на субрахунках по кожному допоміжному виробництву. В допоміжних цехах, які виготовляють однорідну продукцію, витрати обліковують тільки за статтями калькуляції. Якщо в допоміжних цехах виробляють різнорідна продукція то облік ведеться за видами продукції, або робіт, а в середені їх по статтям витрат. Аналітичний облік витрат ведеться у відомості № 12, яка відкривається для кожного структурного підрозділа. Загальна сума переноситься до журналу №5.

Синтетичний облік прямих витрат у простих і складних виробництвах однаковий, а облік непрямих витрат може бути організован по різному.

В простих цехах загальновиробничі витрати можна списувати безпосередньо на рахунок 23. А в складних цехах непрямі витрати накопичують на рахунку 91. Однак слід відмітити, що з метою посилення контролю за виконанням кошторису витрат на обслуговування та управління виробництвом доцільно в простих цехах обліковувати на рахунку 91.

Формування витрат допоміжних виробництв відображають наступним чином:

Таблиця 12

Синтетичний облік витрат допоміжних виробництв

№ п/п

Зміст операцій

Кореспонденція

рахунків

Дт

Кт

1.

Списана вартість матеріалів для потреб допоміжних цехів

23

201

2.

Списана вартість покупних напівфабрикатів для потреб допоміжних цехів

23

202

3.

Списана вартість палива для потреб допоміжних цехів

23

203

4.

Списана вартість запасних частин для потреб допоміжних цехів

23

207

5.

Нарахована заробітна плата робітникам цехів

23

661

6.

Проведені нарахування на ФОП робітників цехів

23

65

7.

Отримані послуги сторонніх організацій

23

685

8.

Отриманні послуги від допоміжних цехів

23

23

9.

Списані загальновиробничі витрати

23

91

По закінченню місяця на основі первинних документів (накладні, повідомлення відповідних служб підприємства про використані послуги) складають відомість розподілу послуг допоміжних виробництв (розроблювальна таблиця №9).

Рахунок 23 в кінці місяця закривається по простим виробництвам, тобто витрати дорівнюють собівартості. У складних виробництвах собівартість розраховують виходячи з залишків незавершеного виробництва. Для цього щомісячно проводять інвентаризації незавершеного виробництва і фактична собівартість продукції, робіт та послуг розраховується як:

Собівартість = незавершене виробництво на початок місяця + витрати за місяць – незавершене виробництво на кінець місяця

Для розрахунку собівартості продукції, робіт та послуг допоміжних виробництв необхідно знати не тільки загальні витрати, але й обсяг наданих послуг по напрямкам і в кількісному вимірі.

Калькулювання собівартості продукції допоміжних виробництв проводиться тими ж методами, що і в цехах основного виробництва.у допоміжних виробництвах, які виготовляють різноманітну продукцію, собівартість розраховують різними методами.

В ремонтно-механічних цехах облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості проводиться позамовним методом в розрізі річних замовлень по статям витрат. Замовлення відкривається на кожний ремонтуємий об’єкт. Крім того тут можна використовувати елементи нормативного методу калькулювання.

Об’єктами обліку і калькулювання виступають окремі виробничі замовлення.

В залежності від виконаних ремонтних робіт складаються наступні записи.

Таблиця 13

Синтетичний облік РМЦ

№ п/п

Зміст операцій

Кореспонденція

рахунків

Дт

Кт

1.

Списана собівартість послуг по ремонту обладнання

91

23

2.

Списана собівартість послуг по ремонту офіса

92

23

3.

Списана собівартість послуг по ремонту склада готової продукції

93

23

4.

Надані послуги стороннім організаціям

903

23

Інструментальні цехи характеризуються дрібносерійним виробництвом і коротким виробничим циклом. Облік витрати на виробництво в цехах організується по позамовному або нормативному методу калькулювання.

Зведений облік витрат на виробництво в інструментальних цехах ведуть по групам однорідних виробів.

Крім цього в цехах може бути організований випуск запасних частин для ремонт4 обладнання. На фактичну собівартість випущеної продукції складаються наступні записи.

Таблиця 14

Синтетичний облік інструментального цеху

№ п/п

Зміст операцій

Кореспонденція

рахунків

Дт

Кт

1.

Списана собівартість виготовлених інструментів

22

23

2.

Списана собівартість виготовлених запасних частин

207

23

3.

Списана собівартість продукції,що надана стороннім споживачам

903

23

В енергетичних цехах виробляються різні види продукції. Облік ведеться окремо по кожному виду продукції. Калькуляційною одиницею енергетичної продукції є 1000 квт/год., для пару – 1 т. пару, для води – 1000 м3.

