116. Неофіційне тлумачення норм права та його види.

Неофіційне тлумачення

— роз'яснення змісту і мети правових норм, яке виходить від осіб, що не мають на те офіційних повноважень, а відтак, не володіє юридичне обов'язковою силою. Наприклад, тлумачення статті закону професором права допомагає юридичній практиці і здатне вплинути на офіційне тлумачення. Однак воно не є загальнообов'язковим, не є легальним.

Неофіційне тлумачення має силу громадської думки, індивідуального авторитету особи інтерпретатора, формує те інтелектуально вольове і морально юридичне середовище, з якого правозастосувалчі та інші зацікавлені особи черпають свої уявлення про законність і справедливість юридичної справи.

Неофіційне тлумачення властиве всьому суспільству

Неофіційне тлумачення

• Професійно-правове

—  це тлумачення норм, яке ґрунтується на професійних знаннях у галузі права. Воно може бути двох видів:

1)  доктринальним

—  це тлумачення вченими вузів, науково-дослідними установами (розробка правових концепцій, доктрин у результаті аналізу норм права та їх виклад у статтях, монографіях, науково-практичних коментарях, усних і письмових обговореннях нормативних актів);

2)  компетентно-юридичним

— цетлумачення юристів-практиків: посадових осіб державного апарату, прокурорів, судців, адвокатів, працівників юридичних служб, редакціями юридичних журналів і газет, радіо і телебачення в спеціально-юридичних консультаціях і оглядах

• Компетентно неправове

— це тлумачення норм права, яке ґрунтується на знаннях у суміжних галузях науки — біології, економіки, історії, політики та ін., включає спеціальну (неправову) компетенцію суб'єкта тлумачення — біолога, історика, економіста, філософа, журналіста та ін.

• Повсякденне

- це тлумачення норм права всіма суб'єктами права на основі життєвого досвіду, фактів повсякденного життя відповідно до рівня їх правосвідомості. Повсякденне тлумачення — це правове явище, яке виражає правові почуття, емоції, уявлення, що відбуваються у психіці громадян у зв'язку з використанням прав і виконанням обов'язків; ставлення до права в цілому і конкретного нормативно-правового акта зокрема

117.Акт тлумачення норм права

Акт офіційного тлумачення норм права (интерпретаційно-пра-вовий акт) — це акт-документ, який містить роз'яснення змісту і порядку застосування правової норми, сформульоване уповноваженим органом у рамках його компетенції, і має обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються.

Норма тлумачення — своєрідна «тінь» норми, що тлумачиться, вона не існує окремо від самої норми і може бути реалізована на практиці лише у разі її застосування. У природі тінь завжди в цілому відповідає її матеріальній основі.

Ознаки акта тлумачення норм права полягають у тому, що він:

1) діє разом з тим нормативно-правовим актом, у якому містяться норми права, що тлумачаться, залежить від них і, як правило, поділяє їх долю;

2) є формально-обов'язковим для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються;

3)  не виходить за межі норми, що тлумачиться, являє собою уточнююче судження про норму права, а не нове нормативне розпорядження;

4) приймається лише правотворчими або спеціально уповноваженими суб'єктами;

5) має спеціальну письмову форму вираження акта-документа (роз'яснення, інструктивні листи та ін.).

Акти тлумачення норм права можна поділити на види відповідно до різних критеріїв:

—  за галузевою належністю норми, що тлумачиться, — акти тлумачення конституційного, цивільного, кримінального права тощо;

—  за структурними елементами норми, що тлумачиться, — акти тлумачення гіпотези, диспозиції, санкції;

- за юридичною формою вираження — постанови, укази, накази, роз'яснення та ін.;

— за сферою дії — нормативні, казуальні;

- за «авторством» норми, що тлумачиться: а) акти автентичного тлумачення,

6) акти легального (делегованого) тлумачення.

- за повноваженнями інтерпретатора:

інтерпретаційні акти правотворчих органів	інтерпретаційні акти правозастосовних органів
- засновані на правотворчих повноваженнях інтерпретатора, згідно з якими наділяються певною формою; містять нормативні (загальні) роз'яснення; мають юридичну силу, однакову з юридичною силою правотворчих актів даного органу (наприклад, постанова Верховної Ради України)	- засновані на правозастосовних повноваженнях інтерпретатора, згідно з якими наділяються певною формою; містять правила застосування норм права, сформульовані в результаті узагальнення юридичної практики (наприклад, постанова Пленуму Верховного Суду України і Вищого арбітражного судуУкраїни, вказівка з питань розслідування Генерального прокурора України)

118. Правова поведінка: поняття та види

Правова поведінка — це соціальна поведінка особи (дія або бездіяльність) свідомо вольового характеру, яка є врегульованою нормами права і спричиняє юридичні наслідки.

