67. Інфляція: сутність, причини та вимірювання.

Інфляція – це стійка тенденція до зростання середнього (загального) рівня цін.Темп інфляції (π) – це відносна зміна середнього (або загального) рівня цін.

Основними причинами інфляції є:1) грошова емісія, незабезпечена товарною масою;2) кредитна емісія;3) криза валютно-фінансової системи;4) зростання бюджетного дефіциту та державного боргу;5) мілітаризація економіки, оскільки вона є причиною збільшення видатків бюджету, додаткового поглинання матеріальних та трудових ресурсів, а отже, вилучення їх із сфери виробництва споживчих товарів, збільшення споживчого попиту з боку зайнятих в оборонній промисловості;6) державна монополія;7) монополізм підприємств;8) диспропорції в економіці;9) механізм оподаткування (при збільшенні податку на прибуток проявляється тенденція до зниження обсягів виробництва);

10) інфляція цінової надбавки (підвищення цін з метою компенсації майбутніх збитків, які можливі в результаті організаційної реструктуризації в економіці).

68. Види інфляції.

Інфляція – це стійка тенденція до зростання середнього (загального) рівня цін.

Темп інфляції (π) – це відносна зміна середнього (або загального) рівня цін.

Види інфляції:

Природна інфляція (π*) складає 2-3% на рік та характерна для повної зайнятості ресурсів і потенційного обсягу виробництва ВНП.

Повзуча (повільна) інфляція - < 20% на рік;

галопуюча – 20-100% на рік;

гіперінфляція – 100-1000% на рік;

супергіперінфляція - > 1000% на рік.

Відповідно до причин виникнення розрізняють:

1) інфляція попиту ( виникає внаслідок зростання сукупного попиту за умови, що фактичний обсяг ВНП близький до потенційного, а сукупний попит (AD) зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни, намагаючись урівноважити попит і пропозицію, зростають).

2) інфляція пропозиції (витрат)( зростання цін пов’язане із зростанням сукупних витрат у періоди високого рівня безробіття і надмірних витрат виробничих ресурсів).

70. Антиінфляційна політика держави.

Антиінфляційна політика держави має два види:1) адаптивна політика (політика градуювання), яка проявляється у пристосуванні до умов інфляції, у пом’якшенні її негативних наслідків, поступовому зниженні темпів зростання грошової маси. Основними заходами адаптивної політики виступають: стабілізація інфляційних очікувань;поступове обмеження грошової пропозиції;індексація грошових доходів населення; застосування політики „цін та доходів” (уряд або заморожує ціни і номінальні доходи, або „прив’язує” зростання рівня цін до зростання заробітної плати, а зростання заробітної плати – до підвищення продуктивності праці. Політика „цін та доходів” може бути ефективною, якщо вона не створює небезпеку перетворення відкритої інфляції на приховану; укладання договорів з підприємцями та профспілками про темпи зростання цін та заробітної плати;2) активна політика (шокова терапія), яка базується на різкому скороченні темпів зростання грошової маси. Вона є особливо прийнятною в умовах гіперінфляції. Основними заходами активної політики виступають: а) заходи загального характеру: контроль за грошовою масою;заборона емісійного фінансування Державного бюджету;проведення грошової реформи конфіскаційного типу;стабілізація інфляційних очікувань;реструктуризація економіки;регулювання валютного курсу;підвищення ступеня товарності економіки;приватизація;засоби збільшення норми заощаджень та зменшення їхньої ліквідності;б) заходи, спрямовані проти інфляції попиту: зменшення державних витрат;збільшення податків;скорочення дефіциту Державного бюджету;стабілізація валютного курсу;в) заходи, спрямовані проти інфляції витрат: стримування зростання факторних доходів та цін;зниження податків на бізнес