9. Іншомовні слова та варваризми в сучасних стилях мови

В українську мову в різні періоди її існування входили й слова з інших мов. Слова іншомовного походження становлять тепер приблизно десять відсотків лексичного складу нашої мови. З-поміж них виділяються інтернаціоналізми, запозичення і власне іншомовні слова. Інтернаціоналізми — це слова, що вживаються в багатьох неблизькоспоріднених мовах і водночас зберігають спільність семантики та фонетико-морфологічної будови, переважають у сфері понять із галузі науки, політики, як правило, не мають відповідників у мові поширення: бібліотека, музика, театр, еволюція, радіо, телефон, лірика, каталіз, синтагма, синус; інтернаціоналізми: біо-, мікро-, полі-; назви античних реалій: агора «майдан, де відбувалися народні збори в Давній Греції»; герусія «рада старійших у давньогрецьких містах»; хітон «одяг у давніх греків». Лексичними інтернаціоналізмами, як правило, є також слова, створені на основі грецьких та латинських коренів: відеотелефон, космодром. гідропоніка, біоніка. Чужі слова та вислови, а також окремі морфеми входили в систему української лексики протягом усієї її історії в зв'язку з економічними, політичними, географічними, культурними контактами нашого народу з іншими народами. Найдавніші запозичення йшли в мову усним шляхом унаслідок безпосереднього контактування; пізніші засвоювалися як усно, так і через літературні джерела, прямо і через посередництво інших мов.

Варваризми Варваризми - іншомовні слова та вирази, що вживаються в українському мовленні, але не ввійшли в українську мову. У тексті варваризми вживаються як у написанні мовою оригіналу, так і в кириличній транскрипції: tête-ā-tête і тет-а-тет (сам на сам), happy end і хеппі енд (щасливий кінець), modus vivendi і модус вівенді (спосіб життя). Крім варваризмів, що вживаються регулярно і внесені в словники іншомовних слів, трапляються й оказіональні варваризми: Опинившись у ліфті, вона замість кнопки "даун" (вниз) намагається натиснути "ап" (угору) (О. Гончар).

10. Діалектна, застаріла та жаргонна лексика в різних стилях мови

Протягом історії нації словниковий склад її мови змінюється разом зі змінами у житті людей. Одні слова народжуються для позначення нових понять, інші виходять з ужитку або разом зі старими поняттями, або заступившись новими назвами таких самих понять. Тому у словниковому запасі національної мови є лексика сучасна та застаріла.

Застаріла лексика – це історизми та архаїзми. Історизми як застарілі слова «повязують» сучасну мову з мовою попередніх епох. Вони використовуються переважно в спеціальній літературі, де виконують номінативну функцію – служать назвами реалій минулих епох. Це слова, які вийшли з ужитку разом із поняттям, яке вони в певний історичний період життя нації позначали, напр., цар, поміщик, дворянин, осавул. Ефективним засобом увиразнення і стилізації та індивідуалізації текстів є архаїзми. Архаїзми, поряд з історизмами, використовуються перш за все для створення історичного колориту епохи або індивідуалізації мови «образів з минулого». Їх вживання у цій функції цілком природне, а в авторській мові вони виконують роль засобу стилізації. Архаїзми можуть надавати мові відтінків урочистості, поетичності. Це слова, що є старими назвами деяких предметів, явищ, дій тощо, наприклад, актор – лицедій, поличчя – фотографія, ланіти – щоки тощо. У живій розмовній мові архаїзми й історизми вживаються порівняно рідко, хіба що у мові людей старшого покоління і у представників деяких соціальних верств (священників).

Діалектизми і жаргонізми (соціальні діалектизми) функціонально подібні до просторічних слів, але виразніше пов’язуються з певною діалектною територією (напр., буковинські: гачі, горнец, цебер, студенец) і певним соціальним середовищем (напр. педагогічне: хвіст – двійка, зрізатись – не скласти іспит, вікно – перерва між заняттями). Іноді вони вводяться в літературні твори для зображення життя і побуту носіїв того чи іншого діалекту або жаргону. Вживання їх у літературній мові може бути виправдане лише особливим стилістичним завданням: стилізацією чи індивідуалізацією мови ділових осіб (бурсацький жаргон у творах С. Руданського, злодійське арґо у творах І. Микитенка). Наприклад: збацати (станцювати), охмурити (викликати почуття симпатії), стибрити (вкрасти), лажа (неприємність), бакс (долар), лимон (мільйон), тачка (автомобіль) та ін.

Діалектизми зовсім не вживаються в діловому і науковому стилях мови, хоч трапляються випадки термінологізації окремих діалектних назв у сільськогосподарській, ботанічній та ін. галузях науки. Напр., цукриця (діабет), сновида (рос. лунатик), синій камінь (мідний купорос), заплідок (ембріон), корчі (судома), трупарня (морг).

В усній розмовній мові мешканців певної території діалектизми використовуються без спеціальної стилістичної мети. У свідомості мовців вони навіть не відмежовуються від усієї сукупності лексичних засобів загальнонародної української мови, бо для такого відмежування потрібен певний рівень освіти, маючи який мовець буде використовувати діалектизми лише для стилізації мови.

Хоч жаргон є передусім явищем скороминущим, але він усе ж може залишити (і часто залишає!) слід у мовному розвитку людини – звикнувши до вульгарно невимушеного, стилістично неохайного мовлення, людина не виробить навичок стежити за своїм мовленням і не помічатиме вад у інших, а отже, не зможе передати своїм співрозмовникам ні багатства, ні краси мови.