36. Мовний етикет та естетика журналістської творчості

Без знання етикету мови і мовлення результат спілкування може не отримати очікуваного змісту. Етикетність – це не лише форми привітання/прощання, вибачення, звинувачення, співчуття, застереження, сумніву, заохочення до комунікації і заперечення її доцільності. Це ще й володіння засобами нівелювати підстави для конфлікту, спрямувати дискусію до встановлення істини, вести діалог для з’ясування проблеми, задля якого його розпочато. Як бачимо, йдеться про знання законів риторики, які, безсумнівно, є складовою практичної стилістики.

Мова ЗМІ – це сукупність тематично і композиційно різноманітних матеріалів зі специфічними прийомами творення особливого стилю, особливою мовою. Добрий тон, аргументованість доказів, точність слова і контекстуальна його виразність, доступність форми викладу матеріалу будь-якому читачеві – ось найважливіші вимоги до кожного жанру ЗМІ. Це етичні норми. Вони пов’язані з етикетом форми мовлення. Я. Радевич Винницький пропонує розрізняти: мовний етикет (сукупність словесних формул ввічливості, прийнятих у певному колі людей, у певному суспільстві, у певній країні); мовленнєвий (застосування мовного етикету в конкретних актах спілкування); етикет спілкування (ситуаційний вибір етикетних формул співрозмовниками залежно від стосунків між ними, мети спілкування).

Таким чином, етика починається зі знання етикету, хоч він і грунтується на загальноприйнятих формулах, але їх синонімічність і варіативність забезпечують етику, тобто чемність, првабливість мовлення.

Для журналістів виділяють 8 основних етичних норм:

1. мова ЗМІ повинна бути доступною, зрозумілою, сучасною; не пуризм, але й не суржик, не мовні покручі, як наслідом „зближення і злиття” мов, але й не архаїзація;

2. ЗМІ повинні писати правду і тільки правду;

3. преса не має втрачати національного обличчя, не впроваджувати у свідомість аудиторії якісь посередні стереотипи масової свідомості і поведінки;

4. порушення: критика, приниження творчого і суспільного потенціалу колег по перу, журналістів інших, переважно регіональних ЗМІ;

5. окремі видання стали особистими рекламно-агітаційними засобами окремих суспільних і політичних діячів, чиї портрети „і точка зору” не зникають зі шпальт;

6. перекручення, спотворення змісту бесіди, легковажного, безвідповідального поводження з фразою у процесі відтворення слів співрозмовника;

7. етичне правило вимагає, щоб і друковані, і електронні ЗМІ не порушували чинного правопису і чинних орфоепічних норм, не підпадали під модні тенденції, які ще не стали законом;

8. без згоди з автором тексту – журналістом чи кореспондентом – ніхто, навіть „найголовніший” редактор не має права вносити зміни (окрім, хіба що, зробити коректуру чи суто мовностилістичну редакцію). Уточнення якогось факту або його додатковий коментар мусять супроводжуватися ремаркою ред.

Таким чином, етичні норми для ЗМІ мають 2 вияви – людський (вибір журналістом теми, об’єкта інформування, мети, професійного і особистісного обов’язку, які не повинні суперечити один одному) та мовностилістичний, тобто якість форми, в яку „виллється” потік думки і згусток емоцій.

А. Москаленко виділив такі основні принципи і норми професійної етики журналіста:

1. соціальна відповідальність за зміст своїх матеріалів;

2. правдивість і обєктивність відображення дійсності шляхом точної вичерпної інформації з урахуванням інтересів суспільства;

3. сумлінність і чесність журналіста, що передбачає скрупульозну перевірку фактів і точне відтворення даних, взятих із документальних та інших джерел;

4. вірність і відданість загальнолюдським цінностям (гуманізм, мир, демократія, соціальний прогрес, права людини);

5. професійна солідарність журналіста (полягає в піклуванні про престиж професії, поважанні честі й гідності колег, боротьбі проти диктату преси інших країн, її втручання у справи суверенної України, але ця солідарність не можу бути виправданням посягань на правду і справедливість).