Юридичне нейтральна поведінка не є правовою. Правова поведінка — форма вияву свободи особи.

Правовій поведінці властиві такі ознаки:

1)  має соціальне значення як соціальне корисна (правомірна поведінка) або як соціальне шкідлива (правопорушення), що позначається на стані суспільних відносин у ході соціального розвитку;

2)  має зовні виражений характер у вигляді дії або бездіяльності. Дія безпосередньо впливає на відносини між суб'єктами. Бездіяльність, як правило, є вербальною (словесною), складається із різних висловлень, суджень і оцінок, які виражають внутрішній стан суб'єкта;

3)  має свідомо вольовий характер, тобто припускає усвідомлення обставин і можливість здійснювати волю: спрямовувати свою поведінку і керувати своїми вчинками;

4)  регулюється правовими нормами, що містяться в текстах правових актів, які або прямо описують умови і ознаки правових вчинків, або передбачають будь-які заходи моделювання правової поведінки. Це відрізняє правову поведінку від інших типів соціальної поведінки;

5)  має властивість спричиняти юридичні наслідки, оскільки пов'язана з: а) реалізацією суб'єктом своїх інтересів (досягнення особистих цілей, задоволення потреб, зазнання певних втрат); б) реакцією держави на результати правової поведінки (стимулювання, охорона соціальне корисних дій або вжиття заходів юридичної відповідальності за соціальне шкідливі дії).

Види правової поведінки:
правомірна	неправомірна (протиправна) — правопорушення	зловживання правом
- соціальне корисна, відповідає нормам права	- соціальне шкідлива,  суперечить нормам права	- відповідає нормам права, але є соціально-шкідливою

Всі інші дії можна назвати юридичне байдужими, індиферентними до права, такими, що не потребують якого-небудь правового виправдання.

Правова поведінка складається з елементів — правових вчинків.

Елементи правового вчинку (суб'єкт, суб'єктивна сторона, об'єкт, об'єктивна сторона) називають складом правової поведінки.

За формою зовнішнього вияву правова поведінка може бути:

- фізичною (діяльність); — усною (вербальною);

-  письмовою (документальною).

119.Правомірна поведінка: поняття та види

Правомірна поведінка — цесуспільно корисна правова поведінка особи (дія або бездіяльність), яка відповідає розпорядженням юридичних норм і охороняється державою.

Ознаки правомірної поведінки:

1) є суспільне корисною соціальною поведінкою, забезпечує організованість і гармонійність громадського життя, стійкий правопорядок, є найважливішим чинником вирішення завдань і функцій держави і суспільства, задоволення інтересів суб'єктів права;

2)  втілена в юридичну форму — відповідає нормам і принципам права;

3)  має свідомо вольовий характер, який виражається зовні у вигляді дії або бездіяльності, здійснюється у формах реалізації норм права — додержання, виконання, використання (громадянами), правозастосування (посадовими особами), спричиняє юридичні наслідки — юридичні акти, юридичні вчинки;

4)  гарантується, охороняється державою.

Правомірна поведінка завжди містить два моменти:

—  інформаційний, тобто поінформованість громадянина про свої юридичні права і обов'язки. Важливою є не тільки наявність розвинутого юридичного механізму захисту права на доступ до правової інформації, а й активне практичне використання його громадянами;

—  поведінковий, тобто уявлення про законні способи здійснення своїх юридичних прав і обов'язків.

Слід зважити на те, що правомірна поведінка складається із елементів — правомірних вчинків, тобто таких, що мають суспіль-но корисний характер.

В основі правомірної поведінки лежить розуміння справедливості і корисності розпоряджень правових норм, відповідальності перед суспільством і державою за вчинки, що є показником соціальної зрілості і юридичної грамотності особи.

Через правомірну поведінку право діє, поза неї воно мертве. Вид і міра правомірної поведінки встановлені диспозиціями норм права. Правомірна поведінка виступає як загальна форма реалізації суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків.

Саме правомірна поведінка становить сутність правопорядку. Через правомірну поведінку здійснюється управління суспільством, його життєдіяльність. Основна маса виникаючих і діючих у суспільстві правовідносин має у своєму підґрунті правомірну поведінку.