Собівартість одиниці продукції у допоміжних цехах, які виготовляють однорідну продукцію розраховується діленням суми витрат за місяць на кількість одиниць виготовленої продукції, тобто використовують простий метод калькулювання.

Списання фактичної собівартості послуг енергетичного господарства в залежності від напрямку витрат відображають наступним чином.

Таблиця 15

Синтетичний облік енергетичних цехів

№ п/п

Зміст операцій

Кореспонденція

рахунків

Дт

Кт

1.

Списана собівартість послуг для потреб цехів

91

23

2.

Списана собівартість послуг для потреб адміністрації

92

23

3.

Списана собівартість послуг для потреб реалізації готової продукції

93

23

4.

Списана собівартість послуг стороннім організаціям

903

23

В транспортних цехах витрати обліковують, як по всьому транспортному господарству, так і по окремим видам транспорту (залізничний, автомобільний). По кожному виду транспорту об’єктом калькулювання є собівартість виконаних робіт. Калькуляційною одиницею є 1 т.км. В транспортних цехах використовується простий метод калькулювання. Списання послуг оформлюється наступними записами.

Таблиця 16

Синтетичний облік в транспортних цехах

№ п/п

Зміст операцій

Кореспонденція

рахунків

Дт

Кт

1.

Списана собівартість послуг для потреб цехів

91

23

2.

Списана собівартість послуг для потреб адміністрації

92

23

3.

Списана собівартість послуг для потреб реалізації готової продукції

93

23

4.

Списана собівартість послуг стороннім організаціям

903

23

Таким чином на рахунку 23 «Виробництво» по дебету накопичуються витрати за звітний період, а по кредиту – фактична собівартість виготовленої продукції, робіт та наданих послуг. Сальдо рахунку 23 це незавершене виробництво у складі виробничих запасів.

2.4.

Одним з основних видів втрат у виробництві є брак продукції.

Брак у виробництві – це вироби або роботи , які не відповідають установленим вимогам і не придатні для використання за прямим призначенням або потребують додаткової обробки .

Необхідно неминучий брак у виробництві – це напівфабрикати, деталі , які з технологічних причин не відповідають вимогам нормально – технічної документації і не можуть бути використані за своїм прямим призначенням або можуть бути використані тільки після усунення виявлених недоліків.

Брак у виробництві класифікують за наступними ознаками:

1.За місцем виникнення:

  • внутрішній брак – брак, виявлений до відвантаження продукції споживачу;

  • зовнішній брак – брак , виявлений безпосередньо у покупця;

2.За характером дефектів:

  • остаточний брак – брак, який неможливо виправити або економічно недоцільно виправити;

  • виправлений брак, який може бути виправлений шляхом додаткової обробки або заміни непридатних деталей.

3.За причинами виникнення (неякісні матеріали, робітники).

4.За винними особами (постачальники ,робітники).

До калькуляційної статті „Втрати внаслідок технічного неминучого браку’ включають:

  • собівартість остаточно забракованої продукції з технологічних причин;

  • вартість матеріалів, напівфабрикатів, зіпсованих під час налагодження устаткування в разі зупинки або простою обладнання через тимчасове відключення енергії ;

  • вартість скляних, керамічних виробів, розбитих під час транспортування;

  • )витрати на усунення технічного браку.

Виникнення браку у виробництві документують актом про брак (Т-46),повідомленням , листом про брак або у відомостях (Т – 47). В цих документах зазначають дані про забраковану продукцію (сорт, од. виміру, кількість),причини виникнення браку , винну особу, вид браку. Зазначені документи підписуються комісією у складі керівника, головного бухгалтера , керівних відділів.

На підставі акту брак оцінюється за нормативною вартістю з урахуванням місця виникнення браку та технологічної операції.

Собівартість внутрішнього остаточного браку визначається як сума фактично понесених витрат за всіма статтями калькуляції ЗВВ та інших витрат. ЗВВ витрати включаються до собівартості бракованої продукції пропорційно основній заробітній платі робітників за нормативним співвідношенням.

Втрати підприємства від браку продукції, який можна виправити, складається з витрат на її повторну або додаткову обробку.

Зовнішній остаточний брак оцінюється за фактичною виробничою собівартістю забракованих виробів, включаючи витрати на відправку ,демонтаж і повернення цих виробів.

Втрати від браку складаються з вартості забракованої продукції, витрат на виправлення браку, вартість зіпсованих при налагодженні обладнання матеріалів у випадку зупинки або простою обладнання через виключення енергії. Із загальної суми втрат виключається вартість забракованої продукції за ціною її можливого використання, вартість утримають із винуватців браку і суми відшкодувань, отриманих від постачальників неякісних матеріалів, що зумовили брак продукції . В результаті отримується невідшкодована величина втрат від браку, яка відноситься на витрати основного виробництва, а отже, на виробничу собівартість продукції. Розрахунок втрат від браку проводять у відомості №14.

