11. Норма і правило. Критерії норми. Типи правил

Кожна національна мова складається з двох структурних розділів – це діалектне і літературно-нормативне мовлення. Літературне мовлення відрізняється від народно-розмовного своєю упорядкованістю, тобто нормами, дотримання яких обов’язкове. Норма – це регламентація, вживання лексики, фразеології, фонетичних ресурсів мовлення, побудови тексту. Правило ж – це узагальнення відомих у мові норм, тобто поняття норма ширше аніж поняття правило. Норма може мати багато варіантів на різних територіях і в різних стилях; правило не може враховувати усі варіанти норми. Правило каже, що «о» та «е» в нововідкритому складі переходить в «і», але географічна назва «ДОН» має нормативний варіант «ДІН», «Антон» - «Антін». Нормативне «пасовище» має відповідник «пастівець».

Правила бувають: дозволяючі і забороняючі.

Правила є граматичні - регулюють застосування способів словотворення, форм слів залежно від словозміни, синтаксичних конструкцій; орфографічні - стосуються (визначають) написання слів та їх форм; пунктуаційні — коригують постановку розділових знаків у відповідності до змісту й форм реалізованої засобами мови думки з урахуванням мети висловлювання.

Критеріїв норми є декілька: 1. Зразки мови видатних письменників (оскільки літературна мова – це народна мова, опрацьована майстрами). 2. Статистичний критерій, тобто статичності вживання. 3. Естетичний критерій – милозвучність, естетика змісту. 4. Критерій історичної традиції. 5. Хронологічно-текстотворчий критерій (враховуючи особливості мови авторитетного письменника, але обов’язково за прозовими текстами).

Б. М. Головін пропонує розрізняти такі структурно-мовні типи норм: норми вимови; норми наголошування; норми словотворення; норми морфологічні; синтаксичні; норми лексичні; норми стилістичні - коригують вибір слова або синтаксичної конструкції відповідно до умов спілкування і стилю викладу.

12. Правильність як комунікативна ознака мовлення. Суржик, жаргон і варваризм як мовностилістична проблема.

Правильність - одна з найбільш визначальних ознак культури мовлення. За тлумаченням сучасних словників, правильний: 1) який відповідає дійсності; 2) який відповідає встановленим правилам, нормам; 3) безпомилковий.

Критерієм правильності є мовна дійсність конкретної епохи, а її еталоном - строга відповідність правилам, за допомогою яких сформу­льовано сучасні норми. Мовні норми - це прийняті в сучасній суспільно-мовленнєвій практиці освічених людей правила вимови, наголошування, словозміни, слововжи­вання і т.д., орфографічні правила для писемного мовлення. Норми тісно пов'язані з системою конкретної мови, історично й соціально зумовлені. Діючи в конкретний час як стабільні, вони все ж динамічні і можуть зазнавати змін.

Правила - це положення про конкретні способи використання мовних одиниць у писемному й усному мовленні. Зміна в словнику чи в граматиці, системі мови призводить до зміни правил, бо вони повинні теж відтворювати розвиток мови. Правила є граматичні - регулюють застосування способів словотворення, форм слів залежно від словозміни, синтаксичних конструкцій; орфографічні - стосуються (визначають) написання слів та їх форм; пунктуаційні — коригують постановку розділових знаків у відповідності до змісту й форм реалізованої засобами мови думки з урахуванням мети висловлювання.

Норма - це не сукупність правил. Правила, або регламентації, кодифікації, відбивають у нашій свідомості реальні мовні норми. Правила можуть і не відбивати літературних норм, нерідко навіть суперечити їм (напр., правила переносу й орфоепічні норми). Правила не можуть охопити всі норми - доказом цього є численні винятки з правил, які подають словники, правопис. Правила змінюються частіше, ніж норми.

Головними ознаками норми є: відповідність системі мови, стабільність, обов'язковість (норми вимови, лексичні, словотвору, відмінювання, дієвідмінювання, синтаксичні норми). Засвоєння норм, які порушують систему певної мови, ще й сьогодні утруднюється вживанням двох, а часом і більше мов у практиці спілкування. Небезпеку появи т.зв. інтерферентних явищ, "суржику" повинні враховувати всі, хто причетний до вироблення навичок літературно-нормативного мовлення. Звичайно, літературна норма - це певна штучність (на відміну від норм розмовно-просторічних, діалектних, що відзначаються невимушеністю входження в мовну свідомість людини).

Таким чином, нормативним є мовлення, яке: 1) відповідає системі мови, не суперечить її законам; 2) у якому варіант норми володіє новими семантико-стилістичними можливостями, увиразнює, уточнює контекст, дає додаткову й вичерпну інформацію; 3) у якому не допущено стилістичного (і стильового) дисонансу; 4) у якому доречно, обгрунтовано застосовані норми з іншого стилю; 5) у якому не допущено змішування норм різних мов під впливом білінгвальної мовленнєвої практики.

Норма - це загальноприйнятий звичай вимовляти, змінювати, записувати слово. Уміння вибрати з можливих варіантів літературної норми найбільш точний, стилістично доречний, найбільш виразний, естетичний варіант для даної ситуації мовлення і становить мовну майстерність.

Б. М. Головін пропонує розрізняти такі структурно-мовні типи норм:

- норми вимови - регулюють вибір акустичних варіантів фонеми або фонем, які чергуються.

- норми наголошування - регулюють вибір варіантів розташування і переміщення наголошеного складу серед ненаголошених.

- норми словотворення - регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі нового слова.

- норми морфологічні - коригують вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами.

- синтаксичні норми - регулюють вибір варіантів побудови речень (простих і складних).

- норми лексичні - регулюють вибір слова відповідно до змісту й мети висловлення.

- норми стилістичні - коригують вибір слова або синтаксичної конструкції відповідно до умов спілкування і стилю викладу.

Основними мовностилістичними проблемами української мови є:

Суржик – мішанина словесних елементів з різних мов, неграмотне мовлення. Напр., банкрот-банкрут, брильянт-діамант, взятка-хабар, без наказано-безкарно, визиваючий-зухвалий, виражатися-висловлюватися.

Варваризми - стилістичні засоби (лексеми), як правило, іншомовного походження, які не стали загальновживаними, не повністю засвоєні мовою. Те саме, що й екзотична лексика: фрау, мадам, візаві. Варваризми творять колорит гумору або засвідчують мовну неохайність.

Жаргон - функціональний підвид просторічного мовлення, що перебуває за межами літаратурної мови: хавати (їсти), киряти (випивати), тачка (таксі), бухати (пити), бабки (гроші). Залежно від віку, вподобань, діяльності виділяють жаргон дитячий, студентський, кримінальний, комп’ютерний та ін.

Суржик, варваризм та жаргон не завжди будуть мовностилістичною проблемою, адже вони можуть вживатися мовцем з певною метою (напр., для надання експресивного забарвлення назвам предметів і явищ). У мовностилістичну помилку вони переходитимуть у випадку, якщо їхнє вживання стає закономірністю у мовленні носія. І цим самим забруднюється правильність літературної вимови, знижується рівень культури спілкування.