2. Стилі і колорити літературної мови: загальний огляд.

Стиль – це функціональний різновид літературної мови, її видозміна відповідно до сфери, умов, форми (усної чи писемної) спілкування. Традиційно в українській літературній мові виділяють 6 основних стилів: розмовний, публіцистичний, офіційний, науковий, художній, конфесійний. Стилі виникають і розвиваються, зазнаючи певних історичних змін, а їх незамкнутість і здатність до взаємопроникнення, гнучкість стилістичних норм, багатоманітність взаємопов’язаних сфер суспільного життя, різний рівень освіченості мовців зумовлюють появу різних поглядів і висловлювань щодо кількості стилів, їх ознак тощо.

Стилі є усними і писемними, але реально кожен з них має мати і усну і писемну форму. Щодо розмовного і художнього стилів, то їх визнають функціональними не всі вчені, мотивуючи свою думку тим, що вони не мають конкретного соціального середовища, в якому функціонують. А зараз коротко про кожен зі стилів.

Офіційно-діловий стиль – це мова особистих документів, а також організаційно-адміністративних. Це єдиний стиль, в якому мовні кліше (штампи, стереотипи) не є помилкою, а обов’язковим елементом тексту. Науковий стиль – стиль, де широко використовується наукова термінологія залежно від жанру наукового тексту та його призначення. Художній стиль – це образний стиль, який впізнається за використанням образних мовних засобів, тропів, метафор тощо. Розмовний стиль – стиль, який забезпечує спілкування між членами суспільства у різних видах їх діяльності; тому його називають стилем усного розмовного мовлення. Цей стиль у літературній формі є загальнонародним. Конфесійний стиль – стиль не «світський», не буденний. Його функціональна сфера – духовна, зокрема релігійна. Конфесійний стиль – стильовий різновид української мови, який обслуговує релігійні потреби суспільства. Публіцистичний стиль – це стиль ЗМІ у всіх їх жанрах. А тому загальна характеристика цього стилю дуже непроста, бо маємо сьогодні жанри друкованої і електронної продукції.

Окрім стилів, мова має колорити, колоритно-стилістичні різновиди. В енциклопедії «Українська мова» зазначається: «Експресивні стилі в сучасному розумінні – це використання таких засобів мови, які або викликають у співрозмовників почуття піднесеності, урочистості, або співвіднесене з високим стилем, або становлять нейтральну інформацію, звичне спілкування чи орієнтовані на досягнення ефекту іронії, зневаги». Основні колорити мовлення такі: офіційності, урочистості-піднесеності, інтимності-ласкавості, ліризму, фамільярності, гумору, сатири. Будь-який текст може мати котрусь із цих тональностей, або й кілька з них – якщо текст більший за одну фразу.

3. Розмовний і художній стилі літературної мови

Розмовний стиль - стиль, який забезпечує спілкування між членами суспільства у різних видах їх діяльності; тому його називають стилем усного розмовного мовлення. Цей стиль у літературній формі є загальнонародним. Але він має і діалектну форму, тобто вузьколокальне мовлення. Літературне усне мовлення не можна сплутувати з просторічним, яке не є строго унормованим. Усне розмовне мовлення має індивідуально-особистісні вияви, тобто кожен із нас є мовленнєвою особистістю, яка вирізняється на тлі загальнонародного мовлення інтонацією, характером пауз, багатством лексики, набором образних ресурсів. Цей стиль зазнає помітних змін. Обстановка, наявність співрозмовників, діалогічна форма, зв’язок з реальним оточенням обумовлюють добір словесних компонентів (зокрема діалектних, просторічних, експресивних, професіоналізмів тощо) і граматичних конструкцій висловлювань (переважно прості, неускладнені речення, у т.ч. неповні, незавершені, перервані; речення з експресивною інтонацією). Цей стиль залучає у ролі виражальних і навіть смислових компонентів засоби позамовні – жести, міміку (позу). На жаль, у сучасному побутовому мовленні трапляються вульгаризми, жаргонізми, спостерігається збідненість словесного запасу й емоційної тональності.

Найбільше дискусій викликає художній стиль. Одні вчені, загалом не заперечуючи такого стилю, рекомендують не включати його до функціональних, інші – навпаки, бачать у ньому особливі функції: духовну, естетичну, а також своєрідне поєднання основних функцій. Відомо, що є 4 принципи виділення мовних стилів: жанровий, експресивний, структурний (конструктивний) і функціональний. Останній набув найширшого застосування, а тому, виділяючи у художньому стилі підстилі поезії, прози, драматургії, ми порушуємо систему.

Цікаві ознаки для оцінки художнього стилю систематизувала К.Яскевич. Вважаючи найзагальнішими такі ознаки цього стилю, як образність, двоплановість, об’єктивна оцінюваність, понятійна логічність, цей автор деталізує характеристику за наявністю чи відсутністю ще й таких ознак: 1. об’єктивний — суб’єктивний; 2. точний — розпливчастий; 3. звичайний — незвичайний; 4. низький — піднесений; 5. почуттєвий — понятійний; 6. зворушливий — стриманий; 7. розсудливий — емоційний; 8. контрастний — гармонійний і т. ін.

Переконливими є твердження Л.Іванової про особливість художнього стилю: 1. художньо-белетрестичний стиль має своєрідну функцію – естетичну, яка визначає використання усіх мовних засобів, 2. «іностильові» явища, які в ньому використовуються, не руйнують однорідності функціонального стилю, а сприймаються як явища естетично і стилістично виправдані. Прагматично це можна пояснити так: цегла, пісок, вапно, цемент, вода і т. д. – будівельні матеріали, необхідні, вартісні. Та лише належно поєднані працею майстра вони стануть будівлею, яка матиме цінність матеріальну й естетичну.

Художній стиль передбачає широке використання образних мовних засобів (тропів, епітетів, метафор тощо). У ньому чітко вирізняється авторське мовлення і мова персонажів. Авторське мовлення творить ідіостиль.