96.Інтеграція національних економік у Східній Європі

Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС)

Початок нової ери у житті Чорноморського регіону розпочався 25 червня 1992 року, коли глави держав одинадцяти країн-учасниць (Азербайджану, Албанії, Вірменії, Болгарії, Грузії, Греції, Молдавії, Румунії, Росії, Туреччини та України) прийняли "Босфорську Заяву" та підписали в Стамбулі (Туреччина) "Стамбульську Декларацію" про Чорноморське економічне співробітництво.

Визначаються пріоритетні напрямки та основні механізми взаємодії в межах ЧЕС, такі як: спрощення візового режиму;  приведення до загального знаменника митних правил та інструкцій; уніфікація податкового режиму; заохочення розвитку співробітництва в різних галузях діяльності країн-учасниць ЧЕС, які представляють обопільний інтерес.

Основне завдання чорноморської інтеграції полягає у створенні режиму вільного руху товарів, послуг і капіталів з метою розширення виробничої кооперації та спільного підприємництва. Актуальним завданням є створення міжнародного екологічного центру, включаючи наукові дослідження, екологічну освіту та обмін інформацією.

Цілями ЧЕС є : 1. сприяння й заохочення індивідуальної та колективної ініціативи як важливого фактора досягнення задач; 2. внесок у розвиток конкурентноспроможної ринкової економіки в регіоні Чорного моря; 3. збільшення потенціалу та інноваційної здатності підприємств та створення, таким чином, нового виробничого потенціалу для двосторонніх та багатосторонніх ділових контактів.

На 4-х зборах Міністрів закордонних справ у 1994 році всі країни-учасниці ЧЕС підписали Угоду про заснування Чорноморського Банку Торгівлі та Розвитку (ЧБТР). Функції ЧБТР: · сприяти розвитку міжрегіональної торгівлі, включаючи виробництво між країнами-членами; · фінансувати промислові проекти і виробництва у країнах-членах; · співпрацювати з міжнародними закладами і національними фінансовими агентствами в країнах-членах; · надавати допомогу для розвитку і реформування економіки однієї з країн-членів; · інвестувати проекти в економічній і соціальній сфері країн-членів, надаючи гарантії.

Співдружність незалежних держав (СНД) Співдружність Незалежних Держав було створено в якості регіонального співтовариства держав у відповідності з підписаною в Мінську угодою про створення СНД, Алма-Атинською декларацією та протоколом до Мінської угоди. Цілі: · обов'язкове виконання взятих на себе у рамках СНД міжнародних обов'язків; · невтручання у внутрішні справи; · дотримання територіальної цілісності та недоторканість границь СНД; · обов'язкове дотримання міжнародних норм у галузі прав людини та основних принципів щодо прав національних меншин; · об'єктивне представлення суспільно-політичного життя у засобах масової інформації держав-членів, недопущення розповсюдження повідомлень, які можуть спричинити міжнаціональні конфлікти; · заборона діяльності політичних партій та угруповань, що основані на ідеях фашизму, расизму, міжнародних конфліктах тощо. Члени: Азербайджан, Вірменія, Республіка Бєларусь, Грузія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Російська Федерація, Республіка Таджикистан, Туркменистан, Україна, Узбекистан.

З моменту підписання Договору про створення СНД опрацьовувались питання по організації співробітництва, перш за все по зовнішній, економічній та фінансовій політиці.

1993 p. країни-члени підписали угоду про створення Економічного союзу, яким передбачалось вільний рух товарів, послуг, капіталів та робочої сили, реалізація скоординованої політики (грошова та кредитна системи, ціни та податки, бюджетні питання, митна та валютна сфери), підтримка вільного підприємництва, сприяння сумісного виробництва та координація господарського законодавства.

Головними цілями Економічного союзу визначено: · формування умов стабільного розвитку економік країн-учасниць; поетапне створення загального (спільного) економічного простору на основі ринкових відносин; · забезпечення рівних можливостей для всіх господарських суб'єктів; · реалізація спільних економічних проектів; вирішення актуальних соціально-економічних завдань.

Україна в процесах світової економічної інтеграції.

До головних економічних чинників, які впливають на швидкість процесу входження України у світовий економічний простір, слід віднести:

Позитивні: значний сировинний потенціал; вигідне географічне положення; досить високий рівень кваліфікації кадрів поряд з вкрай низькою заробітною платою; наявність технологічно-передових секторів промисловості, здатних до швидкого освоєння нових видів продукції; наявність виробничої бази (будинки, інфраструктура, тощо).

 Негативні: Тривалий час Україна, як інші постсоціалістичні країни, була ізольована від світогосподарських глобальних процесів і приречена на замкненість і самодостатність. Наявність високого ступеню політичної нестабільності, відсутність чіткої економічної політики, непослідовність в проведенні реформ; велику корумпованість владних структур різних рівнів; обмеженість внутрішнього ринку у зв'язку з вкрай низькою купівельною спроможністю населення; значний відтік капіталу з України; подальше погіршення структури експортно-імпортних потоків;

неконкурентоздатність продукції більшості українських підприємств; переважна орієнтованість торговельних зв'язків України на одну країну - Російську Федерацію;