- •1. Культура мовлення і стилістика: об’єкти вивчення, мета і завдання
- •2. Стилі і колорити літературної мови: загальний огляд.
- •3. Розмовний і художній стилі літературної мови
- •4. Науковий стиль літературної мови.
- •Публіцистичний стиль літературної мови. Основні жанри публіцистичного стилю.
- •7. Іван Огієнко про «ясний» і «простий» стиль.
- •Стилістична диференціація словникового складу мови.
- •9. Іншомовні слова та варваризми в сучасних стилях мови
- •10. Діалектна, застаріла та жаргонна лексика в різних стилях мови
- •Норма і правило. Критерії норми. Типи правил
- •12. Правильність як комунікативна ознака мовлення. Суржик, жаргон і варваризм як мовностилістична проблема.
- •13. Логічність як комунікативна ознака мовлення.
- •14. Точність як комунікативна ознака мовлення.
- •15. Багатство (різноманітність) як комунікативна ознака мовлення.
- •16. Чистота як комунікативна ознака мовлення.
- •17. Виразність як комунікативна ознака мовлення. Мовні та позамовні засоби виразності мовлення.
- •18. Доречність і достатність як комунікативні ознаки мовлення.
- •19. Емоційність (експресивність) мовлення і засоби її досягнення
- •20. Орфоепічні норми літературної мови: причини помилок у вимові та наголошуванні слів та шляхи їх подолання.
- •21. Стилістичні можливості слово- та основоскладання. Абревіатури та їх стилістичні функції.
- •22. Стилістичні ресурси морфологічної системи української мови
- •23. Стилістичні можливості засобів словотворення.
- •24. Варіантність морфологічних норм як стилістичний засіб
- •25. Стилістичні можливості фразеологічних ресурсів мови
- •26. Стилістика і синтаксична організація текстів різних функціональних стилів
- •27. Порядок слів і комунікативні ознаки культури мовлення
- •28. Усна і писемна форми літературної мови, вимоги щодо комунікативних якісних ознак
- •29. Культура писемного мовлення. Основні правила скороченого запису слів
- •30. Основні логічні помилки та способи їх уникнення
- •31. Період і надфразна єдність як способи організації мовлення
- •32. Плеоназми і тавтології як стилістичні фігури і як стилістичні помилки
- •33. Звертання та його стилістичний діапазон
- •34. Стилістичні фігури мови та їх застосування у різних стилях мови
- •35. Українська преса як засіб формування мовної національної свідомості.
- •36. Мовний етикет та естетика журналістської творчості
- •37. Мова й композиція газетного тексту.
- •38. Мовні особливості газетних заголовків.
- •39. Культура спілкування. Види спілкування.
- •40. Проблеми текстової комунікації.
- •47. Розділові знаки як засоби реалізації на письмі точності, виразності та екпресивності мовлення.
- •49. Основні тенденції функціонування української мови на сучасному етапі
- •50. Закон „Про мови в Україні” та його виконання сьогодні
34. Стилістичні фігури мови та їх застосування у різних стилях мови
Практично всі стилі мови мають особливі стилістичні ресурси синтаксису – стилістичні фігури. Їх можливості помвтили і описали ще давньогрецькі ритори й філософи.
Стилістичні фігури – це особливі синтаксичні конструкції, що відзначаються оригінальністю форми, використовуються як засіб логічного виділення і впорядкуваня тексту. Така функція властива їм у всіх стилях мовлення, насамперед у науковому та офіційно-діловому. У художніх текстах, у розмовній мові ці фігури сприяють увиразненню лексичних засобів, посилюють їхні емоційно-експресивні можливості. Функції стилістичних фігур залежать від уживаної в них лексики та інтонаційних видозмін.
Основні стилістичні фігури такі: еліпс – пропуск слова чи словосполучення для відтворення психологічного стану схвильованості, розгубленості, енергійності; замовчування – обірване речення, що вимагає (пропонує) здогадатися, домислити фразу; повтор – нагромадження однотипних мовних елементів (звуків, складів, словосполучень); анафора (винесення наперед, вгору) – повторення початків суміжних фрагментів мовлення; епіфора (винесення назад, вниз) – повторення прикінцевих мовних елементів; анепіфора – однаковий початок і кінець певної синтаксичної структури („кільце строфи”); епанафора – наступний уривок синтаксичної одиниці починається так, як закінчується попередній („композиційний стик”); ампліфікація – нагромадження у висловлюванні однотипних (синонімічних) мовних одиниць для всебічного висвітлення думки; градація – розташування у висловлюванні слів за наростанням (висхідна градація) чи спаданням (нисхідна градація) їх семантичного чи емоційного-експресивного змісту; плеоназм – подвоєння слів, близьких за значенням; тавтологія – поєднання однокореневих слів; асиндетон – пропуск сполучників між структурними частинами тексту; полісиндетон – нагромадження сполучників та інших службових частин мови; парцеляція – поділ речень (простих і складних) на самостійні компоненти; рефрен – частина тексту (уривок), яка час від часу повторюється; риторичне питання – висловлювання у формі питального речення, на яке не потрібно відповідати, та багато інших.
Найбільш довершеними стилістичними фігурами вважають період і надфразну єдність (або „складне синтаксичне ціле”). Період – це незвично поширене просте або багаточленне складне речення, що характеризується єдністю теми, вичерпною повнотою змісту і гармонійністю синтаксичної структури. Періоди вживаються переважно в художньому і публіцистичному стилях, мають здебільшого урочистий, піднесений колорит; рідше трапляються в діловому стилі (це рубрики переліку). Надфразна єдність – це композиційно-синтаксична конструкція, в якій об’єднуються кілька речень, фраз і навіть абзаців, що мають певну змістову завершеність і структурну єдність, яка досягається використанням лексичних, граматичних та інтонаційних засобів. Використовується переважно у художньому стилі, а також публіцистичному (Рильський, Довженко, Яновський, Тютюнник).