Синтетичний облік втрат від браку обліковується на рах.24, який є активний , калькулюючий, сальдо не має.

По дебету рахунку 24 «Брак у виробництві» відображається нормативна вартість виявленого браку і додаткові витрати на виправлення бракованої продукції.

По кредиту сума відшкодувань, яку підприємство може отримати .

Різниця між дебетовим і кредитовим оборотом по рахунку 24 і представляє собою втрати від браку, які списуються на рахунок 23. сальдо рахунок не має.

Таблиця 17

Синтетичний облік бракованої продукції

№ п/п

Зміст операцій

Кореспонденція

рахунків

Дт

Кт

1.

Виявлено брак по нормативній собівартості

24

23

2.

Списані матеріали на виправлення браку

24

20

3.

Нарахована заробітна робітникам за виправлення бракованої продукції

24

661

4.

Проведені нарахування на ФОП

24

65

5.

Списується частина непрямих витрат

24

91

6.

Отримані матеріали від демонтажу остаточного браку

20

24

7.

Утримано із заробітної плати працівника за випуск бракованої продукції

661

24

8.

Пред’явлено претензію постачальнику за неякісні матеріали в наслідок чого виготовлена бракована продукція

374

24

9.

Списані втрати від технічно неминучого браку

23

24

Якщо зовнішній брак то складаються наступні записи:

Д26 к23

Д901 К26

Д791 К 901

2.5.

Освоєння виробництва – це сукупність заходів, що забезпечують випуск нових видів виробів й включають, як правило, розробку складного великого комплексу конструктивних, технологічних питань, пов’язаних з розвитком техніки .

Дослідні роботи – один з найважливіших станів технічної підготовки виробництва, що включає проектування, виготовлення дослідних зразків продукції.

До витрат на освоєння та підготовку виробництва продукції відносяться витрати на:

1.Проектування і конструювання нового виду продукції , розробку технологічного процесу.

2.Проектування інструментального оснащення і розробку технологічного процесу його виготовлення.

3.Розробку і оформлення нормативної бази.

4.Коригування технічної документації в період переходу на випуск нового виробу.

5.Вивчення матеріалів, інструментів і пристосувань для виробництва нових виробів.

6.Виготовлення дослідного зразку виробу.

7.Розробку і освоєння нової заводської технології в процесі виробництва.

8.Випробування дослідної партії продукції.

Облік таких витрат ведеться за наведеними вище статтями , кожна із статей є комплексною.

Аналітичний облік витрат на освоєння та підготовку виробництва в розрізі окремих видів продукції. Таким чином всі витрати є прямими. Накопичення витрат ведеться у відомості №15.

Синтетичний облік витрат на освоєння та підготовку виробництва ведеться на рахунку 39 «Витрати майбутніх періодів».

Синтетичний облік :

Таблиця 18

Синтетичний облік витрат на дослідження

№ п/п

Зміст операцій

Кореспонденція

рахунків

Дт

Кт

1.

Списані матеріали на освоєння дослідних зразків продукції

39

20

2.

Нарахована заробітна робітникам за освоєння дослідних продукції

39

661

4.

Проведені нарахування на ФОП

39

65

5.

Списується частина непрямих витрат

39

91

Після закінчення комплексу робіт, пов’язаних з підготовкою і освоєнням певного виду продукції вирішується питання щодо списання витрат і включення їх до собівартості продукції.

Списання витрат має здійснюватись двома способами: рівномірним та кошторисними ставками.

При використанні рівномірного методу списання витрат необхідно встановити тривалість періоду, протягом якого передбачається списати суму зібраних витрат і визначити суму, що буде списуватися щомісячно.

Приклад 1. Витрати на освоєння нової технологічної лінії становлять 1800 грн. Витрати передбачено списати за 12 місяців.

1800/12 = 150 грн.

Отже, щомісячно списуються на виробництво 150грн.

Д23 К39 - 150

При розрахунку другим методом списується кошторисна ставка, яка знаходиться шляхом ділення зазначених витрат на плановий випуск продукції протягом встановленого терміну погашення у натуральному вимірі.

Приклад 2. Витрати на освоєння становлять 1800грн. Передбачено випуск 3000 од .продукції.

Кошторисна ставка розраховується:

1800/3000 = 0,6грн.

За перший місяць випущено 500 од.продукції.

500*0,6 = 300грн.

