- •1. Культура мовлення і стилістика: об’єкти вивчення, мета і завдання
- •2. Стилі і колорити літературної мови: загальний огляд.
- •3. Розмовний і художній стилі літературної мови
- •4. Науковий стиль літературної мови.
- •Публіцистичний стиль літературної мови. Основні жанри публіцистичного стилю.
- •7. Іван Огієнко про «ясний» і «простий» стиль.
- •Стилістична диференціація словникового складу мови.
- •9. Іншомовні слова та варваризми в сучасних стилях мови
- •10. Діалектна, застаріла та жаргонна лексика в різних стилях мови
- •Норма і правило. Критерії норми. Типи правил
- •12. Правильність як комунікативна ознака мовлення. Суржик, жаргон і варваризм як мовностилістична проблема.
- •13. Логічність як комунікативна ознака мовлення.
- •14. Точність як комунікативна ознака мовлення.
- •15. Багатство (різноманітність) як комунікативна ознака мовлення.
- •16. Чистота як комунікативна ознака мовлення.
- •17. Виразність як комунікативна ознака мовлення. Мовні та позамовні засоби виразності мовлення.
- •18. Доречність і достатність як комунікативні ознаки мовлення.
- •19. Емоційність (експресивність) мовлення і засоби її досягнення
- •20. Орфоепічні норми літературної мови: причини помилок у вимові та наголошуванні слів та шляхи їх подолання.
- •21. Стилістичні можливості слово- та основоскладання. Абревіатури та їх стилістичні функції.
- •22. Стилістичні ресурси морфологічної системи української мови
- •23. Стилістичні можливості засобів словотворення.
- •24. Варіантність морфологічних норм як стилістичний засіб
- •25. Стилістичні можливості фразеологічних ресурсів мови
- •26. Стилістика і синтаксична організація текстів різних функціональних стилів
- •27. Порядок слів і комунікативні ознаки культури мовлення
- •28. Усна і писемна форми літературної мови, вимоги щодо комунікативних якісних ознак
- •29. Культура писемного мовлення. Основні правила скороченого запису слів
- •30. Основні логічні помилки та способи їх уникнення
- •31. Період і надфразна єдність як способи організації мовлення
- •32. Плеоназми і тавтології як стилістичні фігури і як стилістичні помилки
- •33. Звертання та його стилістичний діапазон
- •34. Стилістичні фігури мови та їх застосування у різних стилях мови
- •35. Українська преса як засіб формування мовної національної свідомості.
- •36. Мовний етикет та естетика журналістської творчості
- •37. Мова й композиція газетного тексту.
- •38. Мовні особливості газетних заголовків.
- •39. Культура спілкування. Види спілкування.
- •40. Проблеми текстової комунікації.
- •47. Розділові знаки як засоби реалізації на письмі точності, виразності та екпресивності мовлення.
- •49. Основні тенденції функціонування української мови на сучасному етапі
- •50. Закон „Про мови в Україні” та його виконання сьогодні
47. Розділові знаки як засоби реалізації на письмі точності, виразності та екпресивності мовлення.
Розділові знаки – це частина графічної системи мови – умовно прийняті значки, вживані на письмі для членування тексту за змістом та інтонацією. Призначення розділових знаків – полегшити читачеві сприйняття смислу написаного. Розділові знаки є насамперед показниками синтаксичного членування писемного мовлення. До них належать знаки, якими відділяються у тексті одно від одного прості речення, або частини складного речення, або виділяються введені до речень, але граматично з ними не пов’язані вставні і вставлені слова, словосполучення і речення, звертання, вигуки.
Структурний принцип, на якому грунтується вживання розділових знаків, пов’язаний зі смисловим, оскільки структурно значущі частини є одночасно й логічно значимими. Однак зустрічаються випадки, коли логічне членування підпорядковує собі структурне. Іноді розділові знаки є виразниками мовленнєвої економії. Наприклад: - Хліб підвівсь – в долоню колос, Що суворо дивиться докором.
Українська пунктуація грунтується також на інтонаційному принципі, наприклад: Закінчили роботу, сіли відпочивати (інтонація переліку). Зкінчили роботу – сіли відпочивати (інтонація обумовленості). Усі три принципи пунктуації – структурний, смисловий та інтонаційний – в українській мові діють одночасно, один якийсь принцип можна виділити тльки умовно.
До системи розділових знаків належать одиничні розділові знаки: крапка, двокрапка, багато крапок (три крапки), кома, крапка з комою, тире, знак питання, знак оклику – і парні: дві коми, дужки, двоє тире, лапок. За функцією розділові знаки поділяються на знаки роздільні і видільні. Роздільну функцію виконують такі розділові знаки. Крапка ділить текст на речення. Знак питання виконує такуж функцію, але разом з тим вказує на те, що речення містить у собі питання. Знак оклику також розділяє текст на речення, але разом з тим вказує на експресивність мовлення, оклик. Кома розділяє граматично рівноправні частини простого ускладненого чи складного речення. Крапка з комою функціонально подібна до коми, але розділяє скалдні (або ускладнені) за будовою граматично рівноправні частини. Тире розділяє головні члени речення (підмет і присудок), частини речення (однорідні члени й узагальнююче слове, що стоїть після них), частини складного безсполучникового речення, які перебувають в умовно-часових, протиставних та причиново-наслідкових зв’язках. Двокрапка не лише віддаляє одну частину складного речення від другої, а й вказує на те, що в цій другій частині міститься пояснення, розкриття причини того, про що йшлося у першій. Багато крапок (три крапки) вказує на те, що в реченні не всі його компоненти наявні, речення не закінчене, обірване. Знак виноски – видільний. Він вказує, що за словом, біля якого цей значок поставлений, має йти частина тексту, яка подається у піпорядковій частині сторінки або в кінці тексту.
Видільну функцію виконують парні розділові знаки: дві коми, дужки, двоє тире, лапок, виділяючи певний відрізок тексту.