Щоб правомірна поведінка перетворилася на норму життя для переважної більшості населення, необхідні розвинута економіка, достатня для задоволення життєвих запитів громадян, стабільний демократичний політичний режим, додержання законності всіма посадовими особами і громадянами, високий рівень правової культури.

120. Правопорушення: поняття та види.

Правопорушення --це суспільне небезпечне або шкідливо неправомірне (протиправне) винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке спричиняє юридичну відповідальність.

Правопорушенню властиві такі ознаки:

1) має протиправний, неправомірний, характер, тобто суперечить нормам права,

2)  є суспільна шкідливим^[1] (наприклад, прогул,) або суспільна небезпечним (посягання на життя людини).

3)  виражається в поведінці -- протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані).

4)  має свідомо вольовий характер, тобто в момент вчинення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, перебуває під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними усвідомлено і добровільно.

5) є винним. Правопорушенням визнається лише винне діяння, тобто дія, яка виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, завдає своєю дією

6) є кримінальним, тобто спричиняє застосування до правопорушника заходів державного примусу, заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлень особистого, організаційного і матеріального характеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян.

Відсутність зазначених ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення.

Правопорушення розрізняються за ступенем шкідливості та суспільної небезпеки; за характером санкцій, які настають. За цими критеріями вони поділяються на злочини і проступки. Злочини — це найбільш шкідливі правопорушення, небезпечні для суспільства і особи, що посягають на суспільний лад, права і свободи особи, інші соціальні цінності. Ознаками злочину є явна суспільна небезпека, протиправність, винність, караність. Як злочинні діяння закріплюються лише кримінальним законом. Злочини відрізняються максимальним ступенем суспільної небезпеки та шкідливості, зазіхають на найбільш значущі інтереси суспільства. Об’єктами злочинного діяння є суспільний і державний лад, система господарських відносин, різноманітні форми власності, особистість, політичні, трудові, майнові й інші права громадян. У зв’язку з підвищеною суспільною небезпекою злочину закон передбачає за їхнє скоєння найсуворіше кримінальне покарання. На відміну від інших видів правопорушень, перелік злочинів, передбачених кримінальним законом, вичерпний і розширювальному тлумаченню не підлягає. Проступки — правопорушення менш небезпечні для суспільства, ніж злочини. Це суспільно шкідливі, винні, протиправні діяння, які характеризуються меншою, ніж злочини, суспільною небезпекою і тягнуть за собою не кримінальне, а адміністративне, дисциплінарне або цивільно-правове покарання. Залежно від сфери скоєння розрізняють цивільні, адміністративні, дисциплінарні проступки.

121.Ознаки правопорушення

Правопорушення —це суспільне небезпечне або шкідливо неправомірне (протиправне) винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке спричиняє юридичну відповідальність.

Правопорушенню властиві такі ознаки:

1) має протиправний, неправомірний, характер, тобто суперечить нормам права, чиниться всупереч праву, є свавіллям суб'єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах, невиконання обов'язків, що випливають із нормативно-правового акта, акта застосування норм права або договору, укладеного на основі закону;

2) є суспільно шкідливим (наприклад, прогул,) або суспільно небезпечним (посягання на життя людини). Суспільна шкідливість (проступок) і суспільна небезпечність (злочин) - основна об'єктивна ознака, що відрізняє правомірну поведінку від неправомірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в порушенні суб'єктивних юридичних прав і обов'язків або перешкоді їх виконанню, матеріальний - у заподіянні учаснику правовідносин матеріальних або моральних збитків;

3) виражається в поведінці — протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, які зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом переслідування. Практика переслідування за інакомислення є виявом репресивної суті тоталітарного режиму в державі;

4) має свідомо вольовий характер, тобто в момент вчинення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, перебуває під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними усвідомлено і добровільно. Відсутність свободної волі є юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються);

5) є винним. Правопорушенням визнається лише винне діяння, тобто дія, яка виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, завдає своєю дією (чи бездіяльністю) збитки суспільству і державі, містить вину. Вина – це психічне ставлення особи до свого діяння і його наслідків. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).

6) є кримінальним, тобто спричиняє застосування до правопорушника заходів державного примусу, заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлень особистого, організаційного і матеріального характеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян. Відсутність зазначених ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення.

122. Склад правопорушення.

Юридичний склад правопорушення-це юр.конструкція,що складається із системи ознак (елементів) акта поведінки,необхідних і достатніх для кваліфікації його правопорушення і притягнення правопорушника до юридичної відповідальності.