Д23 К39 – 300грн.

2.6.

Безпосередньо виробнича діяльність виражає основну мету підприємства – випуск продукції , яка буде реалізована і принесе прибуток. Виробничі процеси – другий стан виробництва .Характерною особливістю цього етапу є формування витрат на виробництво продукції.

Метою обліку витрат на виробництво продукції є визначення розміру витрат, які припадають на кожну окрему операцію або кожен окремий продукт.

Завдання обліку витрат на виробництво продукції в накопиченні даних для розрахунку собівартості одиниці продукції. Мета зведення даних – встановити величину витрат по двох напрямках об’єктів – по продукту і за центрами відповідальності.

Весь комплекс облікових робіт , пов’язаних з групуванням витрат в розрізі встановлених статей витрат в цілому по підприємству ,по розподілу витрат між товарним випуском і незавершеного виробництва, а також по цехам , переділам ,видам продукції прийнято називати зведеним обліком витрат на виробництво.

На промислових підприємствах використовується два основні варіанти зведеного обліку витрат:

  • Напівфабрикатний;

  • Безнапівфабрикатний

Під напівфабрикатом розуміють продукт окремих технологічних фаз (цехів, переділів ),який повинен пройти одну або декілька фаз обробки перш ніж стати готовою продукцією. Проте для даної стадії він є закінченим продуктом.

При напівфабрикатному варіанті на кожній фазі (переділу) розраховується собівартість напівфабрикату власного виробництва (чавун, сталь), яка відображається на рахунку 25 «Напівфабрикати». Напівфабрикати поступають для подальшої обробки на наступний переділ підприємства або реалізуються на сторону.

Таблиця 19

Синтетичний облік

№ п/п

Зміст операцій

Кореспонденція

рахунків

Дт

Кт

1.

Отримані напівфабрикати власного виробництва

25

23/1

2.

Списані напівфабрикати для подальшої обробки

23/2

25

3.

Реалізовані напівфабрикати на сторону

901

25

При безнапівфабрикатному варіанті напівфабрикати власного виробництва відображаються в оперативному обліку в натуральному вираженні , рух напівфабрикатів на рахунках бухгалтерського обліку не відображається.

Окремо слід розглянути формування витрат і розрахунок фактичної собівартості готової продукції на рахунку 23 «Виробництво». Це формування можна розглянути в кілька етапів.

На першому етапі на рахунок 23 списують прямі технологічні витрати.

На другому етапі після збору , розподілу списуються ЗВВ цехів.

На третьому етапі списуються витрати на освоєння виробництва продукції.

На четвертому етапі визначаються і списуються втрати внаслідок технологічного браку.

Таблиця 20

Синтетичний облік

№ п/п

Зміст операцій

Кореспонденція

рахунків

Дт

Кт

1.

Списані сировина і матеріали

23

201

2.

Списані куповані напівфабрикати

23

202

3.

Списано технологічне паливо

23

203

4.

Списані запасні частини

23

207

5.

Нарахована заробітна плата виробничих робочих

23

661

6.

Проведені нарахування на ФОП

23

65

7.

Списуються розподілені загальновиробничі витрати

23

91

8.

Списуються витрати на освоєння виробництва

23

39

9.

Списані втрати від технічного неминучого браку

23

24

Всі витрати по виробничим рахункам накопичують в журналі №5. Журнал №5 заповнюється на підставі наступних документів:

  • відомість №12 – (зведення дебетових оборотів по рахунку 91)

  • відомість №14 – (зведений облік по рахунку 24)

  • відомість №15 – (зведення дебетових оборотів по рахункам 39,92,93).

Окремо на підставі розрахункових таблиць в ж/о № 5 збирається дебетовий оборот по рахунку 23.

Після складання журнала №5 в кінці місяця розраховують фактичну собівартість готової продукції, як

Собівартість = НЗВ п + Витрати – НЗВ к

І на фактичну собівартість готової продукції складається запис

Д26 К23

Таким чином, рах.23 активний , калькуляційний. По дебету відображаються витрати за місяць . по кредиту – фактична собівартість готової продукції, а сальдо має вигляд незавершеного виробництва..

Незавершене виробництво становлять незакінчені обробкою i складанням деталі, вузли, вироби, що не пройшли всіх стадій (переділів), передбачених технологічними процесами i не можуть бути віднесені до готової продукції, напівфабрикатів або до комплектуючих вироб1в.

На підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, незавершене виробництво складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу.

Облік незавершеного виробництва е актуальним для більшості підприємств обробної промисловості. У добувній промисловості, на транспорті незавершене виробництво відсутнє.

Окремого рахунка для обліку незавершеного виробництва Планом рахунків не передбачено.

