25. Стилістичні можливості фразеологічних ресурсів мови

Фразеологізми - стійкі, відтворювані у готовому вигляді сполучення слів або речень, значення яких не є сумою значень слів, з яких вони складаються, а є цілком новими, часто метафоричними значеннями, які можуть мотивуватися значеннями одне одного із компонентів або не мотивуватися зовсім.

Як образний мовний засіб з досить високим ступенем інтенсивності, переважно зменшеним, фразеологізм привертає увагу тому його використання мусить бути чітко вмотивованим. У публіцистиці фразеологізм може бути виразником основної теми тексту і використовуватись в заголовках як анафоричний прийом, як обрамлення тексу, але не обов'язково у загально-народній формі (може скорочуватись із заміною компонентів).

Фразеологізми за походженням пов'язані практично з усіма сферами життя. В їх основі лежать вільні словосполучення, які при повторювання ситуацій закріпилися як загальнонародні.

За сферою вживання поділяють на:

-Загальновживанні (теревені правити, байдики бити, пасти задніх, ні сіло ні впало)

-Застарілі (вічний студент, голуба кров, служити за віру)

-Плеоназми (неофразеологізми): настроїти антени, битися до останнього подиху.

Стилістична характеристика фразеологізмів починається з визначення джерела їх виникнення та встановлення функціональної стильової сфери: 1) розмовно-побутові фразеологізми – вживаються в багатьох стилях і володіють різноманітним експресивним потенціалом: бути на коні – під конем, у страху очі великі, пошитися в дурні, дати гарбуза. 2) фольклорні та народно-поетичні фразеологізми – вживаються в усіх образних стилях: з давнього давна, з доброго добра, вольная воля, за тридев'ять земель. 3) книжні фразеологізми – переважають у художньому і публіцистичному стилях. Наприклад, з І. Котляревського – За що панів там мордували і жарили з усіх боків.

Варто розмежовувати образні власне фразеологізми та необразні стереотипні.

У сфері фразеології спостерігаються такі ж відношення як і в лексиці, тобто є фразеологічні синоніми (кепи бити - насміхатися, кепа гнути, кепа давати; дати дуба, піти до Бога, врізати дуба), антонімічні відношення - жити, як голуб з голубкою-жити, як пес з котом, мати Бога в серці - не мати Бога в серці.

Фразеологізми мають численні варіанти-лексичні, граматичні, акцентуаційні, структурні(поставити з ніг на голову-поставити з голови на ноги; і думки немає-і поняття немає, і гадки немає-варіанти).

Видозміна фразеологізмів можлива лише в тому обсязі, за якого він збереже свою співвідносність із загальнонародними.

26. Стилістика і синтаксична організація текстів різних функціональних стилів

Жанри ділового, наукового і публіцистичного стилів характеризуються тим, що їх синтаксична будова обумовлена суворою логічною послідовністю викладу, тенденцією до вичерпного обґрунтування, мотивування, визначення різних важливих підстав, обставин, мети тощо. Тому синтаксичним конструкціям цих стилів властива широко розгалужена синтаксична будова у вигляді ускладнених і складних речень з багатьма синтаксично поширеними однорідними, відокремленими членами, з розповідним інтонаційним оформленням речень. Але й кожен із підстилів, а в їх межах – жанрів цих стилів мають свої синтаксичні відмінності.

Наукова література має своєю метою висловлювати думки, судження, наукові положення, визначення, закони тощо у вигляді точних формулювань, передавати в логічній послідовності складні системи понять, розкривати логічні взаємовідношення між ними та їх частинами, визначати їх функціональне призначення.

Зрозуміло, що для висловлювання таких думок, суджень, положень і под. найбільш зручною і доцільною синтаксичною конструкцією є складне або ускладнене речення. Для визначення логічних зв’язків і відношень між частинами таких висловлювань широко вживаються сполучники й усталені конструкції, характерні саме для книжкових стилів мови, як от з огляду на те, що; у зв’язку з тим, що; зважаючи на викладене; відповідно до того, що; після того, як; як свідчить аналіз; на підставі… . Велику роль відіграють і інші сполучники: але, однак, причому, через те що та ін., які можуть стояти і на початку речень, сприяючи послідовному розгортанню змісту тексту.

