4. Науковий стиль літературної мови.

Науковий стиль – стиль, де широко використовується наукова термінологія залежно від жанру наукового тексту та його призначення. Науковий стиль «самовизначається» широким вживанням термінів відповідної галузі знань, спосіб ведення яких і навіть їх кількість залежить від підстилю. Взагалі виділяють 4 підстилі: спеціально-наукова література (дисертації, монографії, наукові статті); науково-методична література (підручники, посібники); науково-технічна література (тут крім термінології, є також схеми, таблиці); науково-популярна література.

Тут мовні засоби теж інтелектуалізуються, строго логізують текст, а тому багатозначність, переносність значення, засоби образності мови практично відсутні (хіба що як ілюстративний матеріал у філологічних працях). Твердження, доведення, обґрунтовування (аргументація), висновки точно реалізують не лише поняття або судження, а й умовисновки, що, як правило, вимагає складних синтаксичних побудов, здебільшого складнопідрядних. У цьому стилі активно «інформують» формули, схеми, таблиці, графіки, малюнки, «читати» які можуть спеціалісти або (в навчально-методичній літературі) ті, хто готується ними стати. Стиль рідко потребує вставних слів (можливо, очевидно, ймовірно, гадаю, на наш погляд, зате доречними є уточнюючі конструкції: на думку…, як твердить…, як зазначає…, пише…), часто застосовуються відокремлені дієприслівникові і дієприкметникові звороти.

Сфера застосування наукового стилю – наука і техніка, навчання і освіта; мета спілкування – повідомлення про досягнення науки і техніки, пояснення закономірностей;т основні види висловлювань – виступи, доповіді, лекції, диспути, статті, книжки на наукові теми, підручники. Основні стильові риси – абстрактність, точність, логічність, доказовість, книжність.

6. Публіцистичний стиль літературної мови. Основні жанри публіцистичного стилю.

Публіцистичний стиль має дуже широкий діапазон залежно від тих життєвих сфер, які він обслуговує, від тих комунікативних форм мови, які у ньому можуть фігурувати, від тих відтінків емоційного забарвлення, якими він може бути насичений.

Публіцистичний стиль використовується у ЗМІ, а тому характеризується, зокрема, "популярним, чітким викладом, орієнтованим на швидке сприймання повідомлень, на стислість і зрозумілість інформації"". Цей стиль має усну (радіо, телебачення) і писемну (преса) форми, а тому в ньому виробляються лексичні, граматичні і навіть фонетичні засоби стилістичного увиразнення мови, актуалізації структурних і змістових елементів тексту, урізноманітнюються оцінні функції мовних одиниць.

Ознаки публіцистичного стилю, за Т.Гриценко, такі:

-орієнтація на усне мовлення; - використання діалогічної форми мовлення (часто увиразненої на тлі авторського монологу); -чіткі політичні оцінки; -присутність автора; -широкий вияв авторської індивідуальності.

Вважається, що об'єктивність і всебічність - це і є конкретність і неупередженість. На жаль, цьому не сприяє те, що існує спеціальна (елітна) преса і розважальна (масова), яка нерідко відступає від цих критеріїв якості.

Автори публіцистичних творів: висловлюють думку нетрафаретними, нестандартними мовними засобами; демонструють при цьому високе вміння створювати свіжу, нешаблонну образність; досягають значного ефекту завдяки своїй орієнтації на конкретність назв предметів, явищ, понять тощо; використовують живомовні, прості, точні слова і словосполучення, якими послуговуються у своєму мовленні прості люди.

Жанровим різновидом публіцистичного стилю називає мову телебачення і радіо С.Я.Єрмоленко, автор усіх статей про жанри публіцистичного стилю в енциклопедії "Українська мова" (2004). Вона вказує на такі характерні ознаки цього жанру: усна природа інформації, використання монологів та діалогів, чергування підготовленого і спонтанного мовлення.

Мова преси теж жанровий різновид публіцистичного стилю, що виконує інформативну функцію. Мова преси орієнтується на загальнонародні норми. Але в ній виробляються певні соціальні та мовні стереотипи (кліше, штампи), що забезпечують швидке подання і сприйняття інформації. Інформативна функція мови преси витворила поступово різні жанри: інформацію, кореспонденцію, коментар, статті, інтерв'ю (інформаційне, аналітичне, портретне), репортаж, нарис, рецензію, огляд, хроніку, "круглий стіл", фейлетон, памфлет, журналістське розслідування та ін.

Характерні ознаки мови преси: експресивність вислову, відсутність ускладнених метафор, використання (і обігрування) фразеологізмів та афоризмів, ремінісценцій з відомих художніх творів, народних пісень; взаємодія експресії та стандарту; творення абревіатур; запозичення нової лексики тощо.

Друковане видання або теле- чи радіопрограма повинні мати такі елементи форми:

-жанрові, під якими розуміють модифікації жанрів, різноманітні добірки матеріалів, рубрики, розділи, цикли, тематичні шпальти, номери чи передачі;

-сюжетно-композицінні, до яких входять сюжет, композиція, характеротворсння, шрифтове рішення, ілюстративне оформлення, поєднання записаних заздалегідь сюжетів із прямим репортажем зі студії тощо;

-лексико-стилістичні, тобто мова, стиль, зображальпо-виражальні засоби, тональність, індивідуальна манера журналіста, стиль видання у цілому.

Термінологія зараз вживається широко й уміло. Вдало це робиться в передачах радіо і телебачення, де слово прив'язується до об'єкта, про який іде мова. Але оновлення лексичного фонду - це не тільки впровадження нової термінології, а й намагання висловитись нестандартно. Зрештою, кожне слово повинно правильно вживатись у контексті.

Текстовий фактор ефективності журналістського впливу досягається й тоді, коли аргументація підпорядкована задуму. Ту ж приказку треба уміло використовувати, вона має бути вдало вмонтована в текст. До речі, приказки в сучасній публіцистиці вживаються недостатньо.

Штамп і кліше - це необхідні засоби для газети. Вона не може обходитись без них. Але такі, скажімо, кліше, як "досягти консенсусу", "розвивати плюралізм" тощо - усе це надумані ознаки газетного матеріалу. Біда в тому, коли стаття перенасичена такими кліше і штампами.

Отже, загальнонародна мова, її літературна форма, засоби якої синтезуються відповідно до жанру публіцистичного стилю і підпорядковуються кращим традиціям і творчій індивідуальності публіциста, зокрема журналіста, повинна бути в центрі уваги кожного, хто творить текст для читача або слухача.