Фактична (балансова) вартість незавершеного виробництва визначається в кінці званого пер1оду на підставі даних інвентаризації i становить сальдо рахунка 23 "Виробництво". який призначено для узагальнення інформації про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг).

Для визначення залишків незавершеного виробництва в натуральному вираженні необхідно щомісячно проводити інвентаризацію . Інвентаризацію здійснює спеціально призначена комісія , яка складає інвентарний опис , в якому перераховуються деталі, вузли, вироби методом заміру, зважування.

В інвентарний опис вносяться залишки виробів , вузлів, деталей за їх фактичною наявністю. Ці дані засвідчуються підписом членів комісії , звіряються в бухгалтерії з даними оперативного руху деталей.

Інвентаризація проводиться двома способами:

  • подетальним.

  • подетально-операційним.

Згідно з П(С)БО 9 залишки незавершеного виробництва оцінюються або за фактичною виробничою собівартістю, або за фактично діючою нормативною собівартістю.

При виявленні нестачі незавершеного виробництва складається запис

Д947 К23

Якщо виявлені надлишки

Д23 К719.

2.7.

Калькуляція – це визначення собвівартості одиниці продукції в цілому та в розрізі окремих статей витрат.

В залежності від організації і технології виробництва, а також виду продукції, яка виробляється, на промислових підприємства використовують такі методи калькулювання собівартості продукції:

  • попередільний

  • позамовний

  • попроцесний

  • нормативний

Попередільний метод застосовується у тих виробництвах, в яких технологічний процес чітко поділяється на окремі переділи (фази). Попередільний метод калькулювання ведеться на підприпрємствах чорної на кольорової металургії, в хімічній промисловості, легкової і харчової промисловості та інших галузях промисловості.

Суть попередільного методу полягає в тому, що собівартість продукції розраховується на кожному переділі окремо по мірі обробки продукції. Витрати повинні узагальнюватись по номенклатурі витрат по фазах , стадіях, переділах. Аналітичний облік витрат на виробництво організується по видам продукції, при цьому прямі витрати (матеріали, зарплата робочих) відноситься на конкретні вироби , код, який проставляється в первинних документах, а накладні витрати протягом місяця окремо і розподіляються між виробами пропорційно вибраної бази в кінці місяця.

Собівартість готової продукції визначається сумою власних витрат цеху та собівартістю напівфабрикатів власного виробництва, які надійшли з попереднього переділу.

Позамовний метод історично виник раніше інших. Він характерний для індивідуальних і дрібносерійних виробництв. Знаходить застосування у судобудуванні, літакобудуванні, деяких галузях машинобудування і метолопереробки, в ремонтних цехах.

На виготовлення виробу збираються витрати виробництва по замовленням, на основі яких відкриваються картки. Один примірник замовлення надходить в бухгалтерію для відкриття картки аналітичного обліку. первинних документах обов’язково проставляється номер замовлення. Таким чином об’єктом калькулювання при позамовному методі є замовлення . Аналітичний облік ведеться в картках, які відркиваються на кожне замовлення. В картках відображають щомісячно витрати за встановленою номенклатурою витрат. Якщо замовлення виконується більше місяця і нарастауючим підсумком до моменту завершення робіт вважається незавершеним виробництвом.

Собівартість робіт визначається методом сумування витрат з для відкриття замовлення до його закінчення. Калькуляція складається після того, коли буде виконане замовлення. Це є недоліком позамовного методу через те, що в умовах виготовлення продукції по замовленню протягом тривалого періоду досить важко визначити собівартість окремого замовлення. Труднощі пов’язані з тим, що непрямі витрати розподіляються в кінці місяця і до завершення вітного періоду фактичну собівартість визначити неможливо.

Попроцесний (простий) метод калькулювання використовується в тих виробництвах, де технологічний процес не складний, наприклад, в допоміжних в підсобних виробництвах, в видобувальних галузях та електростанціях тощо.

Особливістю цього методу є те, що витрати на виробництво узагальнюються в регістрі бухгалтерського обліку в цілому по процесу і діляться на кількість одиниць продукції, наданих послуг або виконаних робіт.

Попроцесний (простий, повиробний, подетальний) метод характерний для масового виробництва із стійкою номенклатурою виробів, що випускається протягом тривалого часу. Виробництво продукції проходить в одній або небагатьох технологічних стадіях, в яких не утворюється напівфабрикат і відсутнє незавершене виробництво. Попроцесний метод калькулювання поділяється на два варіанти: однопроцесний та багатопроцесний. При однопроцесному варіанті калькулювання всі виробничі витрати звітного періоду повністю відносяться на собівартість продукцію, внаслідок відсутності незавершеного виробництва і випуску обмеженої номенклатури продукції в одному технологічному процесі. Багатопроцесний варіант калькулювання передбачає розподіл витрат між видами продукції і визначення собівартості продукції та ефективності роботи окремих виробничих підрозділів.

