24. Варіантність морфологічних норм як стилістичний засіб

Усе, що у морфології є варіантом норми, є засобом стилістичним, бо саме функція в тексті підтримує цю варіантність. Наведемо окремі приклади.

В іменнику:

• паралельні форми відмінкових закінчень деяких іменників. Наприклад, батьку – батькові, краю – краєві, на мосту – на мості.

• Допустимість стилістичної множини для деяких однинних іменників (води мінеральні, цукри фруктові).

• Словотворчі засоби іменників – демінутивів і пейоративів. Наприклад, сонце – сонечко – соненько; ріка – річенька – річище.

У прикметнику:

• Засоби вираження міри якості. Наприклад, темний – темніший – затемний – темнувати – трохи затемний – найтемніший – якнайтемніший…

• Повні (стилістично-нейтральні) і короткі (загально-вживані), стягнені (стилістично-нейтральні) і нестягнені (фольклорні, поетичні) форми прикметників. Наприклад, повний – повен, зелений – зелен; добра – добрая.

• Смислорозрізнювальні варіанти закінчень: дружний (згуртований) – дружній (товариський).

• Вживання прикметників середнього роду для характеристики іменників чоловічого або жіночого роду, часто у поєднанні із займенником воно. Наприклад, Не присікуйся до баби! Бачиш, яке воно вже немічне, сердешне!

• Варіанти форм, якими виражаються відношення належності істотам, присвійності (материн – материнській, братів – братів, синовий – синів, песів - песячий).

В числівнику:

• Паралельні форми відмінкових закінчень (р. в. - дев'яти і дев'ятьох; д. в. – дев’яти і дев’ятьом.

• Наголошування числівників: м. н. – тисячі і тисячі.

• Поєднання числівників з іменниками: два столи – двоє учнів, п’ять стільців – п’ятеро хлопців.

У займеннику:

• Окремі паралельні відмінкові форми, зокрема фонетичні їх варіанти (на ньому і на нім, їх – їхній, кожен - кожний).

• Можливість –пре і постпозиції часток у структурі неозначених займенників: будь-хто, хто-будь.

• Можливість суфіксальних експресивних варіантів: будь-якісінькій, ніскілечки.

У дієслові:

• Можливість вибору простої або складної форми майбутнього часу, простої чи описової форми наказового способу (писати: напишу – писатиму – буду писати; пиши! – я хай пишу- він хай пише).

• Синонімічність конструкцій з дієсловами активного і пасивного станів, неозначено-особових і безособових (ми виконали – нами виконано).

• Фонетичні варіанти форми інфінітива (знати і знать), форми зворотно-середнього стану (вмиваюся - вмиваюсь).

• Контекстуальне використання одних часових форм у ролі інших.

• Варіантність творення форм дієприкметників минулого часу (мелений - молотий).

• Обсяг, місце в реченні, відтінки, значення дієприкметникових і дієприслівникових зворотів.

У прислівнику:

• Здатність якісно-означальних прислівників творити ступені порівняння (добре – ліпше, гарно - краще).

• Групи за значенням обставинних прислівників творять точне мовлення.

• У межах груп за значенням існує усе ж стилістична диференціація, зокрема поділ на розмовні і книжні засоби. Наприклад, щодня – день-у-день.

У сполучнику:

• Розлоги синонімічні ряди сполучників підрядності, «тяжіння» окремих з них до певного стилю або його жанру. Наприклад, сполучники причини: бо, через те що, тому що; сполучники часу: ледве, тільки, щойно; сполучники мети: щоб, аби; з’ясувальні сполучники: що, як та інші.

У частках:

• Сам поділ їх на фразові, модально-вольові й емоційно-експресивні здійснений, безсумнівно, на функціонально-стилістичній підставі.

• Фонетичні варіанти часток творять відповідну мелодику: же – ж, би – б, хоч – хоча, лиш – лише.

Прийменники, як відомо можуть вживатися як лише з однією, так і з кількома відмінковими формами (йти вулицею –по вулиці, посеред вулиці; біля (коло)села; через (крізь)хмари). Тексти потребують і варіантів прийменників: під – піді, з – із – зі, від –од.

В офіційних, нейтральних стилях мови переважно більшість морфологічних форм – строго нормативна.