67.Міжнародні розрахунки.

Міжнародні розрахунки — це регулювання грошо­вих зобов'язань і вимог резидентів країни стосовно нерезидентів. Головне місце в міжнародних розрахун­ках посідають платежі у зовнішній торгівлі за послу­ги, кредити, інвестиції.

Специфіка міжнародних розрахунків визначається відсутністю загальноприйнятого для всіх країн платіж­ного засобу, оскільки національна валюта не є закон­ним платіжним засобом для інших країн. Тому в міжна­родних розрахунках використовуються боргові вимоги, підраховані в іноземній валюті, тобто девізи. Ці пла­тіжні засоби мають форми різних кредитних знарядь міжнародних розрахунків.

Рівнозначні вимоги та зобов'язання сторін реалізу­ються в процесі їх взаємної компенсації і обслугову­ються в основному такими інструментами, як банків­ські векселі, чеки та перекази.

Банківські векселі — це трати, що виставляються банками країни на іноземних кореспондентів. Купую­чи ці векселі у національних банків, імпортери пере­силають їх експортерам, погашуючи таким чином свої боргові зобов'язання.

Банківський чек — це письмовий наказ банку — володарю авуару за кордоном своєму банку-кореспон- денту про перерахування певної суми з його поточного рахунку чекоотримачеві.

Перекази (почтові й телеграфні) дають змогу при­скорити розрахунки і запобігти валютних втрат від коливань курсу.

Використовуються переважно такі форми міжнарод­них розрахунків.

Акредитивна форма розрахунків — форма безго­тівкових розрахунків між резидентами і нерезидента­ми за товарно-матеріальні цінності й послуги, які яв­ляють собою доручення однієї кредитної установи іншій здійснити оплату товарно-транспортних доку­ментів за рахунок зарезервованих коштів. Ця форма найбільш складна і затратна.

Інкасова операція — форма розрахунку за зовніш­ньоторговельною угодою, яка полягає в тому, що екс­портер доручає своєму банку одержати від імпортера певну суму валюти при передачі останньому відповід­них товарних документів.

Банківський переказ — форма розрахунку, яка здійснюється установою банку за дорученням вклад­ників для переказу їх вкладів в іншу установу банку або зарахування на рахунок іншого одержувача.

Авансові розрахунки — форма розрахунку, за якою оплата товарів імпортером здійснюється до від­вантаження, а інколи навіть до виробництва товару. Вона найвигідніша для експортера.

Розрахунки з відкритим рахунком зводяться до періодичних платежів імпортера експортеру після одержання товару. Ця форма пов'язана з кредитом за відкритим рахунком. Відкритий рахунок застосову­ється за регулярних поставок, коли довіра підкрі­плюється тривалими діловими стосунками, а покупець — солідна фірма. Ці розрахунки вигідні для імпортера і невигідні для експортера (уповільнюють оборотність капіталу, збільшують ризик).

Основою обліку міжнародних розрахунків у СНР є інституційна одиниця. Всі інституційні одиниці об'єд­нані в п'ять груп, які фактично представляють основні сектори економічної діяльності, що розглядаються за ознакою функціонуючих в них економічних агентів. Розглянемо ці групи:

нефінансові корпорації та підприємства — це ті інституційні одиниці, які продукують товари для рин­ку і надають нефінансові послуги; вони є домінуючою інституційною одиницею реального сектору;

сімейні (домашні) господарства — це всі фізичні особи, що продають свою робочу силу, виробляють і споживають ринкові послуги; сімейні господарства теж належать до реального сектору;

неприбуткові інституції — це юридичні особи, що надають неринкові послуги сімейним господарствам і засновані на добровільній участі фізичних осіб; непри­буткові інституції теж належать до реального сектору;

урядові установи — це інституційні одиниці, які поряд з виконанням політичних функцій і функцій економічного регулювання, виробляють неринкові то­вари і надають послуги для індивідуального і колек­тивного споживання, а також перерозподіляють дохо­ди; урядові установи є інституційною одиницею бю­джетного сектору;

фінансові корпорації — це інституційні одиниці, які здійснюють посередництво або надають допоміжні фінансові послуги; фінансові корпорації (банки, фінан­сові компанії) є основною інституційною одиницею грошового сектору.

Всі ці інституційні одиниці є також агентами зов­нішньоекономічного сектору.

Міжнародні розрахунки, що випливають з вимог та зобов'язань країни, відтворюються в платіжних та роз­рахункових балансах.