94.Північноамериканська економічна інтеграція: стадії, принципи та наслідки

Найбільш значним об'єднанням є Північноамери­канська зона вільної торгівлі (НАФТА), яка включає США, Канаду і Мексику. Населення країн зони — більше 370 млн осіб, ВВП — більше 10 трлн дол. На це угрупування припадає 20 % світової торгівлі.

Основні положення угоди про створення НАФТА такі:

1) відміна мита на товари трьох країн під час торгівлі між собою;

2. захист північноамериканського ринку від екс­пансії азійських і європейських компаній;

3. зняття заборони на капітальні вкладення і кон­куренцію американських і канадських компаній в бан­ківській і страховій справі в Мексиці;

4. створення тристоронніх груп для вирішення про­блем, пов'язаних з охороною оточуючого середовища (довкілля).

Від інтеграційних зрушень виграють усі члени угрупу­вання:

1. споживачі — від розширення торгівлі та знижен­ня тарифів;

2. американські промисловці — від притоку деше­вої мексиканської робочої сили;

американські економічні сектори з виробництва електроніки, комп'ютерної техніки, автозапчастин, будматеріалів — від зростання доходів;

3. значно зростає зовнішня торгівля Канади; так, ка­надський експорт за 10 років подвоївся, причому 80— 84 % припадає на СІЛА;

4. прогнозується, що Мексика підвищить темпи зро­стання з 1,6 % до 2,6 %, скоротить період реформуван­ня своєї економіки і перехід до економічно розвинутих країн з 50 до 10—15 років.

За угодою НАФТА вимальовується стратегія і так­тика економічної політики і такі стратегічні завдан­ня.

1. Створення повноцінного північноамерикансько­го спільного ринку до 2010 р.

2. Створення самодостатнього панамериканського торговельного блоку від Аляски до Вогняної Землі.

Основні тактичні напрямки діяльності НАФТА:

• активно сприяти торгівлі та інвестиціям шляхом усунення як традиційних, так і нетрадиційних торго­вельних бар'єрів;

• полегшувати доступ іноземних інвесторів на внутрішній ринок шляхом розширення прав усіх інве­сторів при одночасному обмеженні державного регу­лювання;

• узгоджувати стимулювання зростання рівня зай­нятості й реформування в сфері соціальної політики з метою всебічної підтримки експорту;

• здійснювати більш ефективне розв'язання торго­вельних спорів за допомогою спеціально створених ме­ханізмів.

Основна мета НАФТА — прискорити процес форму­вання найбільшого на Північноамериканському кон­тиненті регіонального господарського комплексу.

Інтеграційні процеси активізуються і в Південній Америці. На початку 60-х pp. тут планувалося створи­ти "зону вільної торгівлі", а потім — Центральноаме­риканський спільний ринок (ЦАСР). Але політична і економічна кризи не дозволили реалізувати ці плани. До середини 90-х pp. інтеграційні процеси активізува­лись шляхом укладення торговельного пакту МЕРКО- СУР між Аргентиною, Бразилією, Уругваєм і Пара­гваєм, який приєднався пізніше. Пакт набрав чинності з 1 січня 1995 р. Він мав привести до створення нового великого регіонального торговельно-економічного бло­ку, що об'єднає держави з загальною чисельністю на­селення більш ніж 220 млн осіб і сумарним ВВП в 550 млрд дол.

В результаті створення цього угрупування 90 % взаємної торгівлі чотирьох держав звільняються від дії будь-яких тарифних бар'єрів, а щодо імпорту з третіх країн, то запроваджується загальна тарифна структу- pa і митні правила. Передбачається, що МЕРКОСУР буде інтегруватися з НАФТА і поступово в нове угру­пування увійдуть інші країни регіону.

АФРИКА

Прагнуть розвивати інтеграційні процеси у своєму регіоні африканські країни. В 1989 р. в Північній Аф­риці було створено союз Арабського Магріба за участі Алжиру, Лівії, Мавританії, Марокко і Тунісу. Угода про цей союз передбачає організацію широкомасштаб­ного економічного співробітництва на рівні регіональ­ної інтеграції. Але сьогодні Північноафриканський регіон являє собою п'ять замкнутих в національних кордонах, відокремлених один від одного ринків.

Прагнення інших африканських країн до економіч­ної інтеграції означає спробу відсталих, економічно не пов'язаних між собою країн створити в окремих субрегіонах Африки умови для розвитку промисло­вості, яка була б орієнтована на задоволення потреб внутрішнього ринку. Створюючи економічні союзи та митні зони, африканські країни планували на основі скоординованої політики розвивати тісні економічні зв'язки між собою. Результатом мало було стати ви­никнення містких внутрішніх ринків як бази модер­нізації економіки. Інтеграція розглядалась як альтер­нативний шлях розвитку з "опорою на власні сили". Ця ідея є і в планах Організації Африканської Єдності (ОАЄ) зі створення Африканського економічного спів­товариства.

Сьогоднішня практика реалізації інтеграційних пла­нів в Африці та завдань поглибленого співробітництва між країнами регіону показує, що всі ці цілі й завдан­ня залишаються поки що лише побажаннями. Разом з тим ідея африканського спільного ринку залишається популярною на цьому контингенті.