По виробничий метод може використовуватись для визначення середньої собівартості калькуляційної одиниці за певний звітний період. Масовий або серійний характер випуску продукції передбачає наявність незавершеного виробництва, що впливає на суму собівартості продукції Повиробничий метод полягає в тому, що витрати на виробництво групується в бухгалтерському обліку за видами продукції, а собівартість калькуляційної одиниці визначається діленням витрат за звітний період з урахуванням змін залишків незавершеного виробництва на кількість випущеної продукції.

Подетальний метод калькулювання є різновидністю повиробничого, який забезпечує деталізацію собівартості продукції. Подетальний метод необхідний при напівфабрикатному варіанті калькулювання у машинобудувані. Цей метод має два варіанти: подетально-партіонний і подетально-поопераційний.

Перший варіант полягає в тому, що прямі витрати (матеріали, заробітна плата) відносяться в цілому на партію виробів, а непрямі витрати розподіляються між видами продукції пропорційно вибраній бази. Другий варіант відрізняється від першого тим, що собівартість продукції в частині заробітної плати визначається або по кожній операцій. В бухгалтерському обліку на кожний вид продукції відкривають окремий аналітичний рахунок.

Нормативний метод калькулювання займає особливе місце в класифікації. При нормативному методі складають нормативну калькуляцію за діючими виробничими нормами. Враховується технологія виробництва, проходження виробів по окремих операціях обробки.

Фактична собівартість при нормативному методі калькулювання розраховується наступним чином:

Фактична собівартість = нормативна собівартість + відхилення від норм +зміна норм.

При нормативному методі цінним є можливість контролю за формуванням собівартості на основі документування відхилень і зміни від норм.

При співставленні фактичних витрат на виробництво на одиницю продукцію із стандартними (нормативними) витрати тами створюється система контролю. Відхилення аналізуються з метою виявлення в калькуляції високу ціну, то це призведе до зменшення обсягів реалізації і прибутку. Отже облік стандартних (нормативних) витрат є основою для управління бізнесом.

Відхилення від норм узагальнюються в розрізі причин і винних осіб і служать для аналізу і прийняття рішень з боку апарату управління. Інформація про відхилення повинна надходити щодня або за за короткий проміжок часу. Чим швидше реакція на відхилення, тим менше зусиль необхідно для усунення їх негативного впливу на формування собівартості продукції, тому нормативний метод калькулювання розглядається як метод управління собівартістю.

2.8.

До готової продукції належить продукція, обробка якої закінчена та пройшла випробування, приймання, укомплектування згідно з умовами договорів, відповідає затвердженим стандартам, пройшла технічний контроль підприємства і здана на склад. Продукція є результатом виробництва.

При організації обліку продукції основним моментом є визначення її характеру. Згідно з цією ознакою групують за:

  1. Формою:

    • .уречевлена.

    • результати виконаних робіт, наданих послуг

2. За ступенем готовності:

  • готова продукція;

  • напівфабрикати;

  • незавершене виробництво.

3.За технологічною складністю:

  • .проста.

  • складна (основна, побічна).

Готова продукція на промисловому підприємстві проходить такі операції:

  • випуск продукції з виробництва і здача її на склад;

  • зберігання продукції на складах підприємства;

  • відпуск продукції на місці одногороднім і відправка іногороднім покупцям;

  • відпуск продукції для внутрішніх потреб цехів;

  • реалізація продукції (одержання грошових коштів).

Облік готової продукції на складах і в бухгалтерії організують за аналогією до обліку матеріальних запасів.

Випуск продукції з виробництва та передача її на склад оформлюється накладними, відомостями, приймально-здавальними документами, в яких вказується: дата, шифр цеху і складу, найменування продукції, номенклатурний номер, одиниці виміру, кількість, ціна за одиницю. Вони виписуються в двох примірниках, один з яких виписується для здавальника, а інший залишається на складі. Кількість виробів, що оприбутковуються на склад, їх вага, обсяг вимірюється, підраховується.

Для обліку випуску готових виробів з виробництва бухгалтерія складає відомість випуску готової продукції, зданої на склади підприємства в натуральному і вартісному вираженні. Дані цієї відомості використовують для контролю за виконанням завдання обсягів виробництва і для бухгалтерських записів на рахунках синтетичного обліку.

