23. Стилістичні можливості засобів словотворення.

Система словотворчих засобів української мови склалася у процесі суфіксації, префіксації, основоскладання і словоскладання, поєднання цих способів словотворення.

Стилістичні властивості суфіксації

Суфіксовані семантичні одиниці української мови мають дві функціональні лінії. Одні суфікси (самі або разом з прфіксами) утворюють від даної основи різні слова з іншими значеннями: ліс – лісовий – лісовик – лісник – поліський – полісовщик; день – денний – щоденник – поденщик – денщик. Отже, ці сукфікси, збагачуючи словниковий склад мови новими словами, функціонують як засоби семантичної диференціації лексичних одиниць, які розвинулися з одного кореня.

Друга група суфіксів у поєднанні з основою не змінює основної семантики слова, а лише вносить у неї різні додаткові семантичні відтінки означально-обставинного й експресивного характеру: зоря – зорька – зіронька – зірниця – зірничка; дівчина – дівчинка – дівчинонька – дівка – дівчинисько; лист – листок – листочок, листя – листячко – листвечко. Ці суфікси мають і стилістичне призначення.

Стилістичні властивості одиниць того чи іншого типу словотвору виявляються при зіставленні слів однієї основи й одного значення, але різного словотворчого оформлення. Напр.: суфіксальний спосіб творення – стукнути – стуконути, гримнути – гримкотіти, спаптки – спатунечки; префіксальний спосіб: поїсти – попоїсти, відкрити – розкрити, звірити – перевірити.

Одні слова можуть бути протиставленні іншим як слова чистої основи з нульовою суфіксацією у порівнянні зі словами того ж значення з наявною суфіксацією: синь – синява, грюк – грюкання, інші – як слова з суфіксацією певного експресивного забарвлення у порівнянні зі словами екпресивно-нейтральної або нульової суфіксації: м’ята - м’ятонька, батько – батечко, синій – синенький, дід – дідуган, вовк – вовчисько. Слова з нульовою суфіксацією, синонімічно протиставленні словам суфіксованим. Відсутність суфікса сприймається як особливий засіб „конденсації” семантики таких слів, внаслідок чого посилюється їх виразність. Напр., у приказках: Стук, грюк, аби з рук; Тиць – бабин Гриць; у розмовному стилі: А доля знову буц мене у голову, що вже не свічки, а ліхтарі засвітилися.

Особливою стилістичною виразністю з підкреслено емоційним забарвленням відзначаються слова із суфіксами суб’єктивної оцінки, зокрема зменшувально-пестливих семантичних відтінків. Ця суфіксація характерна для народнорозмовної мови і широко використовується в художній літературі. Суфіксація пестливості охоплює й дієслова у сфері „дитячої” мови, коли на місці інфінітивів утворюються форми на -тки, -оньки, -усі: гуляти – гулятки – гулятоньки, спати – спаточки – спатусі – спатуні – спатунечки, їсти – їстки – їсточки – їстоньки – їстусі; порівн. навіть: топі – топ-топоньки – топочки – топусі (від топати).

Така суфіксація спостерігається в будові не тільки тих слів, що означають предмети і якості (іменники і прикметники), але й у словах з таким значенням, де для такої характеристики або оцінки начебто й немає семантичних умов. Напр.: тамечки, тутечки, швиденько, раненько, добренько (розм.), любенько. Ще одним засобом зменшувально-пестливої суфіксації з різноманітними стилістичними відтінками є засіб, що спостерігається в лагідному розмовному мовленні, коли якісні прикметники, деякі означальні займенники і прислівники вживаються парами, в яких другий член пари суфіксується: низько – низесенько, тепло – тепленько, кожен – кожнісінький, сам – самісінький, добре – добрісінько, тихо – тихесенько. Зі зменшувально-пестливою суфіксацією в експресивно-стилістичному плані контрастує суфіксація згрубілості-збільшеності. Стилістично близькі до цього типу: а) суфіксація збірно-зневажливої і б) суфіксація надмірно-збільшуваної якісної характеристики з відтінком згрубілості та іншими експресивними відтінками. Особливо ефективною є суфіксація на позначення відтінків її виявленні. Такі відтінки створюються за допомогою суфікса -ону(-ну) в дієсловах доконаного виду. Напр.: двигонути, грюконути, сказонути, рвонути, стрибонунути, полоснути).

Прикметникові суфікси дієприкметникового походження -ач, -ящ, -уч, -юч, -ющ, які загалом в українській літературній мові малопродуктивні, збериглися як засоби творення колориту урочистості й небуденності.

Семантичні властивості префіксації

Українська мова має досить багаті семантико-стилістичні ресурси префіксів, зокрема зі значенням дії (прийти, вийти, підійти, відійти, обійти, перейти, зійти, розійтися), якості (всезнайко – всевіда, премудрий – премудрість, найкращий - щонайкращий). Значення, які привносяться префіксами в семантику слова, дуже різноманітні. Вони, наприклад, визначають напрям дії, її початок, завершення, взагалі різні характерні ознаки вияву дій, якостей (вийти, прийти; прегарний, незугарний).

