29. Культура писемного мовлення. Основні правила скороченого запису слів

Виникнення письма дало змогу зберігати інформацію впродовж тривалого часу для наступних поколінь. Не одразу писемне мовлення було унормованим. Слов’яни, створивши письмо, почали активно використовувати кирилицю, яка лежить в основі графіки більшості сучасних слов’янських мов. Та графіка, якою східні слов’яни послуговуються сьогодні, бере початок від так званого „гражданського письма” – це зреформована вперше Петром 1 кирилична азбука 1701р. коли було спрощено форми багатьох літер, з метою полегшення і прискорення написання по`рядкових літер, правила, за якими виконується письмовий текст, зазнали істотних змін. Особливо з появою перших граматик у 2 половині 19ст.

Нині, писаний текст виконується за 5-им виданням (редакцією) укр.правопису. культура писемного мовлення володіє нині чинними орфографічними і пунктуаційними правилами.

Писемне мовлення для ділових людей, науковців є основним, бо саме через ділову документацію, листування встановлюються певні ділові контакти, описуються, доводяться до читача наукові ідеї, погляди. Писемне мовлення відрізняється від усного такими особливостями:

3. фіксується графічними знаками (в основному літерами, рідше малюнками, схемами, таблицями);

4. воно завжди вторинне і спирається на усне мовлення;

3) має форму в основному монологічну (у художньому тексті й діалогічну); 4) характеризується більшою регламентацією мовних засобів, точнішим добором відповідної лексики; 5) тут чітко виявляється стилістична специфіка тексту.

Писемне мовлення визначається як загальною культурою суспільства, так і культурою кожного його члена зокрема. У писемному мовленні надзвичайно велике значення мають виразність, чіткість літер, акуратність тексту (неохайність написаного свідчить про погану звичку й про неповагу до того, хто читатиме текст).

Писати потрібно, залишаючи поля, - цього вимагають і технічні умови, наприклад, підшивання ділових паперів, і традиція зберігати поле для заміток, правок, доповнень, і навіть естетика форматів. Небажаними у писемному тексті є виправлення і домальовування чорнилом.

До правил писемного оформлення належить і скорочений запис слів. Основні правила:

1. скорочуємо слово, зберігаючи його смислову частину, тобто звуковий комплекс, який вказує на значення слова.

2. якщо в місці скорочення є група приголосних, то вони всі зберігаються.

3. Якщо у слові є подвоєння літер, то перенос слід робити після першого приголосного: стін, (стінний) календар, ден. (денна) норма.

4. При збігу двох і більше різних приголосних скорочення можна робити як після першого, так і після останнього приголосного, залежно від структури слова: власноруч, або власноручи. (власноручний), зовніш. або зовнішн. (зовнішній), але тільки власт. (властивий).

Скорочення імен та по батькові ініціальне, тому написання типу їв., Андр., Ант., Олекс, неправильні (у рідкісних випадках при наявності відомих однофамільців допускається інше скорочення, наприклад: П.П. Чучка (батько) і Пв. Пв. Чучка (син) - відомі мовознавці, обох називають Павло Павлович. Якщо перед прізвищем є назва наукового ступеня, вченого звання, посади, професії, то після цієї назви пишемо прізвище, а потім ініціали (проф. Олійник І.С.), без таких назв ініціали записуються перед прізвищем (І.С.Олійник). Цього вимагає й етика. Так само й у публіцистичних матеріалах не бажано писати ім'я після прізвища - в усному мовленні наголос падатиме на ім'я, а це нелогічно, неправильно, бо не ім'я, а прізвище виділяє з групи подібних (Василь Петренко, а не Петренко Василь).