Юридичний склад правопорушення становлять такі елементи:

1)Суб’єкт правопорушення-фіз. або юр. особа,що вчинила правопорушення і є деліктоздатною,тобто має здатність нести юр. відповідальність. Деліктоздатність юр. особи настає з моменту її офіційної реєстрації. Деліктоздатність фізичної особи визначається законом з урахуванням віку і психічних можливостей контролювати свою поведінку волею і розумом(свідомістю).

2)Об’єкт правопорушення – охоронювані нормами права суспільні відносини,соціальні блага,права і законні інтереси суб’єктів права,природне становище тощо,яким при здійсненні правопорушення заподіюється шкода. Їх можна поділити на дві категорії:а)загальний об’єкт-система суспільних відносин,що ґрунтуються на загальнолюдських цінностях і охороняються правом(громадський порядок);б)конкретний об’єкт-відносини,що виникають з приводу безпосереднього матеріального або нематеріального блага(власність,життя,здоров’я,честь,гідність).

3)Суб’єктивна сторона правопорушення – сукупність ознак,що характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння та його негативних наслідків. Ознаками суб’єктивної сторони правопорушення є вина,мотив,мета. Вина – це психічне ставлення особи до вчиненого не ю протиправного діяння та його негативних наслідків,виражене у формі умислу чи необережності.

Мотив-система чинників,що вплинула на формування бажання вчинити правопорушення(убивство з корисливих і хуліганських мотивів,ревнощів,помсти);мета-моделювання бажаного шкідливого результату і спрямованість на його досягнення(убивство з метою приховання злочину).

4)Об’єктивна сторона правопорушення – сукупність ознак,що характеризують зовнішню сторону правопорушення. Основні ознаки об’єктивної сторони правопорушення:а)наявність протиправного діяння(дії чи бездіяльності),де дія є активною поведінкою особи,котра усвідомлює свої вчинки і здатна керувати ними,а бездіяльність-пасивна поведінка особи,що виражається у невиконанні тих дій,які вона повинна була і могла здійснювати в конкретній ситуації;б)результат діяння,його суспільно небезпечні або шкідливі наслідки;в)причинно-наслідковий зв'язок між діянням і шкідливим результатом.

Відсутність хоча б одного елемента означає відсутність підстави для притягнення суб’єкта правопорушення до юр. відповідальності.

123. Юридична відповідальність: поняття та підстави.

Юридична відповідальність – передбачені законом вид і міра обов’язку правопорушника потерпати від примусового державновладного позбавлення благ психологічного,організаційного або майнового характеру у правовідносинах,що виникають між ним і державою із факту правопорушення.

Підстави притягнення до юр.відповідальності – сукупність обставин,наявність яких робить юридичну відповідальність можливою:

1)наявність складу правопорушення(фактична підстава);2)наявність норми права,що прямо передбачає склад правопорушення(нормативна підстава).

Правопорушення як таке не призводить до настання юр. відповідальності,а лише слугує підставою для притягнення до неї.

Підстави настання юр. відповідальності – сукупність обставин,наявність яких робить юр. відповідальність об’єктивно необхідною:

1)наявність здійснення суспільно шкідливої або суспільно небезпечної поведінки,тобто юридичного факту вчинення правопорушення(фактична підстава);2)наявність норм права,що забороняє таку поведінку та встановлює відповідні санкції(нормативна підстава);3)відсутність підстав для звільнення від відповідальності зафіксована нормами права(наприклад,переведення неповнолітнього під нагляд батьків).4)наявність правозастосовного(процесуального)акта,що набрав чинності,-рішення компетентного органу,який накладає юр. відповідальність(процесуальна підстава).Вольова діяльність юр. установ,що пов’язана з установленням діяння конкретної винної особи і наслідків його скоєння,відбувається на визначених процедурних підставах. Ці підстави здобули назву процесуальні підстави відповідальності.

Підстави виключення юр. відповідальності:

1)стан особистості правопорушника,визначений як неосудний(неосудність особи,що доведена в судовому порядку;недосягнутий вік,що встановлений законом);2)відсутність суспільної небезпеки(шкідливості)діяння у випадках захисту суб’єктом своїх прав(необхідна оборона і крайня необхідність);3)відсутність у діянні елементів складу правопорушення;4)заподіяння шкоди при затриманні особи,що скоїла злочин,обґрунтований ризик;5)скасування акта,що установив юр. відповідальність тощо.

