Регулювання платіжного балансу

Нерівновага платіжного балансу протягом певного часу може мати негативні наслідки для відкритої еко­номіки. Тому країни, як правило, прагнуть регулюва­ти платіжний баланс таким чином, щоб було досягну­то нульове або задане цільове значення балансу офі­ційних розрахунків. Хоча, частіше за все, під рівнова­гою платіжного балансу розуміють такий стан, коли надходження і витрати .«балансовані, а офіційні резер­ви не змінюють своєї величини. Цю дефініцію можна записати таким чином:

Якщо має місце дефіцит або надлишок платіжного балансу, то це означає його нерівноважний стан.

Існує п'ять факторів нерівноваги платіжного ба­лансу:

1. сезонна та випадкова нерівновага, викликана не­передбаченими причинами неекономічного характеру;

2. структурна нерівновага, спричинена відсутністю адаптивної реакції країни на нові умови;

3. циклічна нерівновага, викликана циклічним ха­рактером економічної кон'юнктури;

4. нереалістичний валютний курс;

5. відплив капіталу та дестабілізуючі валютні спе­куляції.

Перед тією чи іншою країною виникає проблема коригування дефіциту чи позитивного сальдо платіж­ного балансу. Сформульовано п'ять можливих шляхів досягнення рівноваги платіжного балансу.

1. Фінансування загального платіжного дефіциту без зміни валютного курсу чи стану національної економіки. При цьому якщо дефіцит має тимчасовий характер, то уряд може скористатися офіційними ре­зервами, утримуючись Тим самим, від впливу на пропо­зицію грошей. Коли сальдо платіжного балансу стане позитивним,>© обсяги резервів поновлюються.

Якщо валюта країни є ключовою в певній системі, то тоді країна має більше можливостей утримуватися від коригуючих дій за наявності дефіциту платіжного балансу.

2. Запровадження валютного контролю в тих чи інших формах (обмеження на придбання резидентами іноземної валюти, її використання, проведення мно­жинного валютного курсу).

3. Запровадження і підтримка режиму гнучкого валютного курсу. Тоді національна валюта знеціню­ється доти, доки на валютному ринку не встановлюєть­ся рівновага.

4. Установлення режиму фіксованого курсу. Цей шлях вважається "класичними ліками для платіжного балансу" і полягає в тому, щоб привести національну економіку у відповідність до фіксованого курсу. Якщо ж нерезиденти і надалі не хочуть нагромаджувати націо­нальну валюту, то уряд за рахунок офіційних резервів скорочує пропозицію грошей, знижує ціни, доходи і зарплату доти, доки попит і пропозиція іноземної валю­ти на ринку не встановляться на необхідному рівні.

5. Політика валютного компромісу (застосування елементів варіанту 3 та 4). Тут можливі два випадки:

   1. змінний паритет: валютний курс фіксується і робляться зміни в економіці, а коли вони вичерпу­ються, то національна валюта девальвується;

   2. кероване плавання: валютний курс змінюється урядом до досягнення рівноваги і фіксується.

75.Регулювання платіжного балансу в умовах фіксованого валютного курсу

Нерівновага платіжного балансу протягом певного часу може мати негативні наслідки для відкритої еко­номіки. Тому країни, як правило, прагнуть регулюва­ти платіжний баланс таким чином, щоб було досягну­то нульове або задане цільове значення балансу офі­ційних розрахунків.

Спочатку проаналізуємо адаптацію платіжного ба­лансу в умовах фіксованого валютного курсу. Згадає­мо, що найбільш зрозумілим прикладом системи фіксо­ваного валютного курсу є золотий стандарт.

Як і раніше, дотримуємось припущення, що світ складається з двох країн — "Вітчизни" і "Закордону", і в обігу перебувають тільки валюти двох країн — грив­ня і долар. Валютний паритет, тобто валютний курс, розрахований на основі відносної ціни золота в двох країнах, такий...

Оскільки золотий вміст гривні близько 0,387117 г чистого золота, а долара - близько 1,5044 г золота, то валютний курс складе 3,886 грн до 1 дол. Звичайно така ситуація є гіпотетичною, але вона могла мати місце в 1917—1918 pp. під час існування Української Народної Республіки і ґрунтується на валютних реаліях того часу.

