
- •1. Культура мовлення і стилістика: об’єкти вивчення, мета і завдання
- •2. Стилі і колорити літературної мови: загальний огляд.
- •3. Розмовний і художній стилі літературної мови
- •4. Науковий стиль літературної мови.
- •Публіцистичний стиль літературної мови. Основні жанри публіцистичного стилю.
- •7. Іван Огієнко про «ясний» і «простий» стиль.
- •Стилістична диференціація словникового складу мови.
- •9. Іншомовні слова та варваризми в сучасних стилях мови
- •10. Діалектна, застаріла та жаргонна лексика в різних стилях мови
- •Норма і правило. Критерії норми. Типи правил
- •12. Правильність як комунікативна ознака мовлення. Суржик, жаргон і варваризм як мовностилістична проблема.
- •13. Логічність як комунікативна ознака мовлення.
- •14. Точність як комунікативна ознака мовлення.
- •15. Багатство (різноманітність) як комунікативна ознака мовлення.
- •16. Чистота як комунікативна ознака мовлення.
- •17. Виразність як комунікативна ознака мовлення. Мовні та позамовні засоби виразності мовлення.
- •18. Доречність і достатність як комунікативні ознаки мовлення.
- •19. Емоційність (експресивність) мовлення і засоби її досягнення
- •20. Орфоепічні норми літературної мови: причини помилок у вимові та наголошуванні слів та шляхи їх подолання.
- •21. Стилістичні можливості слово- та основоскладання. Абревіатури та їх стилістичні функції.
- •22. Стилістичні ресурси морфологічної системи української мови
- •23. Стилістичні можливості засобів словотворення.
- •24. Варіантність морфологічних норм як стилістичний засіб
- •25. Стилістичні можливості фразеологічних ресурсів мови
- •26. Стилістика і синтаксична організація текстів різних функціональних стилів
- •27. Порядок слів і комунікативні ознаки культури мовлення
- •28. Усна і писемна форми літературної мови, вимоги щодо комунікативних якісних ознак
- •29. Культура писемного мовлення. Основні правила скороченого запису слів
- •30. Основні логічні помилки та способи їх уникнення
- •31. Період і надфразна єдність як способи організації мовлення
- •32. Плеоназми і тавтології як стилістичні фігури і як стилістичні помилки
- •33. Звертання та його стилістичний діапазон
- •34. Стилістичні фігури мови та їх застосування у різних стилях мови
- •35. Українська преса як засіб формування мовної національної свідомості.
- •36. Мовний етикет та естетика журналістської творчості
- •37. Мова й композиція газетного тексту.
- •38. Мовні особливості газетних заголовків.
- •39. Культура спілкування. Види спілкування.
- •40. Проблеми текстової комунікації.
- •47. Розділові знаки як засоби реалізації на письмі точності, виразності та екпресивності мовлення.
- •49. Основні тенденції функціонування української мови на сучасному етапі
- •50. Закон „Про мови в Україні” та його виконання сьогодні
15. Багатство (різноманітність) як комунікативна ознака мовлення.
Слова багатство й різноманітність не є абсолютними синонімами. Різноманітність і багатство пов'язані як зі словесно-понятійними, так і зі структурно-організаційними ресурсами мови.
Та все ж багатство мовлення досягається семантично і стилістично відмінними одиницями чи такими однозначними одиницями, які різняться словотворчими або граматичними ознаками, тобто не повторюються. А різноманітність — це вираження однієї і тій ж думки, одного і того ж граматичного значення різними способами і засобами. Таким чином, можна сформулювати ще дві оцінні опозиції: мовлення багате/бідне, мовлення різноманітне/одноманітне. В основі першого критерію — поняття кількості, в основі другого — якості, але ці поняття взаємозалежні.
Мова народу — багата й різноманітна, а ось індивідуальне мовлення може бути багатим або бідним, одноманітним або різноманітним.
Багатства й різноманітності мовлення можна досягти шляхом:
засвоєння до активного запасу якомога більше слів із словника загальнонародної літературної мови;
вироблення навичок творчого, стилістично обґрунтованого використання різноманітних структур словосполучень і речень;
оволодіння запасом типових інтонацій, за допомогою яких можна видозмінювати мовлення;
активного самостійного мислення у кожній мовленнєвій ситуації;
критичного ставлення до одноманітного і бідного мовлення як неетичного і неестетичного явища.
Джерелами багатства й різноманітності мовлення є, у першу чергу, лексичні, фразеологічні, словотворчі, граматичні, стилістичні ресурси мови, які сформувалися мовною практикою всіх попередніх поколінь носіїв цієї мови і які постійно збагачуються разом з розвитком суспільства.
Лексичне і фразеологічне багатство мовлення як мовлення без повторів твориться синонімічними рядами: чим багатший синонімічний ряд, тим більша можливість дібрати найвідповідніший засіб реалізації змісту її мети висловлювання.
Семантичне багатство мовлення полягає в застосуванні семантично вагомих, «повноінформативних» одиниць, які роблять текст недвозначним і цілком зрозумілим. Усі семантичні групи лексики становлять її багатство: розмовно-побутова, етнографічна, соціально-побутова, суспільно-політична, офіційно-ділова, професійно-виробнича, термінологічна, художньо-експресивна та ін.
Багатство слів і багатство значень неможливе без багатства форм. І мова володіє невичерпними їх ресурсами: у словотворі і в словозміні варіанти структур і варіанти форм зберігаються з прадавніх часів і використовуються кожним наступним поколінням. Іменники можуть мати паралельні форми роду (зал — зала, клавіш — клавіша, спазм — спазма), відмінків (Д. в. брату — братові, сину — синові, М. в. на батьку — на титлові, Зн. в. вівці — овець, воли — волів, коні — коней); активно функціонують паралельні відмінкові форми числівників (Р. в. одинадцяти одинадцятьох; Д. в. двадцяти — двадцятьом; М. в. на десяти — на десятьох); великі семантико-стилістичні можливості мають прикметникові паралелі (присвійні і відносні прикметники: орлиний — орлій, лисів – лисячий, материн — материнський, братів — братовий, батьків — батьківський. Дніпрові — дніпровські; стягнені і нестягнені форми: білі — білії, добра — добрая, сине — синєє; повні і короткі форми: повний — повен, зелений — зелен, славний — славен). Фонетичні варіанти також урізноманітнюють мовлення, сприяють його виразності. Порівн.: на тому — на тім, на ньому — на чім, до нього ~- до його (розм.), до сходу сонця — до слід сонця, лише — лиш, ходити — ходить, чому — чом, гуляє — гуля та ін.
Семантичне багатство примножується багатством інтонаційним, яке залежить і від лексичного наповнення тексту, і від його синтаксичної побудови.
В основному організація мовлення визначається на рівні синтаксису. Тут багатство забезпечують: паралельні синтаксичні конструкції. Урізноманітнюється мовлення й варіантами сполучних засобів (порівн. сполучники: і – та, але – та, щоб – аби) і варіюванням сполучникових і безсполучникових конструкцій (напр.: «Батьків дівчина не пам'ятає: вони загинули під час війни»; ...не пам'ятає, бо вони...), заміною сурядних структур на підрядні.
Звичайно, багатство (й різноманітність) мовлення має особливості залежно від того, чи є воно: мовленням народу або ж однієї особи; мовленням розмовно-побутовим або ж художнього твору; мовленням загальнонародним або ж окремих соціальних верств населення; мовленням дитини або ж дорослої людини; просторічним або ж репрезентує певний функціональний стиль літературної мови.