Накопичення відомості випуску готової продукції і накопичення відомості відвантаженої продукції заповнюються на підставі первинних документів протягом місяця. Ціна проставляється на підставі номенклатури-цінника, наявність якого є однією з важливих умов організації обліку готової продукції. В ньому вказується вид кожного виробу, його код, номенклатурний номер та облікові ціни. В залежності від виду випуск продукції з виробництва оформлюється та відображується по різному. Якщо продукція не має натуральних параметрів-робота або послуга – то в бухгалтерському обліку факт випуску відображується в актах на виконані роботи. Готова продукція обліковується на підприємствах за місцями зберігання та окремими видами у встановлених одиницях виміру: натуральних, умовно-натуральних.

На складі в облікових регістрах (картках, відомостях, сальдових, оборотних відомостях або книзі складського обліку) готової продукції обліковується в кількісному вираженні.

Кількісний облік готової продукції за її видами та місцями зберігання може бути організований двома способами:

  • в сортових картах складського обліку.

  • безкартковим способом

При першому способі в бухгалтерії складають групувальні відомості оприбуткування продукції за її видами в розрізі підрозділів-виробників та за місцем зберігання. При другому способі за допомогою ЕОМ кожен день складають оборотні відомості обліку випуску продукції з виробництва і руху продукції в розрізі складів та інших місць зберігання. Залишки готової продукції періодично інвентаризуються. В картках або книгах складського обліку здійснюється записи про надходження і відпуск готової продукції та щоденно виводять її залишки.

Аналітичний облік приймання та відпуску готової продукції ведеться на підставі прибуткових і видаткових документів, здійснюється за видами готової продукції.

Для обліку готової продукції передбачено рахунок 26 „Готова продукція’. На протязі місяця обліковується за твердими, договірними цінами і тільки в кінці місяця можна розрахувати її фактичну собівартість. Тому на протязі місяця по договірним цінам і обліковується вироблена продукція:

Дт 26 Кт 23.

Але після розрахунку фактичної собівартості готової продукції проводяться корегуючи записи. Якщо фактична собівартість менша за договірну ціну то складається сторновий запис.

Д 26 К23

Якщо фактична собівартість більше за договірну ціну то прово­диться звичайний запис.

Підприємства реалізують свою продукцію покупцям на підставі укладених договорів (угод). Відпуск готової продукції покупцям офо­рмлюється накладною на відпуск ТМЦ( М-20 ), яка є підставою для списання готової продукції підприємством-виробником, що здійснило її відпуск, для оприбуткування її підприємством-одержувачем то для дозволу на вивезення її з території підприємства-постачальника.

В накладній зазначається назва, номер, одиниці виміру, кількість, ціна кожного виду сорту продукції, що випускається. За потреби ( при значній кількості відвантаженої продукції) накладна за формою М-20 складається обов'язково, як додаток до ТТН (Ф 1-ТН). Якщо дані про готову продукцію, яка відвантажується та вивозиться автотранспортом вміщується в ТТН, то накладна за формою М-20 не складається.

Відповідно до ЗУ ‘Про ПДВ’ постачальник має виписати податкову накладну форма і порядок заповнення якої затверджена наказом ДПА України.

Для проведення розрахунків з покупцем постачальник виписує рахунок-фактуру, то інші розрахунково-платіжні документи, що підтверджують факт відвантаження готової продукції і їх оплату з зазначенням суми ПДВ.

Постачальник може включити в рахунок-фактуру покупцеві, крім вартості відвантаженої продукції, вартість тари (якщо вона не вклю­чена в договірну ціну і оплачується понад відпускну ціну), а також транспортні витрати.

Аналітичний облік відвантаженої продукції, а також розрахунки з покупцями і замовниками відбувається у відомості №16. Записів цій відомості здійснюють лінійно-позиційним способом, що дає можли­вість бачити за яким розрахунковим документом, яка сума підлягає до сплати покупцем.

2.9.

Законодавством для обліку реалізації встановлено метод нарахування.

При методі нарахування датою реалізації вважається дата передачі права власності на продукцію згідно з базисними умовами поста­вки, визначеними сторонами, незалежно від терміну здійснення платежів. У цьому разі датою реалізації вважається дата відвантаження готової продукції покупцям ( а для робіт, послуг дата оформлення договорів, які засвідчують їх виконання).

На відпускну вартість відвантаженої продукції в бухгалтерському обліку підприємства робить запис:

Д361 К701

Відповідно до принципу відповідності доходів і витрат, одноча­сно з виконанням доходу необхідно визначити і списати витрати, які були понесені підприємством для виготовлення відвантаженої продукції.