За умов золотого стандарту резонно припустити, що такий курс буде постійним. Люди ніколи не заплатять дорожче, оскільки вони завжди куплять золото у "Вітчизні", відвезуть його в "Закордон" і куплять до­лари. Ніхто не зможе також знизити ціну тому, що в цьому випадку золото будуть купувати в "Закордоні" за долари, привозити у "Вітчизну" і продавати за гривні по курсу 3,886 грн/дол . Отже, валютний курс має дорівнювати 3,886 грн/дол. Правда при цьому потрібно врахо­вувати так звані "золоті точки", тобто коливання біля можливого паритету в межах витрат на транспортуван­ня золота (наприклад, 1 % від паритету).

Тепер розглянемо випадки, коли первісний платіж­ний баланс не дорівнює 0. В такому випадку включа­ється адаптивний механізм платіжного балансу, який гарантує, що в кінцевому результаті платежі будуть збалансовані (рис. 9.1).

У Рис. 9.1. Адаптивний механізм платіжного балансу за фіксованого валютного курсу

"Вітчизні", наприклад, збільшились витрати на імпорт. Це аналогічно зростанню попиту на іноземну валюту, що зумовить переміщення кривої ІМ в положення ІМ'. Валютний курс залишається на рівні золотого паритету в 3,886 грн/дол . Тому спочатку дефіцит дорівнює АА'. Дефіцит призводить до скорочення грошової маси у "Вітчизні", оскільки вітчизняні споживачі на свої гривні купують золото і відправляють його в "За­кордон". Тоді крива ІМ почне зміщуватись у зворотно­му напрямку. Грошова маса у "Закордоні" почне зро­стати, оскільки закордонні експортери почнуть здавати своє золото в обмін за долари. Зі зростанням маси до­ларів в обігу крива ЕХ почне зміщуватись вправо, ос­кільки іноземці збільшать свої витрати на експорт із "Вітчизни". Ці дві криві зміщуються доти, доки не зу­стрінуться в точці А". В цей момент дефіцит буде ліквідо­вано. Отже, потрібен певний час для балансування.

Країни мають зберігати резерви золота та іноземної валюти на той випадок, коли вони знадобляться. Особ­ливо це потрібно в умовах дефіциту платіжного балан­су. Названі вище резерви називаються міжнародними.

Міжнародні резерви — це запаси золота та валюти, що належать певній країні і які можуть бути викори­стані для задоволення попиту на іноземну валюту.

Якщо резерви цієї країни зменшуються, то змен­шується кількість грошей підвищеної ефективності, збільшується попит на імпорт, що сприяє відпливу іноземної валюти та ін. Щоб запобігти цьому, Націо­нальний банк країни в умовах паперово-грошовому обігу здійснює такі заходи: стерилізацію, девальвацію (ревальвацію), внутрішнє кредитування, інтервенцію.

Інтервенція — продаж власної і скупка іноземної валюти Національним банком.

Стерилізація — це операція на відкритому ринку, яка компенсує зміни резервів і залишає кількість гро­шей підвищеної ефективності незмінною. Наприклад, попит на імпорт в Англії зростає, і населення купує іноземну валюту на 100 млн фунтів стерлінгів, а на неї імпортні товари і послуги. Резерви і гроші підвищеної ефективності скорочуються на цю суму. Щоб нейтра­лізувати (стерилізувати) вплив надлишку імпорту на грошову масу, Національний банк скуповує у населен­ня облігації на суму 100 млн фунтів стерлінгів. На цю суму збільшилась сума грошей в обігу.

Девальвація — це зменшення офіційного золотого ^ вмісту грошової одиниці країни або зниження її курсу щодо валют інших країн, що здійснюється в законо­давчому порядку. Девальвація підіймає ціну інозем­ної валюти, роблячи іноземні товари порівняно дорож­чими, а вітчизняні порівняно дешевшими. Девальва­ція усуває дефіцит платіжного балансу у двох напрям­ках. По-перше, ціна іноземної валюти, що піднялась, робить іноземні товари більш дорогими, а отже, скоро­чує витрати на імпорт. По-друге, зниження ціни вітчиз­няних товарів на зовнішніх ринках підвищує попит на них за кордоном, отже, призводить до збільшення до­ходів від експорту. Однак, девальвація не повинна су­проводжуватися зростанням внутрішніх цін.