14. Точність як комунікативна ознака мовлення.

Точність - одна з головних ознак культури мовлення. Оскільки свідомість людини не лише відтворює об'єктивний світ, а й творить його, то можливість появи неточностей у мовленні зберігається на всіх етапах розвитку мови.

Точним можна назвати таке мовлення, у якому вжиті слова повністю відповідають їх мовним значенням - значенням, що усталились у мові в даний період її розвитку. Точність зумовлюється, по-перше, знанням об'єктивної дійсності, спостережливістю мовця і, по- друге, його умінням співвіднести свої знання мови з цією спостереженою об'єктивною дійсністю.

Точність потрібна не тільки для іменування реалій, а й для відтворення настроїв, переживань, тобто необхідна в реальному світі як предметів, так і почуттів. Поняття точність мас два значення: по-перше, це вживання в мовленні слів всіх значень і словосполучень, звичних (узвичаєних) для людей, які володіють нормами літературної мови, а по-друге, це оформлення і вираження думки адекватно предметові або явищу дійсності, тобто несуперечність предмета і його назви. А це значить, що мовець повинен постійно прагнути до пізнання як реального світу, так і законів, норм мови, що не можливе без варіативності (або змінюваності) як одного, так і другого.

Точність мовлення залежить від одного позамовного фактора: чим гармонійніші інтелектуальні рівні мовця і слухача, тим вища гарантія точного сприйняття (і реакції на сприйняте) інформації; чим вищий цей інтелектуальний рівень, тим простіші засоби мови потрібні мовцеві, щоб висловитись точно, а слухачеві - щоб сприйняти точну інформацію (і не суттєво, про конкретні чи абстрактні значення слів йдеться).

Потрібно пам'ятати, що точність досягається в контексті. Не кількістю слів і не розлогістю контексту визначається точність, а вичерпністю й недвозначністю закладеного в словах змісту.

Точність у науці виражається, в першу чергу, через термін і за допомогою формул. Побутує думка, що за допомогою формул можна закріпити набуті знання, досягнуті результати, але розвинути їх далі можна тільки за допомогою мови. Точність у науці легко може бути перевірена або практикою (адже практика - усе ж критерій істини), або логічною несуперечністю якогось твердження. Точність у науці і в документах - буквальна, пряма, емоційно-нейтральна, не допускає метафоричності, образності, експресивності.

В усному розмовному мовленні неточність словживання може бути компенсована ситуацією спілкування, мімікою або жестом, але це не виправить неприємного враження від такого мовлення: незнання предмета мовлення або незнання мовних засобів для називання його і його взаємозв'язків свідчить про низьку культуру і мислення, і мовлення. Вимога точності зростає, якщо зі співрозмовником немає безпосереднього контакту (напр., у писемному мовленні), або якщо співрозмовник - широка аудиторія, яку (її загальноосвітній та фаховий рівень) ми знаємо погано.

Точність мовлення (і предметна, і понятійна) визначається як рівнем знань навколишнього світу і мови як засобу спілкування людей у ньому, так і етикою мовця, яка не дозволить висловлюватися неточно. Точність - це чемність, ввічливість і в побуті, і в науці, і в художньому слові. Вважаємо, що точність мовлення, у свою чергу, сприяє пізнанню дійсності - прагнення до точності спонукає мовця всебічно вивчати як об'єктивну дійсність, так і суб'єктивні враження від неї.

Звичайно ж, точність реалізується найперше лексичними ресурсами мови. Найбільше можливостей для точного співвіднесення предмета і його назви мають: синоніми, омоніми, пароніми, полісемантичні слова. Значні труднощі викликають слова іншомовні, професійні, архаїчні та фразеологізми.

Синоніми виникають у мові як одиниці, що підкреслюють (називають) новий відтінок у значенні слова, тобто як точніша для нової ситуації спілкування назва відомого предмета. Відмінність синонімів може бути власне семантична (земля - ґрунт; дорога - шлях - гостинець; збірка - зібрання - збірник) або стилістична, семантико-стилістична (нейтр. людина - розм. чоловік, нейтр. відомий - уроч. славетний; розм. лице - нейтр. обличчя; розм. пес - нейтр. собака).

Неточність виникає в тих випадках, коли слово вжите в приблизному значенні (порівн.: "Я болію за команду "Динамо" - зам. вболіваю).

Омоніми (слова однакового звукового складу, але різного значення) становлять неабияку трудність у практиці слововживання, по-перше, тому, що точність їх застосування залежить від знання мовцем лексичного складу мови і від того, наскільки цим знанням відповідають знання слухача. Часто трапляється, що нам відоме одне слово відповідного звукокомилексу, а почувши цей звукокомплекс в іншому значенні, ми його просто не сприймаємо. Тому основною вимогою до тексту з омонімом є його чіткість, виразність, повнота інформації (достатність тексту не вимагає його багатослівності, навпаки, лаконізм - найвища оцінка виразності тексту). Порівн.: клич - наказ, форма від кликати; клич - гасло, заклик; сіла людина і сіла батарейка; сів на землю хлопець - сів грунт і т.д.

Уміле користування паронімами теж сприяє точності мовлення. Нерозрізнення значень близькозвучних слів може призвести до непорозумінь між мовцем і співрозмовником, а може служити й засобом творення колориту гумору, іронії, сатири. Порівн.: На які інстанції він бігав до того, як став чемпіоном у стометрівці? (інстанція - установа, дистанція - відстань). Він зло не вживає своїм становищем (не зловживає). Я мимохідь тебе образив (мимохіть - нехотячи, мимохідь - проходячи повз, мимо).

Багатозначні слова вимагають точного контексту, який не допускав би двозначного чи спотвореного сприйняття змісту (навіть у тих випадках, коли незвичне вживання багатозначного слова передбачає комічний ефект, напр.: "У тебе не всі дома?" (Ти нерозумний?) - "Усі, нас усього троє".

Щодо слів вузької сфери вживання - термінів, професіоналізмів, іншомовних слів, то вони можуть мати як номінативну (у науковому та офіційному стилях) функцію, так і поєднану з нею художньо-експресивну роль. Тому вживати такі слова треба за необхідністю, а не з метою похизуватися "рівнем" свого мовлення. Для чого казати круїз, коли можна сказати подорож', менеджер замість керівник', прийняти рішення (оф.) замість вирішити (нейтр.); ампутувати гілку замість відрізати її? Слова ж діалектні, просторічні, вульгаризми, вжиті зі стилістичною метою (для створення зниженого або жартівливого колориту, як засіб індивідуалізації мови персонажа тощо), ефективні лише у випадках, коли вони не руйнують загальної етики тексту, коли справді привносять у нього нові, точніші семантичні чи експресивні відтінки.

Точність як ознака культури мовлення застерігає й від стильового дисонансу: багатозначні слова, синоніми, омоніми різняться не лише відтін­ками, а й функціональними параметрами, напр.: око - орган зору; око - 1) одиниця ваги (1,2 кг, заст.), 2) міра об'єму (1-1,5 л., заст.)', оконтурення- 1) дія за знач, оконтурити (спец.), 2) лінія, що позначає контури чого- небудь; незабудь - 1) заст., на згадку, 2) діал. незабудка та ін.

Неабияка роль у досягненні точності мовлення належить порядкові слів. Адже він регулює функції слів, розставляє, так би мовити, логічні акценти у фразі.

Отже, точність однозначна, одноваріантна, у ній співвідноситься мова з реальною (і художньою) дійсністю, на відміну від правильності, яка визначається нормою або її варіантом, правилом чи одним із його винятків.