В собівартості продукції відображаються всі сторони виробни­чої і фінансово-господарської діяльності підприємства. Від рівня собівартості продукції при інших незмінних умовах залежить рівень прибутку.

Собівартість готової продукції включає наступні складові:

  1. виробнича собівартість готової продукції.

  2. нерозподілені ЗВВ.

  3. понаднормові витрати.

Узагальнення інформації про собівартість реалізованої продукції ведеться на рахунку 90 «Собівартість реалізації». По дебету рахунку відображається виробнича собівартість готової продукції, списання понаднормативних витрат і нерозподілені ЗВВ, а по кредиту – списання в порядку закриття дебетового обороту на рахунку 791.

В поточному обліку, промислові підприємства оцінюють готову продукцію за твердими обліковими цінами з виділенням відхилень фактичної собівартості продукції від її вартості за обліковим цінами.

В кінці місяця розраховується фактична собівартість випущеної продукції, шляхом розрахунку суми відхилень за середнім відсотком.

На прикладі розраховуємо фактичну собівартість готової продукції.

В поточному обліку відвантажена продукція відображається наступним чином:

Д 901 – К 26 1100

Після розрахунку відхилень робиться запис

Д901 – К 26 22

Таким чином, на підставі бухгалтерських записів оформлюється фактична собівартість готової продукції і складає 1078.

Таблиця 21

Розрахунок фактичної собівартості реалізованої продукції.

Показники

За твердими цінами

По фактичній с/в

Сума відхилень

1.Залишок ГП на початок місяця

400

410

+10

2.Випущено ГП за місяць

1200

1158

-42

1600

1568

-32

3.Середній відсоток відхилень

-

-

2%

4.Відвантажено продукцію за місяць

1100

1078

-22

5.Залмшок ГП на кінець місяця

500

490

-10

Якщо сума відхилень має позитивне значення, то складається звичайний запис.

При списанні нерозподілених ЗВВ складається запис Д901 К91.

При списанні накладних витрат складається запис Д901 К20, 661

В кінці місяця дебетовий оборот рахунку 901 списується на фінансовий результат Д791.

Д 791 К 901

3.

До іншої операційної діяльності належить процес вибуття будь-якого активу (виробничих запасів, матеріальних цінностей, оборотних активів тощо). У складі інших операційних доходів відображаються всі інші доходи, не пов'язані з реалізацією (товарів, робіт, послуг), до яких, зокрема, належать:

  • дохід від реалізації іноземної валюти;

  • дохід від реалізації інших оборотних активів (виробничих запасів, малоцінних та швидкозношуваних предметів тощо);

  • дохід від операційної оренди активів;

  • дохід від операційної курсової різниці;

  • пеня, штрафи, які визнані боржником або щодо яких отримано рішення судових органів про стягнення;

  • доходи від відшкодування раніше списаних активів;

  • дохід від списання кредиторської заборгованості, що виникла під час операційного циклу, після закінчення строку позовної давності;

  • одержані гранти, асигнування та субсидії;

  • інші доходи від операційної діяльності.

Для узагальнення інформації про інші доходи від операційної діяльності підприємства у звітному періоді, крім доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) використовують рахунок 71 "Інший операційний дохід". Рахунок 71 є пасивним, тимчасовим, призначеним для обліку господарських процесів. На рахунку 71 ведеться облік доходів операційної діяльності підприємства, крім доходів, які відображаються на рахунку 70 "Доходи від реалізації" і є доходами основної діяльності.

По кредиту рахунку 71 відображається збільшення (одержання) доходу, по дебету – суми непрямих податків (податку на додану вартість, акцизного збору та інших зборів (обов'язкових платежів) та списання в порядку закриття на рахунок 79 "Фінансові результати".

Рахунок 71 "Інший операційний дохід" має наступні субрахунки:

711 - Дохід від реалізації іноземної валюти;

712 - Дохід від реалізації інших оборотних активів;

713 - Дохід від операційної оренди активів;

714 - Дохід від операційної курсової різниці;

715 - Одержані штрафи, пені, неустойки;

716 - Відшкодування раніше списаних активів;

717 - Дохід від списання кредиторської заборгованості;

718 - Одержані гранти та субсидії;

719 - Інші доходи від операційної діяльності.

Аналітичний облік інших операційних доходів ведеться за видами доходів та іншими напрямками, визначеними підприємством.

Первинними документами при накопиченні інформації про інші операційні доходи є довідки та розрахунки бухгалтерії. Віднесення доходів від операційної діяльності на фінансові результати оформляється розрахунком бухгалтерії.

Дані по рахунку 71 відображаються в журналі № 6 та у звіті про фінансові результати в рядку з відповідною назвою.

Таблиця 22

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.