Приклади стилістичного вживання префіксів:

1. префікс ви- у дієсловах руху визначає напрям у просторі (виїхати). У дієсловах з іншою семантикою цей префікс часто вживається на означення вичерпності, активного вияву дії з відтінком досягнення результату;

2. префікс роз- може вносити в семантику дієслова відтінки посилення інтенсивності дії (розчленованості, поширеності, повторюваності, та ін.);

3. повторюваний префікс попо- характеризує довготривалість, довгоповторюваність дії. Такі префіксально виражені відтінки набувають стилістичного значення в розмовній мові, а також у побудованих на її основі жанрах художнього стилю: Попоїли дітки та й полягали спати. Та вже ж попомучилась вона на цьому світі зі своїм п’яницею;

4. префікс пре- вживається при утворенні якісних прикметників та похідних від них прислівників і визначає високий ступінь вияву якості або велику різноманітність цього вияву.

Ще більше посилюють стилістичну виразність розмовного стилю такі префіксовані форми, якщо вони виступають у словах, складених з двох однакових прикметників або прислівників, з яких префіксується друге слово. Напр.: гарний-прегарний, синій-пресиній, добрий-предобрий, сонячний-пресонячний).

Семантика слова може набувати того чи іншого стилістичного забарвлення не лише внаслідок афіксації, але також у результаті семантичного зв’язку і зближення цього слова з іншими. В одних випадках зближувані слова втрачають самостійність лексичних і граматичних одиниць, їх основи в більшій чи меншій мірі зрощуються, утворюється одне складне слово (звіробій, мати-мачуха, ліворуч, сьогодні, коловерть, гідродинаміка). В інших випадках одне і теж слово подвоюється; таке подвоєння застосовується особливо тоді, коли треба передати вищу міру вияву, довготривалості, повторюваності дії або високий ступінь якості, напр.: сидів-сидів, читав-читав, сильно-сильно, білий-білий, мудрий-мудрий. Крім цього, у мові для ефективного посилення, підкреслення семантики слова застосовується прийом складання синонімічно близьких слів з метою відтворення семантичної єдності: говорити-балакати, сісти-посидіти, сум-смуток, горе-біда.

Основоскладання – це поєднання кількох основ слів за допомогою інтерфіксів о, е (доброзичливий, працездатний) або без них (триповерховий, всюдихід). Результатом основоскладання є складні слова або композити.

У композитах твірними виступають повні основи слів, які співвідносяться з словосполученнями, побудованими за типами підрядного зв’язку (дрібнолистий, книгодрук, близькоспоріднений) або сполученням компонентів з сурядним зв’язком (природничо-географічний). Основоскладання може супроводжуватися суфіксацією (природознавство).

Складні слова. Можуть посилювати образно-виражальні властивості літературної мови і широко вживаються письменниками, головним чином як художні епітети. Такими словами здебільшого визначаються різноманітні відтінки кольорів, почуттів (синьо-білий, зорехмарний, тихомудро). Інші слова можуть мати гумористично-іронічне або сатиричне забарвлення (шибайголовець, віршомази, тупорилі).

Подвоєння слів. Суміжне повторення одного і того ж слова є засобом посилення семантичної його виразності. Цей прийом часто застосовується в розмовному і художньому стилях. У таке сполучення можуть вступати слова з деякими відмінностями морфологічної будови (ночі-уночі, тремтливо-полохливий, згар-перегар, жерли-пожирали).

Словоскладання або юкстапозиція (в перекл. поряд і місце) – це поєднання кількох слів або або словоформ в одному складному слові (хата-лабораторія, салон-перукарня). Цей своєрідний засіб художньо-стилістичного оформлення думки розвивається на основі синоніміки укр.мови. слова-синоніми передають не тільки різні семантично суміжні, близькі відтінки значень слів, але, поєднані одне з одним, посилюють ефективність синонімічного вираження значення слова, особливо при синтаксичному сполученні синонімів суміжно близької семантики: горе-біда, сам-самотина, тихо-мило, люба-мила, звуть-кличуть.

Таке ж стилістичне призначення мають словоскладені одиниці неподільної семантичної єдності, що утворюються сполученням слів, які називають одне загальне поняття: батько-матір, яр-пшениця, хліб-сіль.

Абревіація. Відрізняється від слово- і основоскладання тим, що для творення слів використовуються усічені основи (профком, ЗМІ). Способом абревіації утворюються тільки іменники. Основами для творення складноскорочених слів виступають переважно словосполучення з опорним іменником і залежним прикметником (райуо) або поєднання двох іменників (комбат).

Перехідний між складними і складноскороченими словами тип становлять іменники, які творяться поєднанням усіченої основи залежного компонента словосполучення і цілого слова, що виступає опорним компонентом: райцентр, спортбаза, сільгосптехніка, будматеріали.