Крім складних і ускладнених конструкцій багаточленової побудови речень, крім відокремлених і однорідних членів, синтаксична будова текстів публіцистичного стилю характеризується специфічними постійними словосполучення (європейський контекст, соціальна напруга, політична стабільність, державний суверенітет, День незалежності, державна мова, конституційне право, верховенство закону, право першості тощо).

Інформаційно-публіцистичні тексти скеровані на мобілізацію уваги суспільства до злободенних питань політичного життя, на створення громадської думки тощо. Тому, автори урізноманітнюють цю будову різними конструкціями, за допомогою яких створюється колорит урочистості, піднесеності, експресивності. Відповідно до цього урізноманітнюється також інтонаційне оформлення речень, уводяться питальні спонукальні конструкції з різними семантичними й експресивними відтінками.

Розмовна мова неоднорідна за стилістичними ресурсами. На розмовній мові представників різних соціальних і політичних груп суспільства, які володіють літературної мовою, у більшій мірі позначаються особливості мови літературної (нормативної) і діалектної, бо розмовна мова безпосередньо пов’язана з живим діалектним (територіальним чи соціальним) оточенням. Але діалектними елементами вона забарвлюється лише емоційно чи семантично, тобто має тенденцію бути для певної суспільної групи загальновживаною, над діалектною.

Розмовний стиль мови має безліч жанрів. Розмовна народна мова є, власне тією стихією, з якої постійно живиться літературна мова і якою користуються письменники, зображуючи реальну дійсність з живими людьми і їх живою мовою. Особливості розмовної мови: розмовній мові властиві т. зв. неповні речення, тобто особливі синтаксичні конструкції, в яких (з погляду нормативної граматики літературної мови) відсутні члени речення, необхідні для т. зв. виповнення речень. Ці конструкції у розмовній мові органічно пов’язані не тільки з іншими реченнями контексту мовлення оповідача або адресатів як зі смисловими компонентами, а й з усіма компонентами живого мовного спілкування – із супровідними інтонаційними та різними екстралінгвальними матеріальними засобами, як от міміка, жест, поза, наявність конкретного предмета розмови, обставин, за яких відбувається розмова (усе це разом називають тепер дискурсом). Ці властивості виявляються в діалогічній мові.

У розмовній мові безпосередньо відображаються гострі почуття, глибокі переживання, а тому у ній трапляються еліптичні, контекстуальні неповні речення, так звані слова-речення. Розмовне мовлення складається ніби з «уламків» речень, між якими послаблюються або й порушуються синтаксичні й інтонаційні зв’язки, інтонація втрачає функції оформлення закінченості речення. Так передається схвильована, емоційно-перенасичена, взагалі – ефективна мова.

У жанрах розмовної мови значне поширення мають безсполучникові конструкції складних речень, що вживаються на місці складнопідрядних і складносурядних речень, які переважають в інших стилях мови. Така синтаксична організація тексту відповідає загальній тенденції розмовної мови – конструювати висловлювання стисло, але з виразною інтонацією, якою визначаються не лише смислові, а й експресивні відношення між поєднувальними компонентами.

Органічну властивість розмовного стилю становить вільне вплетення в синтаксичну тканину різних фразеологічних .Поряд з народнорозмовними фразеологізмами стилістичне забарвлення розмовної мови створюється й лексичними елементами розмовного стилю, що виконують функції членів речення: партачі, намурмоситися, блим-блим, стук-грюк, тяп-ляп, проциндрити, насобачитись.Часто переказ прямої мови подається як розповідь з минулого (використовуються вставні слова: кажу, питаю, гадаю, думаю, міркую собі).