Підстави звільнення від юр. відповід.:

1)невисокий ступінь суспільної небезпеки правопорушення або втрата ним ознак суспільної небезпеки до розгляду справи в суді;2)низький ступінь суспільної небезпеки особистості правопорушника або особа,що вчинила правопорушення,перестала бути суспільно небезпечною;3)діяльне каяття правопорушника- примирення з потерпілим і добровільне відшкодування заподіяної своїми діями шкоди,тобто наявність в особи соціально схвалюваної поведінки(до і після здійснення правопорушення);4)завершення строку давності щодо притягнення до юридичної відповідальності;5)акти про амністію або помилування тощо.

Кожний вид юр. відп. Має підстави для звільнення від неї,що закріплені у приписах законодавчих актів.

Загальні підстави звільнення від відповідальності:

1)особа,яка вчинила правопорушення,перестала бути суспільно небезпечною;

2)правопорушення в результаті змін обставин втратило ознаки суспільної небезпеки.

124. Види юридичної відповідальності.

За галузями права розрізняють такі види юридичної відповідальності:

1.Конституційно-правова(юр. підстава-Конституція України)-настає за вчинення конституційних правопорушень,спрямована на припинення зловживання владою,проведення профілактики її діяльності. Суб’єкти відповідальності:президент,уряд,парламент,органи і посадові особи місцевого самоврядування,депутати і т.д. Суб’єкти притягнення:парламент,Конституційний Суд,президент,територіальна громада(виборці)тощо. Засоби конституційно правової відповідальності:усунення президента в порядку імпічменту,розпуск парламенту,недовіра і відставка уряду,відставка окремих міністрів та інші.

2.Адміністративна відповідальність(юр. підстава-Кодекс про адміністративні правопорушення)-настає за вчинення адміністративних правопорушень. Суб’єкти відповідальності:фізичні(з 16 років) і юридичні особи. Суб’єкти притягнення:1)індивідуальні(суддя,посадова особа відповідальних органів);2)колегіальні шляхом голосування(виконавчі комітети,адміністр. комісії,інспекції).

Засоби адм. відпов.:попередження,штраф,платне вилучення чи конфіскація предметів,адміністративний арешт.

3.Цивільно-правова відповідальність(юр. підстава-Цивільно-процесуальний кодекс та ін.)-настає за вчинення цивільного правопорушення,наприклад заподіяння позадоговірної шкоди здоров’ю або майну особи. Особливість цивільно-правової відповідальності полягає у її добровільному виконанні правопорушником,без застосування примусових засобів.

Суб’єкти відповідальності:фіз. і юр. особи. Суб’єкти притягнення:суди-загальний,господарський. Засоби цив.-прав. відп.:відшкодування майнових втрат,скасування незаконних угод,штраф та ін..

4.Трудова відповідальність(дисциплінарна і матеріальна)(юр. підстава – Кодекс законів про працю)-настає за вчинення трудового правопорушення. Суб’єкти відповідальності:дисциплінарна відпов.- працівники(з 16 років),учні (з 14р.); матеріальна відпов.-працівники і роботодавці.

Суб’єкти притягнення:адміністрації підприємств,установ,організацій.Засоби трудової відповідальності:дисциплінарної-догана,зниження за посадою,звільнення;матеріальної-грошове стягнення працівника на користь роботодавця,грошове стягнення роботодавця на користь працівника.

5.Кримінальна відповідальність(юр. підстава-Кримінально-процес. кодекс)-настає за кримінальні злочини,вичерпний перелік яких міститься в Кримінальному кодексі,тобто встановлюється лише законом,реалізується винятково в судовому порядку. Суб’єкти відповідальності:фізична особа,що скоїла злочин одноосібно чи колективно,групою;юридична особа за вчинення корупційних правопорушень її уповноваженими особами. Суб’єкт притягнення:суд-кримінальний. Засоби кримінальної відповідальності і види покарання:штраф,позбавлення військового,спеціального звання,рангу чину або кваліфікаційного класу;громадські роботи,виправні роботи,конфіскація майна,арешт.

125. Сутність позитивної юридичної відповідальності.

Юридична відповідальність поділяється на перспективну(позитивну)та ретроспективну(негативну).

Позитивна юридична відповідальність-це сумлінне виконання своїх обов’язків перед громадянським суспільством,правовою державою,колективом людей та окремою особою.

У зміст "позитивної" відповідальності входить самостійна й ініціативна діяльність "у рамках правових норм і тих ідеалів, для досягнення яких вони видані"."Позитивна" відповідальність виникає в людини "уже тоді, коли він приступає до виконання своїх обов'язків, а не тоді, коли він їх не виконує або стане діяти всупереч їм".На жаль,позитивна юридична відповідальність в Україні застосовується рідко.